"Клуб друзів" Путіна. Геополітична самотність російської недоімперії
18:04, 14.08.2023
13 хв.
Російсько-українська війна розділила світ на прихильників сторін збройного протистояння та нейтральні країни. УНІАН поцікавився, як виглядає сьогоднішній "клуб" друзів, ситуативних партнерів та тимчасових попутників Російської Федерації.
Ще півтора роки тому Російська Федерація на різних міжнародних майданчиках могла "дути щоки", демонструючи змогу впливати на "долі світу". Проте після провалу стратегії "Київ за три дні", важелі впливу навіть на ті країни, які, здавалося, давно й міцно пов’язані з РФ, почали зникати. І, схоже, "клуб друзів" російського диктатора Володимира Путіна майже зник.
Найближчі, але ненадійні
"Вписуватись" за Росію в "спеціальній воєнній операції" не стали навіть пострадянські країни з проросійського аналогу НАТО – ОДКБ (до військово-політичної Організації договору про колективну безпеку входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан).
"Майже всі країни Центральної Азії підкреслили визнання територіальної цілісності України, не визнали жодних анексій та захоплень. Інформаційна політика країн Центральної Азії максимально витримана у нейтральних тонах", - зазначає політичний експерт, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
Відео дня
За його словами, навіть найбільш проросійські політики цих країн розуміють ризики: Росія може розгорнути агресію і на їх регіон.
"Тому зараз відбувається їх максимальна мілітаризація, з кожним місяцем вони все менше є партнерами РФ в ОДКБ та Митному союзі. Країни регіону не є союзниками РФ, вони є її тимчасовими попутниками та заручниками геополітичного становища. І зараз регіон в цілому дрейфує до Китаю. Вони намагаються посилити присутність Китаю, бо Росія виходить з регіону як спонсор безпеки", - каже політичний експерт.
Схожа ситуація й у Вірменії, яка, аналогічно, шукає вихід з геополітичної пастки та покладає сподівання на підписання великого договору з Азербайджаном, чим дуже дратує Росію.
"Друзі"-попутники
Таким чином, навіть серед колишніх радянських республік друзями Путіна, окрім Лукашенка, когось назвати важко. Та й Лукашенко продовжує грати свою гру.
"Так, в нього достатньо важкий коридор для цієї гри, і рамку, звичайно, задає Москва, тому Білорусь вважається сталим стійким союзником та партнером Путіна, і такою зараз залишається", - зауважує Віталій Кулик.
Врешті, попри політичне партнерство Лукашенка з Путіним та співучасть в агресії проти України, Білорусь офіційно не визнала анексію окупованих територій.
Ще одним "другом" РФ можна вважати хіба КНДР, яка, за словами політолога, політично підіграє Путіну в усьому: "КНДР намагається синхронізувати власну гру в Тихоокеанському регіоні з ескалаціями в Європі, виступаючи партнером по підняттю ставок РФ. У Північної Кореї свої резони це робити, але риторика майже синхронізована з російською".
Попутником РФ можна назвати й Іран, який має свою політику в Азійському регіоні, однак не у всьому погоджується бути в російському фарватері.
"У Ірана є свої цілі, які він реалізує на Кавказі, у Каспійському регіоні. Іран потребує китайської підтримки й достатньо ревно реагує на те, що РФ зближується з Китаєм. Водночас країна дає РФ дрони, обмінюється технологіями, отримує від Росії технології надзвукових балістичних ракет, реалізує свою ядерну програму, зокрема і за допомогою Росії, і в цьому десь солідаризується з Путіним. Інколи виступає в якихось політичних речах - голосуваннях на міжнародних майданчиках - спільно з Росією", - нагадує Віталій Кулик.
З такою думкою погоджується політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. За його словами, друзів у Путіна немає взагалі, а справжніх союзників – одиниці: "По суті, це лише Північна Корея, й країни, які залежать від Росії економічно та політично - Сирія, Нікарагуа, Еритрея, Білорусь".
Той же Іран, за кого словами, може торгувати з РФ зброєю. Але і раніше, і зараз Іран не підтримує анексію окупованих територій України. А нещодавно, суто з кон’юнктурних міркувань, виступив на підтримку територіальної цілісності України.
За словами Фесенка, до кола симпатиків Володимира Путіна можна віднести ще угорського прем’єра Віктора Орбана, але його особисте захоплення російським диктатором не означає, що Угорщина є союзником РФ: "Орбан – політик, який намагається використовувати особливі стосунки з РФ для посилення своїх позицій усередині ЄС. В нього є симпатії до Путіна, як до авторитарного лідера. Адже Орбан сам мріє про об’єднання "усіх угорських земель", однак не може діяти, як Путін. З іншого боку, Орбан кон’юнктурно використовує економічні зв’язки з Путіним по нафті та газу. Це йому допомагає економічно".
Головний важковаговик
Цікаво, що, наприклад, Іран та Білорусь, попри "дружбу" з РФ, намагаються вибудовувати тісні стосунки з Китаєм. Очевидно, що вплив КНР на геополітику – це вплив справжнього важковаговика. А Росія, яка ще геть недавно претендувала на рівноцінне партнерство, тепер може розраховувати хіба на місце ще одного вигідного "клієнта".
На думку політичного експерта Віталія Кулика, Китай не пропонує РФ союзницьких відносин, а вибудовує свою політику стосовно Росії як "клієнт – патрон", де Китай - патрон, а Росія - клієнт. А криза у стосунках з іншими країнами, які раніше могли позитивно ставитись до Росії, посилює її залежність від КНР.
"Тому Китай готовий зустрічатися, вести переговори, й доїти Росію далі, попри санкції та позицію Заходу", - вважає Кулик.
Своєю чергою, керівник азійської секції New Geopolitics Research Network Юрій Пойта зазначає, що не можна визначати російсько-китайські відносини як формат "васал та сюзерен".
"Економічна залежність РФ від Китаю поки не досягла домінуючого положення. Якби Росія була васалом, то центр прийняття рішень знаходився б у Пекіні, а це не так. І це не Альянс, оскільки Альянс передбачає юридично закріплене надання військової допомоги. Але Росія та Китай є стратегічними партнерами. Їх відносини можна описати як формат "фронт – тил". Китай забезпечує стратегічний тил: організував маршрут постачання більшості технологічних компонентів (70-80%) в обхід санкцій, російська економіка змогла витримати санкційний режим завдяки можливостям, наданим китайським ринком", - зазначає він.
За словами Юрія Пойти, Китай доволі обережно ставиться до погіршення відносин з РФ. А також вважає дії Росії справедливими. Мовляв, РФ була виключена зі світової архітектури безпеки. При цьому, відповідальність за це КНР покладає на НАТО.
"На початку війни Китай розраховував, що РФ вдасться захопити Київ. Це був би хороший приклад для Китаю, що Захід розколотий, і можна силою завоювати Тайвань", - додає кандидат політичних наук, професор Національного університуту "Києво-Могилянська академія" та науковий директора фонду "Демократичні ініціативи" Олексій Гарань.
Він вважає, що РФ перетворилася на молодшого партнера Китаю й буде ним залишатися.
"Ми не можемо розраховувати, що Китай перестане бути партнером РФ, бо КНР зацікавлений в ній в якості союзника проти Заходу. Однак підтримка РФ буде обмеженою, оскільки Піднебесній не потрібно, аби ця війна вийшла з-під контролю та перетворилася на глобальний конфлікт з використанням ядерної зброї. Ми знаємо, що Китай та Індія говорили Путіну припинити брязкання ядерною зброєю. І також Китай зацікавлений в тому, щоб діяла зернова ініціатива", - розповів він.
Глобальний Південь
Не менш зацікавлені в продовженні "зернової угоди" країни Глобального півдня, зокрема Африки. І експерти сходяться на думці, що, попри нещодавні намагання Кремля задобрити їх обіцянками безкоштовного зерна, до союзників РФ зараховувати їх не варто.
"Практично всі країни Глобального півдня голосують за територіальну цілісність України та вивід російських військ - за винятком Алжиру, Сирії та Еритреї. Так голосують більше ніж половина країн Африки, Індонезія, Малайзія. Бразилія (попри скандальні заяви президента) також постійно голосує за резолюції ООН про територіальну цілісність України та вивід російських військ. Аргентина проголосувала за виключення РФ з комітету ООН з прав людини… Якщо ми скажемо про країни Глобального Півдня, які утримуються, то це, насамперед ПАР, Індія. Водночас ми побачили позицію ПАР, яка заявила, що Путін буде арештований, якщо приїде на саміт БРІКС", - нагадує Олексій Гарань.
Також, за його словами, ПАР, Індія та Бразилія брали участь у зустрічі представників президентів, які відбулися в Копенгагені та Джидді щодо формули миру Зеленського. Однак потрібно розуміти, що ці країни навряд приєднаються до економічних санкцій проти РФ.
"Ми можемо очікувати диверсифікації. Наприклад, Бразилія залежить від добрив РФ, однак наразі вона скоротила їхню закупівлю. Якщо я не помиляюсь, було 60%, а зараз 23%", - додав політолог.
За словами Олексія Гараня, держави Глобального Півдня бачать війну між Україною та РФ в контексті холодної війни і наразі є нейтральними.
"Однак це не означає, що їхня позиція не може змінюватися. Лула колись "ляпнув" про Крим, однак офіційна позиція - це територіальна цілісність, Бразилія бере участь в консультаціях разом з країнами НАТО, де РФ немає. Крім цього, якщо подивитися на резолюцію саміту країн ЄС та Латинської Америки, на якому були присутні такі союзники РФ як Куба, Нікарагуа та Венесуела, в пункті 15 документа було зазначено, що це війна проти України. Також йшлося про необхідність відновлення справедливого миру згідно зі статутом ООН, наголошено на підтримці територіальної цілісності, про необхідність відновлення зернової ініціативи. Тому основні принципи української політики тут підтримані", - зазначив він.
Американська "мрія"
Попри антиамериканську риторику, яку полюбляють російські пропагандисти і на якій частково тримається "дружба" Путіна з тим же Іраном та Сирією, а також союзницькі відносини з КНР, симпатиком російського диктатора можна вважати екс-президента та ймовірного кандидата на цей пост від Республіканської партії США Дональда Трампа.
"Трампу подобаються мачо в політиці: сильні лідери, жорсткі лідери, авторитарні лідери. Мені здається, що тут є якісь психологічні комплекси. Він хоче сам виглядати таким, тому й симпатизує таким політикам. Однак це суперечить американським інтересам та американським цінностям, і викликає питання. Трамп з цим вже стикнувся, коли був президентом. Він намагався домовитися з Путіним, однак протиріччя між інтересами США та РФ спрацювали, попри особисті бажання та наміри Трампа. В результаті, саме за Трампа Україна отримала летальну зброю. Саме за Трампа дипломатичні стосунки між США та РФ тільки погіршилися. Тому, навіть коли є симпатії до Путіна, гору беруть інтереси держави", - каже Володимир Фесенко.
Тому, якщо Дональд Трамп братиме участь у президентській кампанії в США та навіть в ній переможе, це не означитиме успіху РФ.
"У нас вважають, що прийде Трамп, і все – кінець допомозі Сполучених Штатів, Трамп домовиться з Путіним та розділить світ. Але це не так, - додає Віталій Кулик. - Хоча Трамп і використовує таку риторику, насправді він заточений на внутрішньополітичний порядок денний й цілить на швидкі та прості рішення, які дозволяють досягти результатів. Такими були перемовини з Кім Чен Ином - аби завершити корейську війну. Але коли цей "кавалерійський наскок" не закінчувався позитивним результатом, або перетворювався на процес заради процесу, Трамп обирав повернення до політики попередніх адміністрацій".
Експерти не виключають, що в разі перемоги на президентських виборах в США Трамп спробує домовитись з Путіним, провести якісь переговори. Але якщо вони "зайдуть в болото", то адміністрація Трампа буде змінювати підходи до українського питання, і не виключено, що їх політика повернеться до відтворення політики Байдена.
Політика – така справа, в якій поняття "друзі" не існує. Можуть бути союзники, партнери, ситуативні попутники, реципієнти економіки й так далі. Проте Кремль за трохи більше ніж півтора року зробив усе, щоб розгубити "друзів" навіть в цьому сенсі. Адже навіть ті, хто були чи є залежними від РФ, зараз намагаються все більше дистанціюватися від неї: перебування навіть у гіпотетичному партнерстві перетворюється на токсичне. І найбільше для цього зробила сама Росія.
Ярослав Конощук, Тетяна Урбанська
