Військовий експерт Сергій Грабський: РФ навіть цвяхи не може робити, це паразит, який шукає, як би чого хапанути

Військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський в інтерв'ю УНІАН розповів про потенційний наступ із Білорусі, особливості іранських дронів-камікадзе, чому Ізраїлю потрібно припинити "страусину політику" і стати на бік України, а також навіщо Росії потрібна війна.

Сергію Маратовичу, давайте почнемо з Білорусі. Буквально днями було опубліковано заяву начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ Олексія Громова про те, що відбувається накопичення військ і авіації, і готується ймовірний наступ. Але вони змінили напрямок - на захід України, щоб перебити логістику і поставки зброї. Наскільки цей наступ дійсно вірогідний і яким чином відбуватиметься?

Для нас це взагалі-то не новина. Ми спостерігали ці переміщення, які були безпосередньо пов'язані з нарощуванням ударних можливостей з північного боку, досить довгий час. Серії навчань, які проводили білоруські збройні сили, постійне уточнення списків мобілізованих і запасів техніки, перевірка готовності техніки аж до випробування БТРів на предмет, чи можуть вони перепливати річки і так далі. Нарощування системи управління, підготовка військових аеродромів, логістики і транспортних комунікацій. Це все було вже очевидно і просто потрібно було розуміти: що, коли і як вони збираються робити.

Також абсолютно очевидно було, що спроба наступу на Київ загрожує дуже негативними наслідками. І тому розглядати на сьогоднішній день питання, що хтось з півночі ризикне нападати на Київ було б, напевно, неправильно. Ніхто не відкидає цю ідею в загальному, але було б неправильно очікувати цього в найближчій перспективі.

Що стосується західного напрямку - безумовно певні заходи з підготовки наших ліній оборони почали проводиться безпосередньо після початку військової агресії, активної фази війни. Тому нічого нового ми тут не спостерігаємо, це логічне продовження тих процесів, які вже мали місце і були абсолютно очевидні.

Якщо/коли відбудеться наступ з боку Білорусі, як думаєте, наші військові зможуть знищувати склади боєприпасів, наприклад, і військові бази саме на території Білорусі?

По-перше, наступ - поняття дуже відносне. Звичайно, ми завжди розглядаємо найбільш великий варіант, коли підуть колони військ, які будуть намагатися просуватися в бік Ковеля, Сарн, Коростеня і далі на Київ, у цей північний коридор. Необов'язково буде такий масштабний наступ, тому що це пов'язано в тому числі з певними нюансами, а саме територіальними особливостями тощо.

Якщо ж щось подібне трапиться, то в будь-якої країни є абсолютно законне право на захист. І військова ціль, де б вона не знаходилася, яка загрожує життю і здоров'ю мирних жителів і боєздатності армії, є абсолютно законною ціллю, й немає ніяких перешкод, щоб знищити цю ціль. Тому так, безумовно, у разі початку агресії такі цілі на території Білорусі будуть абсолютно законними цілями для українських Сил оборони.

Іранські дрони-камікадзе: чим відрізняються від інших

Стосовно дронів. В "Укроборонпромі" частково презентували новий український дрон, його вже навіть прозвали "літаючим хімарсом". Якщо їх порівнювати з Shahed-136, які закупила Росія у Ірану, відомі хоч якісь приблизні характеристики?

Ви знаєте, ні. Ми бачили тільки якусь незрозумілу конструкцію. Що це таке, на якій стадії воно знаходиться…

У нас був дрон, "Горлиця", який розроблявся в 2016 році, але в силу об'єктивних і суб'єктивних причин у 2019 році розробка цього дрона зупинилася. І зараз я навіть не можу припустити, на якій стадії знаходиться ця розробка. Можу сказати одне, що період науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт часто займає від 5 до 7 років. Тому ось ця перерва, яку ми допустили - це те, чим ми зараз розплачуємося.

Тому порівнювати їх із "Шахедом" було б просто неправильно, тому, що в них різний принцип дії. "Горлиця" - це не "камікадзе", це дрон, який міг на велику відстань доставляти певну кількість боєприпасів, такий вдосконалений "брат" "Байрактара", із більш далеким радіусом дії. Яку масу боєприпасів він може нести - мало відомо, оскільки роботи не були закінчені.

Чи все так безнадійно? Аж ніяк. Є перспектива швидкого розвитку і створення виробництва компанією Baykar. Але не "Байрактарів" - сьогодні ці безпілотники застаріли. Якщо ще в лютому-березні ми чули, як вони використовувалися проти стаціонарних колон військ, то останні 2-3 місяці я навіть не чув про те, які удари і наскільки ефективно вони завдають.

Але це не означає, що все зупинилося і все так погано. Турки вже заявили про створення двох принципово нових типів БПЛА - Akıncı і Kizilelma. І ці безпілотники вже є новим словом. Навіщо нам винаходити велосипед, коли ми можемо більш активно підключитися до створення і виробництва саме цих безпілотників. Це вже буде прорив і Україна займе серйозні позиції на ринку виробництва БПЛА.

"Шахеди" - це зовсім інший тип зброї. Це знаряддя терору, яке можна зробити в кустарних умовах. Коли ми з колегами розбирали, з чого він складається, - був спочатку шоковий стан: "І ось цим вони нас хочуть налякати?". А потім розуміємо - так.

Знаряддя терору - це не щось вироблене в стаціонарних умовах високотехнологічними процесами, а те, що існує для виготовлення в кустарних умовах. "Шахед" є відображенням цієї "кустарщини", але при цьому має дуже високу терористичну загрозу.

Тому порівнювати їх навіть із нашою потенційною "Горлицею", і тим більше з Akıncı, Kizilelma або Bayraktar TB2 – неприпустимо.

Але "Шахеди" залишаються серйозною загрозою для мирного населення, оскільки дальність їхнього польоту й специфіка доставки боєприпасу до цілі досить складна для наших систем протиповітряної оборони. ППО бореться з тими цілями, для яких вона створена, але не з новими, якими є ці дрони-камікадзе. Ми повинні дивитися з більшою перспективою. Якщо ми не можемо гарантовано знищувати кожен цей дрон фізично, то чому ми не розглянемо питання про знищення, наприклад, місць, де вони виробляються, зберігаються і місць, з яких запускаються. І ось для цього нам потрібні будуть вже дрони нового покоління.

Позиція Ізраїлю у війні РФ проти України

Ізраїль вже завдав ударів в Ірані, коли дізнався, що той поставив Російській Федерації ці дрони. Які ще заходи може вжити Ізраїль? Тим більше, що й переговори якісь велися з ним, але він все-таки зберігає позицію "ні, зброї Україні, ми давати не будемо". Адже є загроза постачання Іраном балістичних ракет.

Ізраїль може прийняти одну міру, яка буде дієва і для них, і для нас. Вони повинні усвідомити, що врешті-решт ми воюємо зі спільним ворогом. І вони повинні припинити свою "страусину політику" - не передавати зброї Україні. Тому, що вони повинні визначитися, на чиєму боці вони знаходяться.

Ось ці пасажі, що ми переживаємо, що ізраїльська зброя потрапить до рук іранців... Нехай вони подивляться на американців, на британців, на весь цивілізований світ, який нам в повному спектрі поставляє досить серйозні види озброєння і ніхто не боїться, що ця зброя потрапить в руки протилежного боку. А повірте мені, Росії було б дуже цікаво роздобути ті ж HIMARS, гаубиці "Панцир" та інші види озброєнь.

Тому ця політика Ізраїлю - абсолютно неспроможна. І все, що вони можуть робити - це координувати наші з ними зусилля щодо спільних, досить активних дій кожен на своїй ділянці фронту. Ізраїль повинен зрозуміти - якщо впаде Україна, йому жити не доведеться, ніхто його вже не врятує, він існувати перестане.

Ефективність ППО України

З приводу ефективності нашої ППО. Олексій Громов заявив, що ефективність нашої ППО становить 64%. За рахунок чого, на Вашу думку, зросла її ефективність?

В першу чергу треба розуміти, з яких цифр ми починали. Досить ефективною вважається система протиповітряної оборони, якщо вона має відсоток ефективності 25-30%.

Те, чого ми досягли за рахунок цілого комплексу заходів – просто феноменальний результат. Безумовно, це фізичне нарощування систем ППО. Крім того, розширилися фізичні можливості знищення цілей. Тобто в нас більший спектр засобів ураження. Ми нарощуємо систему систему радіоелектронної боротьби, особливо для знищення непілотованих об'єктів. Тут ми переходимо вже до наступної фази, коли наша система ППО буде ще потужнішою за рахунок фізичного, інтелектуального нарощування, отримання розвідувальної інформації, яка допомагає нам відразу реагувати на запуски ракет або злети літаків.

Ось це комплекс, разом із системою забезпечення експлуатації та обслуговування, дозволяє говорити про те, що українська система ППО в рази збільшила свою ефективність. Як мінімум у три рази в порівнянні з тим, що я говорив.

Ну і наскільки я розумію, буде продовжувати нарощувати?

Так, безумовно. Потрібно розуміти, що світ зіткнувся з чимось новим. Світ останні 30 років не готувався взагалі ні до якої війни, і він вперше зіткнувся з такою комплексною проблемою використання як пілотованих, так і безпілотних літальних апаратів у військовому конфлікті. Ніколи ще в історії людської цивілізації не було такого епізоду, коли протягом більше ніж півроку країна "прасувалася" б крилатими ракетами такої потужності. Звичайно, можна згадати килимові бомбардування Другої світової війни, але це трошки інша ситуація й інша філософія війни. Але такого саме удару ніхто не бачив.

Тому зараз в інтересах усього цивілізованого співтовариства створити таку комплексну систему, яка могла б протистояти чинним і потенційним загрозам.

Тут ми говоримо про загрози застосування також і балістичних ракет іранського виробництва. Будь-яка російська ракета - це по суті глибока модернізація радянських ракетних систем. І системи ППО, які створювалися на Заході, вміють боротися з цими ракетами.

Іранські ракети - це щось подібне, але трошки не те. І проти них спеціально не створювалися такі потужні системи протиповітряної оборони, здатні повністю прикрити цілу країну. Ми вперше стикаємося з таким викликом, коли новий вид зброї починає впливати на розвиток систем протидії цій зброї. Це питання безумовно можна вирішити, оскільки економічний потенціал країн Заходу і тих, хто допомагає нам, в рази вищий, ніж Ірану і Росії разом узятих.

Так, ми можемо цьому протистояти, так, це потребує часу, так, будуть втрати, але вибору в нас особливого немає. І знову ж таки, чим швидше Ізраїль це усвідомлює, тим менше жертв зазнаємо ми, тим менше жертв буде в Ізраїлі, і цей кошмар швидше закінчиться.

А як повинен зараз діяти Ізраїль?

На сьогоднішній день Ізраїль повинен чітко визначитися, з ким він, проти кого він; і включиться в повномасштабний процес забезпечення нашої тепер уже колективної безпеки.

Потрібно розуміти, що, відточивши свою майстерність на Україні, політичний режим Ірану почне масовано застосовувати ракети проти Ізраїлю. І повірте, після українського досвіду Ізраїлю буде дуже складно протистояти масованим атакам, особливо розуміючи, що тільки в розпорядженні "Хезболли" знаходяться тисячі ракет. Якщо вони вирішать це масовано запускати, а після гіпотетичного розгрому України вони отримають друге дихання, я не поставлю на існування Ізраїлю і шекеля.

А у Ізраїля, і взагалі в світі, є засоби ППО, які можуть збивати балістичні ракети "земля-земля" дальністю 300-700 кілометрів?

Безумовно є. Але ви озвучили цифру 64%, Я назвав цифру 25%. І ця цифра показує, що із 10 ракет гарантовано можуть бути збиті шість, нехай навіть сім. Але три ракети долетять. Знову ж повертаючись до Ізраїлю, якщо в умовах України три ракети, які впадуть на великій відстані, в принципі не можуть дати якогось серйозного ефекту, то в разі Ізраїлю це буде катастрофа. А якщо ми говоримо не про 10 ракет, а про 100, і це вже 30 ракет, що долетіли? Навіть широко відомий "Залізний купол" не гарантує відбиття всіх повітряних атак, на які він розрахований, тобто некерованих поодиноких ракет. А така зброя, як балістичні ракети, які мають спектр дії від 300 до 2000 кілометрів, жодна система ППО у світі не здатна відбити масовану атаку.

А скільки повинна готуватися така масована атака балістичними ракетами, як, наприклад, була 10 жовтня?

Від двох тижнів до місяця. В умовах, підкреслюю, Росії. Тому що тут ще треба розуміти фактор відстані й перевезень. Ці ракети треба було взяти зі складів, провести певні заходи з перевірки в принципі їх здатності літати. Тому що навіть після перевірки є певний відсоток ракет, які не долітають до цілі. І як кажуть мої колеги, останнім часом запуски ракет з напрямку Криму здійснюється над акваторією Чорного моря, тому що певний відсоток цих ракет просто падає у воду після сходу з направляючих.

Тобто, це довгограючий процес у випадку, якщо ми говоримо про російські ракети. Вірніше навіть не російські, а радянські, які були на зберіганні протягом 50 років. Тому в залежності від низки факторів, - умов зберігання, дальності, перевезення, готовності носіїв і так далі, період підготовки може займати від двох тижнів до місяця.

А у випадку з балістичними іранськими ракетами?

Тут питання інше. Необов'язково іранці будуть поставляти закінчені об'єкти. Вони можуть постачати компоненти цього об'єкта. А Росія має достатньо потужностей, щоб створити боєголовку для цієї ракети, тобто, використовувати свою вибухівку. І тут проблема в тому, де будуть розміщуватися підприємства по збірці цих ракет, як ці елементи будуть перевозитися і чи будуть перевозитися взагалі. Тому що специфіка цих іранських ракет полягає в їхній достатній простоті, і технологічного потенціалу Росії вистачить для того, щоб ці ракети виробляти на місці. За фактом, Іран може з "чесними очима" говорити, мовляв "ми не передавали ніякі ракети", але вони передавали технології.

І навіть та інформація, що іранці вчать зараз росіян у Криму управляти "Шахедами", то хто заборонить іранцям бути присутнім при пусках цих ракет, і, так би мовити, проводити випробування в умовах реального конфлікту.

Тому це не тільки українська проблема, вона стає світовою.

Санкції проти Ірану, які прийняв Євросоюз, вони допоможуть якось?

Будь-яка санкція, яка застосовується, має відкладений ефект. Тобто, якщо санкцію застосовувати сьогодні, то ефект від цієї санкції починає працювати через рік-два. Іранці в силу того, що з 1979 року знаходяться під санкціями, вони знайшли якийсь імунітет до них.

Санкції тільки для Ірану матимуть мінімальний ефект, і не сьогодні й не завтра. Консолідовані санкції всієї світової спільноти проти агресорів могли б мати ефект.

Найпростіший приклад - продаж вуглеводнів. Росія продовжує отримувати доходи від їх продажу, які дозволяють їй спокійно вести бойові дії. І до тих пір, поки світ не відмовиться від постачання грошей агресору, війна триватиме.

І ще не відомо, з чим ми можемо зіткнутися в цій війні. Я не кажу про високотехнологічну зброю типу лазерної. Але навіть звичайного заліза достатньо, щоб перетворити життя на планеті в кошмар

А які повинні бути дії з боку західних партнерів, того ж Ізраїлю, щоб якось мінімізувати наслідки співпраці Ірану і Росії?

Три напрямки:

• Політичний. Тобто політична блокада діючих режимів, виходячи з усвідомлення їхньої небезпеки для світової цивілізації.
• Економічний. Введення найжорстокіших санкцій, які обмежать будь-який товарообіг із цими країнами.
• Воєнний. Потрібно розуміти, що без знищення військового потенціалу противника вирішення цього питання не буде найближчим часом.

Тому, коли ми говоримо про нанесення цих ударів, політичних, економічних і військових, вони повинні бути консолідовані. Адже як ми вже говорили, європейські санкції, ізольовані від інших гравців, мають дуже обмежений ефект.

Ситуація на фронтах: Луганськ і Харків

Давайте перейдемо до наших фронтів. Зараз дуже велика увага прикута до півдня України, до Херсона, але давайте спочатку поговоримо про Луганський напрямок, Сватове, Кремінна, як там йдуть справи?

Противник, усвідомлюючи виняткову важливість цієї лінії, яку я б продовжив від Сватового на північ до Троїцького, намагається гарячково створити на ній будь-які укріплення і проводити будь-які дії, які могли б уповільнити або зупинити наступ українських військ. І відчайдушні контратаки росіян під Кремінною дійсно уповільнюють наше просування.

Наші війська повинні перегрупуватися і завдавати удари, фрагментуючи оборону противника. Наскільки це буде успішно... Ну фактор часу працює як проти нас, так і проти росіян. У найближчій перспективі, коли російські окупаційні війська ще не матимуть достатньо ресурсів, щоб стримати наш наступ, ми маємо всі можливості прорватися, обходячи Сватове і витісняючи противника, і створити перспективу просування на Старобільськ.

А як це вдаватиметься – подивимося. Не можна розглядати динаміку цього фронту без розуміння того, що над нами нависає Росія і в будь-який момент може бути завдано фланговий удар.

Тому, ситуація досить складна там, але Україна має певні перспективи домогтися успіхів.

Щодо Харківського напрямку, до речі, секретар РНБО Олексій Данілов говорив, що може бути ще один наступ, і там вже три лінії оборони побудовано. Тобто продовжує вибудовуватися лінія оборони і чи можливий звідти ще один наступ?

Так, безумовно, потрібно це розуміти. Всі розуміють виняткову важливість Харкова, саме тому противник просто "прасує" це місто, створюючи "зону смерті" в цьому напрямку. І це велика проблема, противник буде продовжувати діяти в такій же манері. Тому мова йде не про лінії оборони, а про укріплені пункти.

Розуміючи, з ким ми маємо справу, ми слідуємо так званим принципам маневреної оборони. Тобто оборона проти противника, який перевершує тебе в рази – чисельністю та кількістю озброєння і бойової техніки. Я завжди повторюю фразу, вона не моя, але мені дуже подобається: "Росія не настільки сильна, як здається; але не настільки слабка, як нам би цього хотілося". Потрібно це розуміти. Вона має серйозний потенціал, нехай він не вищої якості, не XXI століття, але цей потенціал є.

Часткова мобілізація додала цього потенціалу?

Об'єктивно так. Можна багато і часто "пирхати" з приводу того, що якість цього мобілізованого ресурсу недостатня, але тут не про якість, а про кількість. Їх просто багато. Одна справа, воювати проти 10 ворогів, й інша справа, коли їх 100. І на кожного цього ворога має бути якийсь засіб ураження.

Ну, можливо, у нас тактика інша, яка б враховувала кількість противника?

Саме тому ми й говоримо про тактику маневреної оборони. Таку, яка зарекомендувала себе чудово, і ми бачимо безуспішні спроби противника прорватися.

Але спроби вдавлювання мають у них якийсь успіх. Противник вдавлюється на Бахмутському, Мар'їнському, Авдіївському напрямках, просто створюючи перед собою так званий "місячний пейзаж", на якому фізично неможливо оборонятися. Там просто зноситься все, що є, залишаються якісь уламки якихось будівель, величезна кількість кратерів і воронок. Щоб було зрозуміло, в Попасній або Новотошківському найбільша висота залишків стін – метр двадцять; за ними неможливо ховатися і вести оборонні бої. Там ніде ховатися. Випалена земля.

Є взагалі якийсь аналог в історії з ведення війни так, як веде її зараз Росія?

Ні. Росія завжди вела такі війни, починаючи з 16 століття. В їхній теорії ведення бойових дій нічого не змінилося – знищувати все навколо, і все.

У тому числі й свою живу силу, тобто солдатів?

А вони ніколи не шкодували своїх солдатів. Росія - це типова колоніальна імперія, де є дві метрополії, Москва і Санкт-Петербург, а все інше - це колонії. Метрополії ніколи не дбали, як живуть ці колонії до тих пір, поки ті дають якісь ресурси - людські, матеріальні, фінансові. Їм все одно, що там відбувається.

Навіщо Росії війна?

Питання, яке задає собі кожен українець: що їм потрібно від України? З військової точки зору, або ще якоїсь. Ось ця війна - щоб що?

Щоб нічого не виробляючи, по щучому велінню, стати володарем якихось матеріальних ресурсів, і використавши, споганивши ці ресурси просуватися далі в пошуках наступних ресурсів.

Тобто, просто паразити, так?

Так. І знаєте, коли мене запитують, що таке Росія, я кажу: подивіться на картину Васнєцова "Три богатирі", що ви там бачите. І воно пояснює все. На цій картині ми бачимо трьох відгодованих обвішаних зброєю жлобів, які дивляться в різні боки, як би чого хапанути. І головне питання, а що в них за спиною. А там - величезне нічого, за ними пустеля. І ось ці жлоби відгодовані - в цьому суть всієї Московії - де б чого хапанути.

Росія на сьогодні - це країна, яка не може в замкнутому циклі кулькову ручку зробити. Вони цвяхи імпортують. Але зате амбіції перекривають все це. І ці амбіції на слуху, в мозку і в серцях переважної більшості жителів цієї території.

Тому якщо задавати їм питання "Навіщо?", у відповідь буде: "А чому ви живете краще, ніж ми, навіщо вам це?". Ось і вся відповідь, все на рівні дуже примітивних рефлексів.

Ситуація на Херсонському напрямку

Давайте перейдемо до Херсону. Вже не секрет, що евакуюються гауляйтери, колаборанти, і ще пропонують евакуюватися простим громадянам на лівий берег. І плюс оголошений Путіним так званий "воєнний стан". Що відбувається в Херсоні, до чогось готуються?

За моєю інформацією, Україна зосередила достатньо ресурсів, і це очевидно, буде намагатися звільнити цю територію. Тому усвідомлюючи критичну обмеженість можливостей евакуації потім, росіяни намагаються діяти у своїй звичайній манері: вони грабують все що можна грабувати, вивозять все що можна вивезти.

І ви дуже цікаву тему зачепили - евакуація населення. Це теж грабіж потенціалу. І знаєте чому? Тому що я спеціально переглядав, вивчаючи колаборантські ресурси, там було сказано, що уряд Росії готовий забезпечити житлом на території РФ. А це і є грабіж України, тому що люди, які поведуться на цю пропозицію, вже не зможуть повернутися додому. Їх заженуть туди, як у нас кажуть де "Макар телят не пас", для того щоб, поповнити ресурс депресивних регіонів. Ніхто не запропонує їм квартиру в Москві або Санкт-Петербурзі, ні в якому разі.

Це тотальний грабіж. Систематичний, феноменальний, відточений грабіж всього і вся. Все що можна вкрасти, все що можна тягнути, у тому числі і людський потенціал.

Вони розуміють, що якщо українська армія натисне трошки сильніше в найближчій перспективі, вони нічого не зможуть протиставити. І єдине, що вони зможуть зробити - це спробувати врятувати живу силу.

Ще один важливий аспект, чому вони організовують цю евакуацію. З військової точки зору вони вже прекрасно знають, як ми будемо діяти. Якщо вони почнуть евакуювати місцевих жителів, а між автомобілями або автобусами з людьми вони будуть ставити вантажівки з військовими або переміщати колони пішим порядком - ми не будемо по них стріляти.

Тобто це черговий військовий злочин - використання мирних жителів як живого щита. Немає жодного військового злочину, який російські війська ще не скоїли на території України.

При "евакуації" населення кожен грубо кажучи російський солдат може прикритися як мінімум двома іншими мирними жителями, і ми по них стріляти не будемо. Ось у чому проблема. Тому вони діють не хаотично, вони діють абсолютно усвідомлено, вони діють чітко, цинічно, злочинно.

Як вони діятимуть, коли наші війська підійдуть до Херсона і почнуть його деокупувати?

Я думаю, що там вже буде діяти система зачистки.

Російська армія хороша, коли вона спирається на чітко вертикальну систему управління. Якщо читати наші зведення, ми спеціально вказуємо окремим рядком яку кількість командних пунктів ми знищили. Тобто коли армія розіб'ється на фрагменти, вона перестане бути стійкою. Росіяни не вміють воювати в ізоляції. Рівень командного складу, рівень самостійності прийняття рішення там нульовий. Те ж саме стосується молодших офіцерів, втрати яких досить серйозні, не перекриваються.

Тому, говорити про те, що "ми будемо там боротися за кожен будинок", як це робили у випадку із Сєвєродонецьком або Лисичанськом, такого не буде, вони будуть просто здаватися або бігти. Ті, хто не втече, звичайно, опір окремий чинити можуть, як щурі, загнані в кут.

Тому рекомендація для мирних жителів Херсона - не стати живим щитом і знайти в притулок, де можна якимось чином уберегтися від куль. Жертви все одно будуть. Але розраховувати на якийсь організований опір - ні.

Тихо на Запорізькому напрямку, але з Енергодара днями теж щось евакуювали, зрозуміло, що награбоване, але якісь там військові вантажівки виїжджали теж щось вивозили. Це теж може бути початок втечі, або все-таки в Енергодарі на ЗАЕС вони засіли конкретно і не будуть звідти йти до останнього, шантажуючи наших військових атомною станцією, по якій звичайно ж не можна стріляти?

Знаєте, це залежить від ситуації, яка розвиватиметься саме на правому березі – Херсон, Берислав, Нова Каховка. Це ключі до всіх подальших дій. З виходом на крутіший правий берег Дніпра, ми отримуємо можливість тримати під вогневим контролем досить великі площі, включаючи виходи з Криму, що значною мірою послабить можливості противника утримувати позиції в тому напрямку. І в сукупності з фронтальним тиском є перспектива того, що ми можемо прорватися. Оскільки якщо тримати під контролем лінії постачання, що виходять з Криму, то угруповання російських військ на Лівобережній Херсонщині та прибережній до Дніпра частині Запорізької області стане практично беззахисною. Тобто, його можна буде знищувати і знищувати методично, не побоюючись якихось там контрударів.

Тому, вони вживають певних заходів для того, щоб хоча б вивезти частину награбованого з перспективою того, що активні бойові дії можуть розвернутися так. Навіть перекидання туди певного контингенту військ матиме обмеженість у зв'язку з тим, що є таке поняття як "плече підвозу". Тобто, якщо ми виганяємо війська в поле досить далеко, а "плече підвозу" не відповідає можливостям, ці війська просто фізично не зможуть утримати цю територію, тобто вони змушені будуть відходити. І це буде дуже серйозний стратегічний удар по російській військовій машині.

Зима, які сюрпризи може готувати для окупантів і складнощі для української армії?

Ви знаєте, я говорив неодноразово, будь-яка пора року має свої складності і свої перспективи. Тобто для окупантів перспективи які? Їхні передові лінії, їхні укріплені пункти стають видимими для наших засобів розвідки, і ми можемо обирати цілі. Їхня техніка стає вразливою, тому що з відсутністю "зеленки", її просто ніде буде заховати.

З іншого боку потрібно розуміти, що з промерзанням грунту дії бронетанкових і механізованих підрозділів можуть бути більш інтенсивними.

З третього боку, заритися в такий грунт, тобто створити лінію оборони, теж досить складно.

Є багато факторів, тому, я намагаюся уникати цієї теми, тому що, ну зима, ми мали Дебальцеве, ми мали, врешті-решт, наш лютий-березень, теж зима була, і що? Нічого. Кожна пора року має свої особливості ведення бойових дій. І сказати, що там хтось буде повільніше бігти від снаряда, що в нього летить, ні, не буде.

Сергій Маратович, глава розвідки Кирило Буданов в одному зі своїх інтерв'ю заявив про те, що Херсон до Нового року можуть деокупувати, а Крим навіть вже ближче до літа, ось кінець весни, літо десь. Ви можете з цим погодитися?

Ні, не можу. Ну, по-перше, я не володію тим обсягом інформації, яка дозволить мені говорити з упевненістю, що ці тимчасові параметри можуть бути витримані.

Друге, потрібно розуміти, що є три складові війни: гроші, гроші і ще раз гроші. У Росії ці гроші є, у Росії ресурсів достатньо для того, щоб вести саме бойові дії. Я поки не беру до уваги внутрішньополітичну ситуацію, складності економічної ситуації, тому що це перспектива більш далека. У них є певна подушка, такий "жирок", який їм дозволяє вести бойові дії. Громадська думка в Росії чітко налаштована на продовження війни на сьогоднішній день.

Тому, розуміючи темпи нарощування наших зусиль в тому числі поставок озброєнь і бойової техніки, мене гризуть серйозні сумніви, що ми зможемо забезпечити собі таке превалювання в силах і засобах, яке дозволить нам безперешкодно діяти на будь-якому напрямку і виконувати ці завдання.

Наступ - це інша філософія війни. Це дуже серйозні витрати, які не можна порівняти з оборонними діями. Це інший рівень підготовки військ, інший рівень взаємодії і забезпечення цих військ. Тому я просто уявляю собі цей обсяг завдань і маю сумніви в плані того, що ми завершимо.

Знову ж таки є фактори, які на сьогоднішній день ми з вами обговорюємо, але не беремо їх до уваги. Що трапиться якщо Іран дійсно почне масово поставляти балістичні ракети? Цей фактор треба враховувати? Так, безумовно. Чи буде це вести до збільшень втрат і руйнування потенціалу України? Так, безумовно. Чи сповільнить цей наступ? Так, безумовно.

Давайте вже в самому кінці з приводу міжнародної історії. Міністр оборони Британії Бен Воллес і його екстрена поїздка в США, яка відбулася нещодавно, з питань України. Про що вона може говорити?

Ну ви знаєте, тут питання дуже складне. Я не знаю, про що союзники між собою можуть домовлятися, але я думаю, що мова йде про якісь тактичні деталі, тобто узгодження тих обсягів і номенклатури допомоги, яка передається Україні.

Можливо мова може йти про розподіл відповідальності за підготовку українських військових контингентів. Якщо Британія взяла на себе, наприклад, питання підготовки наших механізованих підрозділів, американці, імовірно, можуть взяти на себе питання підготовки наших технічних фахівців.

Потрібно розуміти, що не за горами час, коли ми змушені будемо переходити на західні стандарти озброєння і бойової техніки. Але будь-який стандарт не має сенсу, якщо ви не маєте підготовленої системи забезпечення експлуатації цих стандартів. Можливо, мова йде про підготовку якихось спеціальностей військових, наприклад, тих же операторів HIMARS, льотчиків, танкістів і так далі. Тобто питань може бути маса. Я не хочу створювати якісь конспірологічні теорії з цього приводу. Розуміння того, що ми не залишимося без допомоги, для мене очевидно.

Сергію Маратовичу, я зараз не як журналіст, я вас хочу запитати, як мама, як звичайний український громадянин, який знаходиться на даний момент в Києві. Довго нам ще, як думаєте?

Довго. Розумієте, є таке поняття як больовий поріг нації. Ну давайте так. Якщо навіть ми припускаємо, що знищили 65 тисяч противника і співвідношення 1:6,5, то це 10 тисяч наших хлопців втратили.

Ментальний фактор, ідеологічний фактор і налаштування населення російського, специфіка географії та економічної географії регіонів, вони можуть набрати мільйон. Їхня ресурсність, знаєте, наші говорять 25-27 мільйонів, не правда. 10% від населення завжди береться до уваги. Тобто 14 мільйонів, з них 10% це 1,4 млн. Вони зараз набрали тільки 200 тисяч. Вони можуть зігнати під рушницю ще купу народу. Так, ця купа буде незвичайна.

Беремо умовного мужика з якогось умовно Алтайського краю, який сидить без роботи, єдине джерело доходу - бабуся, яка отримує пенсію. Роботи немає, і тут на нього валиться така удача - гроші, та ще можна й пограбувати. Тому що вони свято впевнені, що будуть жити. Навіть його дружина, що він кудись піде і загине... Він все одно загине, він може здохнути під парканом, але сім'я не отримає нічого. Або він загине і сім'я буде отримувати гроші, а п'ять мільйонів рублів це нормальна зарплата плюс пільги для дітей, плюс пільги для всього. У їхньому кошмарному житті це величезний плюс. Тому вони будуть йти і вони будуть вбивати.

Але ми все одно переможемо?

А ми вже перемогли. Ми перемогли. Він програв війну 2 березня. Але, як я вже говорив, Гітлер програв Другу світову війну 1 вересня 1941 року. Але ще було 4 роки страшних битв і мільйони жертв. Але вони вже програли. У них немає шансів.

Олександр Топчій, Тала Калатай

УНІАН в Google News