Президент Франції дав Україні час до кінця грудня?

Існують непогані шанси, що реформа ЄС знову зрушить з місця. А як тільки Європейський Союз розбереться зі своєю внутрішньою організацією, з`явиться бодай формальна перспектива покласти на стіл переговорів українське досьє...

Парламентські вибори у Франції, які розпочалися 10-ого та завершаться 17-ого червня, примножили кількість незадоволених мажоритарною системою, за якою обираються 577 депутатів Національної Асамблеї. За результатами першого туру вже зрозуміло, що правляча партія президента Ніколя Саркозі Союз за Народний Рух матиме абсолютну більшість голосів. Водночас, приміром, центристи, чий кандидат Франсуа Байру взяв у першому турі президентських виборів 17% голосів, матимуть не більше чотирьох депутатів. Соціологи нарікають на неадекватне представництво інтересів різних верств населення, політики вимагають реформи виборчого закону та переходу до пропорційної системи виборів – за партійними списками.

Мажоритарна математика

- У Франції померла демократія, ми переходимо до повного абсолютизму! – патетично виголошував з екрану телевізора один з кандидатів-комуністів, котрому не поталанило далі брати участь у другому турі парламентських виборів.

Як поскрізь у світі, післявиборча телевізійна ніч у Франції належить коментаторам та аутсайдерам. Переможці стримано дякують за довіру, переможені годинами викривають недоліки політичної системи в державі.

Проте, у кожному перебільшенні є лише частка перебільшення. Нехай французька демократія і не вмерла, але дієвої опозиції в найближчі п`ять років не стане: за прогонозами, президентська партія візьме не менше 400 місць в Національній Асамблеї. Це гарантована абсолютна більшість. Нечисленна опозиція, до якої увійде переважно Соціалістична партія, взагалі не матиме парламентських механізмів перешкодити тим чи іншим намірам нового президента.

- Саркозі отримав необмежене поле для маневру, зупинити його зможе лише розлючена вулиця, яка з часів Великої Французької Революції виконує в цій країні функцію радикального регулятора політики, - вважає політолог Франсуа Порто.

Чому правляча партія в парламенті матиме значно більший відсоток голосів, ніж той сегмент суспільства, який - лише місяць тому - підтримав лідера цієї партії на посаду Президента? Адже за логікою речей, видавалося б, Союз за Народний Рух мав би взяти у парламенті стільки голосів, скільки мав у першому турі Ніколя Саркозі?Розв`язати політичний кросворд можна, лише розібравшись у специфічній системі французької мажоритарки.

Відтак, відразу з першого туру до Національної Асамблеї потрапляють ті кандидати, які зібрали понад 50% голосів. Таких уже обрано 105. З них лише один соціаліст, решта – члени партії Саркозі.

Далі, до другого туру виходять всі, хто зібрав 12,5% і більше. На багатьох дільницях у другому турі змагатимуться три, інколи навіть чотири кандидати. Магічна цифра „12,5 відсотків” дозволяє тактичні союзи та блоки всупереч котромусь з кандидатів.

- Специфічна „математика стримування” має мало спільного з реальним пропорційним представництвом поглядів електорату і дозволяє, наприклад, десятиліттями не пускати до парламенту правий радикальний Національний Фронт, який насправді репрезентує 10-15 відсотків виборців. Система заохочує до двопартійності, по суті примушуючи дрібні партії здавати свої голоси на користь більших політичних формувань, відмовляючиь від участі у другому турі. Політики бавляться цифрами, виборці зневірюються в політиках і не ходять голосувати, - вважає Франсуа Порто.

Видається парадоксальним: якщо в травні 2007 французи продемонстрували рекордне відвідування під час президентських виборів, то за місяць, у червні, в першому турі парламентських перегонів було побито інший рекорд - з неявки. Вперше з повоєнних часів на дільниці прийшли лише 60,5% громадян. „Заскладна, зазстаріла система відштовхує людей, котрим стає не цікаво почуватись використаними в незрозумілому процесі”, - процитувала „Монд” речника Ліги комуністів-революціонерів Олів`є Безансно, який у президентських перегонах набрав майже 7%, але в парламенті не засідатиме.

Міжнародні мрії

Що робитиме Ніколя Саркозі з таким величезним ресурсом влади? Про це замислюються не лише на території Французької Республіки, але й за її межами. У перший місяць президентства новий французький лідер зосередився переважно на міжнародних проектах. Здійснив чимало зустрічей на найвищому рівні, аби просунути ідею „міні-угоди”, яка б завершила реформу Європейського Союзу та дозволила б організації розвиватись далі, долучився до активного вмовляння Джорджа Буша на самміті Великої Вісімки, щоб зменшити шкідливі викиди у атмосферу, зініціював дискусію про імовірний Середземноморський Союз, аби вивести Туреччину за рамки дискусії про можливе членство в ЄС, запропонувавши Анкарі іншу, більш-менш привабливу альтернативу...

До речі, про можливе членство в ЄС. Маючи комфортабельну більшість у Національній Асамблеї, Ніколя Саркозі без проблем міг би провести нову засадничу угоду з функціонування інституцій ЄС через парламент, - як він і обіцяв у своїй виборчій програмі. Справа за малим – за згодою на новий текст угоди з боку решти 26 країн-членів ЄС. Але ідея нібито знаходить симпатиків, тож існують непогані шанси, що реформа Європейського Союзу знову зрушить з місця. А як тільки Європейський Союз розбереться зі своєю внутрішньою організацією, з`явиться бодай формальна перспектива покласти на стіл переговорів українське досьє. Безумовно, саме по собі нове упорядкування ЄС членства Україні не обіцяє. Але без організації цього внутрішнього порядку жодні найвіддаленіші переговори не можуть навіть намітитись.

Поза тим, офіційному Києву не варто надто баритися з лобіюванням власних європейських намірів. Той же Ніколя Саркозі запропонував, на рівні ЄС, визначитись з остаточними можливими кордонами організації уже до кінця грудня. Термін не надто комфортний, якщо зважити, що Україна повністю занурилася у власний виборчий процес з зовсім на такими очевидними перспективами, як демонструють нинішні парламентські вибори у Франції.

Алла Лазарєва,  Париж

УНІАН в Google News