Соціальний психолог Лідія Чорна: В США зараз дуже напружена психологічна атмосфера. Вибір стає руба – Трамп або Байден. І насамперед радикалізується молодь

Чи прийдуть молоді американці обирати президента США та чому українська молодь не прийшла на місцеві вибори 25 жовтня, про психологічні причини позиції «мій голос нічого не вирішує», УНІАН розповіла завідувач лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Лідія Чорна.

Соціологічне дослідження групи «Рейтинг» показало, що значна частина молодих виборців проігнорувала місцеві вибори 25 жовтня. Поговорімо про причини? Адже є думка, що українська молодь просто апатична до політики.

Є об’єктивні та суб’єктивні фактори. В Україні дуже велика кількість студентів, які навчаються не за місцем реєстрації (у нас десь у два з половиною рази більше університетів, ніж у Великобританії), і близько тридцяти відсотків з них підробляють у місті свого навчання. Також треба згадати про внутрішню міграцію на роботу до міста мобільної сільської молоді, яка вже не навчається. В обох випадках люди не поїдуть на вибори, якщо зайняті на роботі.

Щодо суб'єктивних, звісно, свою роль зіграла пандемія. Молоді люди, як і більш старше населення, десь не пішли на вибори через страх захворіти.

Зауважу, що молоде покоління менш стресостійке, ніж люди зрілого віку. Згадуючи теорію поколінь, старше покоління звикло голосувати на виборах, бо в Радянському Союзі так було заведено. Цей обов'язок не обговорювався. А молоде покоління Z та Альфа керується внутрішніми орієнтирами, більше дивиться на те, чи потрібно це йому.  

Чи може рішення не голосувати пояснюватися небажанням асоціювати себе з майбутнім цієї країни та переконанням людини, що вона звідси поїде?

Це теж чинник. Я вже згадувала про внутрішню міграцію молоді. Так само, молодь є серед зовнішніх мігрантів, бо орієнтована на роботу за кордоном. При чому, мова йде як про інтелектуальний труд, так і робочі професії.

Чи є серед причин зневіра в тому, що ситуацію в країні можна виправити шляхом виборів? Чи це тільки старшим людям притаманно вважати всіх кандидатів однаковими?

Звісно, не можна списувати психологічний чинник розчарування певної частини молодого покоління. Адже коли людина голосує, то бере на себе відповідальність за свій вибір.

Попередні президентські вибори в Україні залучили до голосування більше молоді. Значна частина виборців повірила в нову політичну силу. Бо за віком і наш президент, і його команда, були молодші за попередні політичні еліти та людей при владі. Тобто, молоді виборці підсвідомо або свідомо ідентифікували себе з новим поколінням політиків. Пройшло півтора року, не всі мрії збулися, ми бачимо політичну ситуацію в країні. Відповідно, є розчарування.

Попередні президентські вибори в Україні залучили до голосування більше молоді, нагадала психолог / фото УНІАН

Багаторічні дослідження нашого Інституту свідчать, що молодь у нас недостатньо соціалізована та обізнана в політичному плані. Це теж могло зіграти свою роль. Часто особисті характеристики політиків (веселий, оптимістичний, швидкий) асоціюються з компетенціями політика. Хоча індивідуальні характеристики не завжди збігаються з  ефективністю людини, як політика. Ба більше, індивідуальні характеристики (привабливий, симпатичний, чуйний) взагалі відіграють підпорядковану роль, у порівнянні з аналітичним складом розуму, обізнаністю та компетенціями ухвалювати рішення, робити політичний вибір.

Звісно, є успішні приклади молодих людей на посаді мерів невеличких міст.  Але не завжди вік, хороший характер, відкритість у спілкуванні чи вміння пожартувати є необхідними політику компетенціями. Іноді людина має бути досить жорсткою, виваженою, ухвалювати складні рішення. 

Повертаючись до першого питання, то чи доцільно стверджувати, що молодь апатична до політики?

Не можна сказати, що молодь повністю апатична або ні. Якщо завтра в країні станеться велика несправедливість, впевнена, молодь відгукнеться. Нагадаю, що Революція на граніті починалася з молоді. Але оскільки йдеться про вибори, спрацьовують інші об'єктивні та суб'єктивні чинники.

Проблема не активності молодих людей не виборах актуальна для багатьох країн. Менше половини американців у віці від 18 до 29 проголосували на президентських виборах 2016 року. Чи можна допустити, що певною мірою це наслідок політичного популізму?

Звісно, я вже згадувала про нинішні покоління Z та Альфа, які у своїх вчинках керуються внутрішніми орієнтирами. Це не те покоління X, яке самовіддано ходило на роботу, виконувало всі настанови та розпорядження від держави. Сучасна молодь – це не вірнопіддане покоління. Воно більше розмірковує, більш розбірливе у виборі.

Після минулих президентських виборів в США аналітики обговорювали, чому молодь не пішла голосувати. Не активність молодих виборців пояснювали, зокрема, несформованою звичкою. Тобто, молоді люди голосують рідше (або ще не голосували взагалі), тому у них менше можливостей сформувати звичку йти на вибори. Що скажете про таке пояснення?

Для США характерно все пояснювати на рівні поведінки, тому, звісно, вони пояснюють це звичкою. Це логічно і нічому не суперечить. Але, коли говоримо про звичку, то, більшою мірою, говоримо про людину, залежну від обставин. Це повинна бути не звичка, а усвідомлений вибір. Тоді людина буде брати відповідальність більшою мірою.

Після минулих президентських виборів в США аналітики обговорювали, чому молодь не пішла голосувати / фото REUTERS

Як думаєте, нинішні вибори в США молодь так само проігнорує?

Наразі в США незвична для них напружена психологічна атмосфера. Бо вибір стає ребром, між якою моделлю поведінки та розв’язання політичних проблем вибирати – Трамп або Байден. Трамп - це популізм. Байден - більш виважена та свідома позиція. Там це обговорюють на рівні родин. Думаю, більше молоді піде на виборчі дільниці, ніж це було у 2016 році. З того, що чуємо, населення в США радикалізується. А радикалізується насамперед, знову ж таки, молодь.

Повертаючись до українських виборів, чи є рішення, як збільшувати явку молоді?

В мене є впевненість, що молодь більшою мірою проголосувала б, якби у нас була розвинена система електронного голосування. Щоб не треба було виходити з дому та стояти в чергах. 

Лідія Чорна розповіла, як можна збільшувати явку молоді на виборах / фото УНІАН

А чи важливо, щоб про виборче право більше говорили ще в старшій школі?

Це важливий чинник. Бо дитина буде розуміти, як працює ця система, які є зв’язки між розумінням політичних процесів та наслідками від цих процесів,  що таке соціальна відповідальність.

На мою думу, недостатньо просто говорити: «Давайте будемо більш активними, ми є громадянами України». Було б чудово, якби у дитини виникала в голові картинка причинно-наслідкових зав’язків. Для цього треба не тільки на уроках з психології чи з права говорити про всі ці речі. Можна на уроках історії проводити розбір конкретних ситуацій з розвитку нашої країни та інших (Франції, Німеччини, США). Розглядати ситуації, коли на виборах перемагала та чи інша партія, коли голосувала більшість і йшла за лідером, ситуації політичного шантажу, конформізму тощо. Наприклад, перед приходом Гітлера до влади були цікаві історії, пов’язані з голосуванням. Це було б дуже повчально.

Звісно, говорити треба обережно та виважено, не переходячи на особистості. Бо тема слизька, вчитель не має проектувати на дітей особисті політичні симпатії.

Щоб батьки не боялися, що дітей ідеологічно «обробляють»?

Так. Наприклад, в деяких країнах це не сприймають. Коли в Німеччині чують термін «політична соціалізація молоді», то заявляють про маніпуляції. Тут, якщо до цього братися, треба виважена чітка послідовна форма.

Звернення до деяких моментів минулого може допомогти чітко дивитися в майбутнє та розуміти, що відбувається. Варто звернути увагу на історію інших країн, де суспільна думка кілька десятків років приходила до того чи іншого визначення. Все це треба обдумати та пережити, це ж масова свідомість.

Знаєте, в нашій країні з 90-х років ведуться багаторічні дослідження. Вони показували, що зовнішній локус контролю в нашого населення переважає над внутрішнім локусом контролю. Це про приписування відповідальності зовнішнім силам - «винен хтось, лише не я», «хай вирішують вони». Лише нещодавно соціологи та соціальні психологи почали фіксувати, що внутрішній локус контролю почав трохи переважати. Тобто, вже люди знають, що наші політики не «прилетіли з Місяця», вони теж «наші», від пересічного виборця щось все-таки залежить.

Поширена позиція «мій голос нічого не вирішує» - це теж про знижений локус внутрішнього контролю?  

Так, це один із яскравих прикладів. «Хай вирішує хтось інший, а я буду голосувати по-приколу», «мій голос нічого не вирішує», «уже все розібрано та продане». Між іншим, такі люди завжди в виграші. Бо коли щось йде не так, як мріялося, можуть сказати: «Я ж казав, що таке буде...». Своєрідна гра на рівні міжособистісного спілкування.

Ірина Петренко

УНІАН в Google News