Смертельні поля Донбасу

Війна на Донбасі – це не лише обстріли позицій ЗСУ під час "режиму припинення вогню". Війна на Донбасі – це міни, "поховані" бойовиками в землях, які зможуть приносити врожай лише через десятки років, а поки несуть загрозу і смерть мирному населенню.

Люди, з якими ми вас познайомимо, такі самі, як ми з вами – пересічні українці. Вони прокидаються зранку в різних куточках країни, збирають речі і, коли приходить час, майже синхронно й без упину пакують щось важке по своїх вантажівках. А, взявши з собою кореспондентів ТСН.Тижня, попереджають: «Безпеку вам ніхто не гарантує», «Півметра праворуч, півметра ліворуч може виявитися фатальним».

Вони їдуть на Схід України. За два-три кілометри від місця зупинки – вже фронт. Одна з його ділянок ще на кілька кілометрів «глибше». Зараз там ворог наче зірвався з ланцюга і день у день гатить з гранатометів, мінометів та навіть артилерії… Небезпека літає у повітрі в прямому сенсі. 

Але є небезпека ще підступніша. Вона – майже непомітна. А от наслідки від неї, правда, видно чітко. За секунду – один військовий поранений. Восьмеро – з бойовими травмуваннями… Єдине, що відомо точно, - військовий автомобіль з хлопцями підірвався. 

Натомість контрольований підрив на полігоні – рятівний. Так у тилу Приазов'я вбивають те, що мало убивати інших - міни, нерозірвані снаряди, рукотворні фугаси. Але якби йшлося лише про фронтові проблеми… 

Щороку перед поминальними днями підрозділами ДСНС здійснюється обстеження кладовищ, які знаходяться вздовж лінії розмежування. Там, де пройшла нещодавно війна, або досі точиться поблизу, цивільні  раптом розуміють, що опинилися… на мінному полі. І без янголів-охоронців в саперських обладунках їм, буквально, кроку ступити ніде. 

«Тут настирливо переслідує одна думка. Що це – дуже химерна смерть, мабуть. Загинути на цвинтарі… Не приведи Господи, звісно», - каже кореспондент ТСН.Тижня Андрій Орляк. 

Це - настільки непримітна, але дуже загрозлива деталь у війні з Росією, що розміновування кладовищ нещодавно підняли на рівні Тристоронньої контактної групи. 

«До дерева прив’язана граната звичайна, протипіхотна. Від неї – проволока або ліска. Воно все заросле. Його дуже важко побачити», - розповідають ТСН.Тижню рятувальники.

Результатів такого розмінування чекає зараз і ділянка, на яку ми приїхали. Хоча торік, за словами рятувальника, місцеві цвинтарі вже обстежили: «Було виявлено понад двадцять одиниць вибухонебезпечних предметів».

На Донбасі, з моменту так званого припинення вогню, загострилася стадія війни, яку фахівці називають «мінною». Бойовики без розбору накривають забороненим у світі начинням і наші позиції, і людські обійстя.

фото dpsu.gov.ua

Українські бійці розповідають ТСН.Тижню, що стріляють, без розбору, по дворах, по вулиці. «З такою ж точністю можна було і нас замінувати. Але замінували цивільних», - кажуть хлопці. 

Таке мінування  вкрай підступне. Снаряд викидає довжелезні триметрові «вуса». Зачепиш - і шансів вижити мало. Та навіть якщо цього не станеться, міна запрограмована самоліквідуватися через кілька днів. Тож вибухне за будь-яких обставин. І вб'є. Як нещодавно чоловіка просто у дворі його домівки... Військові переконують, що до «перемир’я» тут було тихіше.

Знайти і знешкодити - щось схоже якраз і роблять військові сапери у Широкиному. Вони були поблизу, коли підірвався наш військовий автомобіль з дев'ятьма українськими захисниками. Розповідають, що чули вибух та навіть бачили чорний дим. 

Щоб навіть просто йти з демінером поруч, треба спершу пройти серйозний інструктаж з техніки безпеки. І, власне, сама безпека на тіло - подвійна. Поверх легкої спецброні. А ще - важкий «бронік» з каскою. Така ж екіпіровка - у кожного і... кожної, хто зараз зійде з асфальту на в'язке й небезпечне бездоріжжя.

«Я проживаю в невеличкому селі, недалеко від міста Мар’їнка. Вдома двоє дітей - хлопчик і дівчинка», - розповідає ТСН.Тижню одна з демінерок.

«Я – з Краматорська, у мене троє дітей. Вони спокійні за мене. Знають, що тато робить все правильно», - каже ТСН.Тижню її колега.

«Я стараюся максимально лагідно розповідати, яка тут погода, квіточки. Я не акцентую увагу на безпеці», - каже ще один демінер.

Ці чоловіки та жінки щодня по сантиметрах руками промацують всіяні смертю поля. Вони - демінери міжнародної організації «The HALO Trust».

Для бойовиків робота цих мирних, цивільних людей - «диверсія». Про демінерів у сепаратистів складають «страшні» історії, на кшталт: ««Благодійники з HALO Trust готують диверсантів з українських жінок», «Американо-британська організація HALO Trust залучена в мінуванні окупованих ВСУ районів Луганщини» тощо. 

«Ми всі бачили ці ролики. І у мене немає культурних слів, щоб на камеру відповідати на цей маразм… Тут працюють люди, які очищають свою землю від мінної небезпеки», - підкреслює керівник демінерів.

фото Армейский вестник

Насправді аби добратися до мінного поля, ще потрібно міліметр за міліметром розмінувати кілометровий підхід до ділянки. 

«Під’їзд до нашої ділянки зайняв понад два місяці. Чому? Бо на цій території загроза протитранспортних мін у пластиковому корпусі з мінімальним вмістом металу. Це дуже сильно ускладнює і гальмує пошук», - розповідають спеціалісти. 

Це  майже ювелірний процес. Після роботи металодетектора, який коштує як новенький позашляховик, демінер вже меншим шукачем «зондує» ґрунт. Кожен підозрілий сигнал позначає спеціальною фішкою. Під нею може бути як іржава консервна банка, так і начиння, яке рве на шматки танки, не те, що людей. Далі - монотонне викопування предмета…

Виявляється, цю територію ще шість років тому прочистили військові сапери. Кожен з жовтих кілочків на полі означає - тут була міна. Але що ж тоді тут шукають ці люди? 

Відомо – на цій ділянці немає протипіхотних мін, але можуть бути протитранспортні. На одній з таких у 2015-му просто на цьому полі підірвався трактор. Тракторист тоді, на щастя, не загинув. Але отримав серйозні травми. 

Саме через цей інцидент на полі тепер по-новому нишпорять у ґрунті демінери. Ця «забруднена» площа - 55 тисяч квадратних метрів - вважається просто мізерною, і буде ретельно «прощупуватися» аж до кінця року. 

«Наша ціль – не швидкість. Наша ціль – безпека», - підкреслюють демінери. 

«Я ж не огірки збираю. Якщо я пройду багато, але пропущу сигнал, - це потенційна загроза. Там може бути міна», - каже ТСН.Тижню один з них. 

Цивільних демінерів не допускають до розмінувань на фронті. Там працюють сапери ДСНС. Один з них, старший сапер відділення перевірки якості розмінування аварійно-рятувального загону спеціального загону ГУ ДСНС у Донецькій області Артем Меленчук, розповідає ТСН.Тижню, що одружений, має двох доньок, і його дівчата за нього переживають. 

Переживати є чому. Артем ще жодного разу не попався на мінну пастку, але схопив снайперську кулю, коли розчищав прохід для газовиків під Мар'їнкою. «Скоріше за все, хотіли нас добити. Бо прицільний вогонь йшов три рази», - розповідає він ТСН.Тижню. 

Саперам доводиться увесь час носити на собі броню, хоч працювати в ній важко. Та без знешкодження мін тут ніяк. Небезпечні предмети спеціалісти знаходять щотижня. А поруч живуть люди, за кілька метрів – жвава дорога…

Буквально на очах у ТСН.Тижня сапер-спецпризначенець дістає з-під землі ще одну закладку і несе до спільного «кошика». Та якби лиш з-під землі. Водолази шукають міни й під водою. 

ТСН.Тиждень побував на кар’єрі під Волновахою. Водолаз пірнає і виринає вже з міною. Бойовики колись добряче тут «прикормили» місцину. 

«На глибині до 10 метрів знаходився артснаряд 152 міліметри. Також велика кількість гранат підствольних. І артснарядів вже меншого калібру. Артснаряди 23 міліметри і 30 міліметрів», - розповідають ТСН.Тижню водолази.

Хлопці вантажать «знахідки» у спеціального броньованого «Козака» - від біди подалі. 

Бо якщо б тільки одна з цих штук здетонувала, осколки порозліталися б на кілометр! 

Цю тиху протимінну війну в Україні прямо зараз ведуть тисячі відважних чоловіків і жінок. Працюють за європейськими стандартами. Демінерів з Донеччини, Львівщини, Сумщини, які тут зараз зондують землю, вишколювали інструктори «The HALO Trust». З минулого листопада рятувальники вже почали так зване гуманітарне розмінування, яке підтримують наші західні партнери. Екіпірування та вся техніка - навіть важка броньована -  за кошти європейських держав. 

«Щороку країни Євросоюзу, Велика Британія та Сполучені Штати виділяють свої мільйони доларів, аби в Україні за ці гроші було кому і чим шукати в землях Донбасу міни… За різними даними, щоб очистити лиш один квадратний метр забрудненої території, потрібно від пів до семи доларів», - каже кореспондент ТСН.Тижня Андрій Орляк. 

«The HALO Trust» - одна з найвідоміших саперних компаній у світі. Разом з нею в Україну з початком війни зайшли ще кілька схожих. Та через серйозний скандал два роки тому могли звідси «поїхати», забравши й величезні гроші, виділені на очищення території нашого Сходу. Все - через намір депутатів всі гроші міжнародних донорів для розмінування направити не напряму демінерам, а спершу - в український бюджет. Звісно, в чисті помисли депутатів ніхто тоді не повірив.

«Ми втратимо контроль та нагляд над тим, як витрачаються кошти британських платників податків. Ми завжди чітко заявляли, що це для нас «червона лінія»», - такою була заява екс-посла Британії в Україні. 

Зараз, за словами демінерів, з фінансуванням повний порядок. «Тут, напевно, і Європа дотисла. І вистачило розуму нашим депутатам, щоб прийняти адекватне рішення», - вважають вони.

Єдине, чого, за словами демінерів, їм зараз бракує - роботизованої техніки, яку хоч і закупили, але мало. Та, головне, бракує людей. 

Хоч демінером може стати кожен, хто пройде спецвишкіл, ходити по мінних полях за зарплату в 13 тисяч гривень - спокуса не надто велика. Тому, за найоптимістичнішими прогнозами, якщо просто вже і негайно по всій лінії фронту припиниться стрільба і мінування, знадобиться ще, мінімум, два десятиліття, аби «почистити» смертельні поля Донбасу.

Андрій Орляк, Іван Головач, Ігор Шеленговський

УНІАН в Google News