З місцевого магазину одразу розмели всі продукти, які там були / фото Ірина Синельник

Як вижити під час війни у відрізаних від світу селах

07:00, 09.03.2022
8 хв.

У перший день нападу Росії на Україну з Чернігова можна було виїхати в різних напрямках. Однак чимало людей першочергово розглядали варіант поїхати в село до батьків, там пережити війну. Та нині й у селах не все безпечно. Деякі з них втратили зв’язок із зовнішнім світом. Місцеві жителі та ті, хто приїхав туди рятуватися від бомбардувань, розповіли УНІАН, як вони виживають, не втрачають почуття гумору та вірять у перемогу.

Побут – не головне: всі моляться на перемогу

Журналістка Вікторія з Чернігова описала у своєму пості в мережі Facebook життя в селі під час війни. На її думку, вижити там допомагають піч, підсобне господарство і всі ті знання та речі, які останнім часом здавалися застарілими, неактуальними.

"Ось, наприклад, мої батьки живуть під Черніговом. У них немає світла та газу. Добре, що в запасі є дрова, щоб не змерзнути. А от їжу готують собі на мангалі. Сусіди жартують, що шашлики пішли раніше передбачуваного", - говорить жінка.

Відео дня

Морозильна камера холодильника, вщент наповнена ягодами, салом та мʼясом, за три дні потекла через відсутність електроенергії. Щоб врятувати мʼясо від псування, мати журналістки вирішила приготувати тушонку. Але ж не на мангалі це робити! На щастя, у хаті, яка залишилась у спадок від батьків, є піч. Врешті, в ній готувати довелося й родичам, і всім сусідам, навіть з іншої вулиці люди приходили зварити їжу собі на день. Ба більше, велетенський чавун картоплі з мʼясом громада щодня готує на блокпост українським військовим.

"А от у свекрів – інші турботи. Вони в Брусилові відрізані від Чернігова. Село розташоване між трьох річок. Мости підірвали, щоб ворожі танки не пройшли. Тепер дістатися до сусідніх сіл хіба на човні, а де його взяти?", - розповідає Вікторія.

З місцевого магазину одразу розмели всі продукти, які там були. Людей виручають запаси в морозилці та погребі, на вагу золота - яйця, молоко. Ті селяни, які мають корову, нарешті про це не шкодують. Серйозна проблема - ліки для залежних від інсуліну та від інших хронічних хвороб.

"Але побут – не головне в розмовах і думках селян. Усі слідкують за новинами, допомагають, чим можуть, військовим, моляться на перемогу", - пише журналістка.

Серед проблем – відсутність хліба й ліків, серед переваг – запаси продуктів

Жителька Славутича Світлана з маленькою дитиною приїхали до батьків чоловіка в Любецьку громаду. Спочатку розглядали варіант виїхати на західну Україну, а потім завагалися, адже доньці немає й року. Тож поїхали ближче, щоб разом з рідними, підтримуючи один одного, переживати воєнні негаразди.

До населених пунктів громади повернулося чимало людей – кількість жителів цього селища зросла в 3-4 рази. Наразі тут тихо, хоча місцеві чоловіки створили тероборону й чергують на блокпостах. У небі час від часу чути гул ворожих літаків з боку Білорусі, адже кордон із сусідньою державою проходить по Дніпру.

"У місцевих крамницях одразу зникли всі продукти. Залишилися лише чіпси, цукерки й приправи. Доїхати з Чернігова чи в місто неможливо, тому розраховувати на поставки продуктів зараз не варто. Нам складно з підгузками і дитячим харчуванням. Поки трохи є, як далі – невідомо", - розповідає жінка.

Вона розраховує, що доньці вже можна буде замінити молочні суміші на коров’яче чи козине молоко, давати й іншу їжу.

Молодь, особливе в містах, жила з розрахунку продуктів на 1-2 дні, адже – завтра купимо. Сільське населення старшого віку, враховуючи досвід, більш заощадливе. Тож у селах є і картопля в погребі, і консервація, і заморожені сало, м’ясо.

Світлана переконана, що набагато складніше з маленькою дитиною переживати війну в місті. "Постійні обстріли, бомбосховища, стреси та відсутність нормальних умов, щоб переодягти дитину чи погодувати", - розмірковує мати.

У громаді немає аптеки, на сьогодні місцеві жителі позбавлені доступу до медичної допомоги / фото Ірина Синельник

Та навіть у селі, у відносно спокійних умовах, дитина відчуває нервозність і напруженість дорослих, тому часто не може заснути. Дорослі хвилюються за життя малечі, бо чимало повідомлень про рух ворожої техніки в цьому районі, про безчинства ворогів у захоплених населених пунктах і невідомість, чи буде можливість згодом виїхати у більш безпечне місце і чи варто це робити?

У громаді немає аптеки, на сьогодні місцеві жителі позбавлені доступу до медичної допомоги. Тому хворіти не можна. В селі є вагітні жінки, як вони народжуватимуть – невідомо. Є інформація, що налагоджують роботу пологового відділення у Славутичі, яке раніше не працювало. Це поки єдиний вихід. Або - евакуація.

До Любецької громади приїхала й жінка старшого віку, чернігівчанка Ольга. У черзі за молоком вона згадує обстріли обласного центру "Градами" і плаче. Говорить, що має хворе серце, а тому не могла лишатися в Чернігові. В селі мешкає у знайомих, по суті, чужих людей. Але, говорить, що тут спокійніше. Та й продукти можна купити – у фермера домовилися за картоплю.

Молочне підприємство із сусіднього села роздає людям молоко безкоштовно. Раніше його продавали в столицю, а зараз такої можливості немає. Ось тільки чергу потрібно займати заздалегідь.

Хліб також почали випікати в громаді. Однак існує низка проблем – не вистачає борошна, обмаль дріжджів та олії. Тому хліб продають на родину одну хлібину раз на п‘ять днів.

Запустили хлібопекарню, яка не працювала чотири роки, і в Парафіївці. "Дякую небайдужим парафіянам за дріжджі, олію, цукор, сіль, а керівництву ПрАТ "Нива-плюс", "Кремінь" - за борошно", - написала голова громади Галина Петруша.

Вона повідомила, що 5 березня хліб був розданий підопічним місцевого територіального центру соціального обслуговування. Наступного дня його отримали жителі сіл Іваниця, Петрушівка, Власівка, Бережівка. Потім – жителі Мартинівки та Парафіївки.

"Доставка хліба буде здійснюватися згідно з графіком, який буде оприлюднюватися в соцмережах. Не хвилюйтеся, дорогі земляки, всі будете з хлібом", - наголосила Петруша.

Війна війною, а розсаду треба садити

До одного з сіл Сосницької громади теж повернулися діти й онуки місцевих жителів. Їхали важко, різними шляхами, бо мостів немає. Були навіть випадки, що йшли пішки, переправлялися човнами через річку, аби дістатися додому.

Пенсіонерка Надія говорить, що ситуація поки стабільна, хоча в центр громади російські війська заходили, рухаючись на Чернігів. У селі були проблеми з хлібом – одного разу привезли так мало, що продавчиня розплакалася, бо на всіх не вистачить. Тоді поділили та продали по пів хлібини. Зараз вже стало краще.

У селі теж діє комендантська година, ввечері просять не вмикати світло чи використовувати світломаскування. А ще голова громади Андрій Портний неодноразово закликав зробити запаси води й зарядити телефони. Адже електроенергія може вимкнутися у будь-який час, система наразі працює в аварійному режимі.

У селі теж діє комендантська година, ввечері просять не вмикати світло / фото Ірина Синельник

Місцеві жителі намагаються допомагати, як можуть, українській армії, сплели кілька маскувальних сіток. А ще зайняті підготовкою до посівної. Неподалік громади ЗСУ розбила колону бензовозів і дизпаливо вилилося, утворивши справжній ставок. Місцеві чоловіки організувалися та вичерпали цей ставок, адже пальне у цей непростий час - вкрай потрібне для посівної.

Міський голова Корюківки Ратан Ахмедов закликав місцевих підприємців громади починати підготовку до посівної і потроху відновлювати роботу. За його словами, два тижні вимушеного простою тягнуть за собою збитки не лише для підприємців, а й для бюджету України, а відповідно, і забезпечення ЗСУ.

"Я прошу потихеньку-помаленьку це питання відновлювати. Але зрозумійте, що ми перебуваємо за лінією фронту, і треба робити все, щоб окупант не міг використати ці матеріальні цінності для себе, особливо в цілях протидії нашим Збройним силам", - наголосив Ахмедов.

Вже посіяла розсаду жителька Любецької громади пенсіонерка Ніна. Вона це робить багато років поспіль саме на початку березня. "Війна війною, а розсаду потрібно садити, хліб ростити, щоб допомагати людям відбудовувати наші міста і села після нашої перемоги", - підкреслює жінка.

Вона зазначає, що за національністю – росіянка, але все життя прожила в Україні, тут виросли і живуть її діти, народилися онуки: "Тут – моя Батьківщина, і я не хочу нічого іншого!".

Ірина Синельник

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся