Волошин: війну у звичному розумінні зняти неможливо / Народна армія

«Автоматна черга пролунала швидше, ніж увімкнулась камера…»

В 1996 році військовий журналіст Владислав Волошин вперше побував у «гарячій точці» в Боснії та Герцеговині. Саме там він усвідомив, що таке справжня військова журналістика. Загалом із своєю відеокамерою він побував у багатьох зонах конфлікту, де захищали мир наші військовослужбовці — у Косові, Сьєрра-Леоне, Південному Лівані, Ліберії, Конго, Кувейті, Іраку, Лівії.

Волошин: війну у звичному розумінні зняти неможливо / Народна армія

Владислав Волошин розповідає, що ще в Боснії та Герцеговині він зрозумів, що війну у звичному розумінні глядача зняти майже неможливо. Можна задокументувати лише невеличкий епізод. Тому доводиться знімати те, що відбувається навколо війни.

Одного разу військовий журналіст відправився із групою розвідників на патрулювання. Біля зруйнованого вибухом мосту вояки потрапили в засідку. Наші миротворці зайняли позиції. Почалися тривалі перемовини з нападниками. Владислав зробив спробу зафільмувати події, проте тільки він узяв до рук камеру, напружену тишу розірвала автоматна черга. Стріляли саме в його бік.

— Люди зі зброєю вимагали, щоб ми не знімали і їхали геть. Аби уникнути жертв, ми поверталися тією ж дорогою. На зворотному шляху натрапили на протипіхотну міну, вибух мало не залишив машину без колеса. Я сидів з того боку, де вибухнула міна, і навіть не встиг зрозуміти, що сталося, — пригадує Владислав Волошин.

Водій замінив колесо, і група вирушила далі. Подумки прокручуючи ситуацію, військовий журналіст усвідомив, що зняти «реальну війну», навіть сховавшись за камінням, не вдалося. Автоматна черга пролунала швидше, ніж увімкнулась камера. Тоді мрія зафільмувати справжню війну була відкладена на деякий час — до відряджень в інші гарячі точки.

Сьогодні служба наших військовослужбовців у миротворчих контингентах не менш небезпечна. На підтвердження своїх слів Владислав Волошин наводить багато прикладів, зокрема з його відрядження в ДР Конго. Вертоліт, на якому військовий журналіст вилітав з екіпажем на бойове завдання, повернувся із кількома дірками від куль. Борт пробило наскрізь, але доля вберегла екіпаж від загибелі.

6 червня у День журналіста колектив Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України відзначив 22-гу річницю з дня створення.

Якщо заглибитися в історію, то варто зазначити, що все починалося, як кажуть, з нуля, адже в Радянській армії такої структури просто не існувало.

Сьогодні військові телевізійники знані як журналісти «високої проби». Вони зарекомендували себе в телепросторі та радіоефірі як справжні професіонали.

Нині у випусках новин на багатьох українських телевізійних каналах можна побачити кадри, які відзняли саме військові журналісти. Їхні камери зараз знаходяться на передовій антитерористичної операції, яка проводиться у східних регіонах нашої країни. Вони працюють, аби донести до аудиторії правдиву інформацію, показати важку працю наших військових та нелегку ситуацію, яка сьогодні заважає нормально жити місцевим мешканцям. Адже хто, як не армійські медійники, зможе професійніше та краще розповісти про військо і про людей, які щоденно виконують свій обов’язок із захисту Вітчизни.

Бажаємо нашим колегам творчих злетів. Ми впевнені, що військові медійники й надалі будуть на передовій інформаційного простору.

Розповідати без емоцій про нещодавнє своє відрядження до східних рубежів нашої країни, де триває АТО і наші військовослужбовці ведуть реальні бойові дії, військовий журналіст не може. Там він бачив страшні речі.

— Стає моторошно, коли в повітрі з борту вертольота бачиш, як палає Мі-8, який ще 3 хвилини тому стояв поряд на летовищі. Добре, що екіпажу вдалося вчасно евакуюватися. А борт, на якому був я, після двох вильотів повернувся, як решето, — розповідає полковник Владислав Волошин. — Під час польоту по бойовій машині вели стрільбу із великокаліберної зброї просто з осель місцевих мешканців, над якими з повітря розкидували листівки із антисепаратистською агітацією, на наше щастя не стріляли з зеніток, адже Мі-8, який зависає в повітрі, дуже зручна мішень.

Встиг він поспілкуватися і з офіцерами, які несуть службу на блокпостах, і з місцевим населенням, дізнався про їхні настрої. Дуже багато кадрів, які сьогодні транслюють вітчизняні центральні телевізійні канали, було знято саме камерою Владислава Волошина.

P.S. Коли спілкувався із головним редактором — заступником директора ЦТРС МО України полковником Владиславом Волошиним в його кабінеті, прийшла неприємна звістка. На Донеччині під час обстрілу постраждав його підлеглий — військовий оператор майор Вадим Стасюк. Він отримав осколочні поранення. Це ще раз доводить, що професія військових журналістів вкрай небезпечна, адже кожного дня вони ризикують життям заради головного — донести до широкого загалу правду про події в гарячих точках.

Ігор Парубський, «Народна армія»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter