Заставнівський катівник людей Бойчук володіє стратегічними надрами?

У справі голови Заставнівської РДА Михайла Бойчука, який побив рибалок, відкриваються нові факти. Кажуть, що він зумів прибрати до рук чи не всі корисні копалини своєї (як він вважає) вотчини  

Різні обставини та факти почали відкриватися у справі катування головою Заставнівської РДА Михайлом Бойчуком рибалок. Кажуть, що він зумів прибрати до рук чи не всі корисні копалини своєї (як він вважає) вотчини. Останнім набутком став Брідоцький піщано-гравійний кар’єр площею 80 га.

Підраховано, що з нього буде отримано 200 млн. доларів чистого прибутку. Власник кар’єру – приватне підприємство «Сорос», засновниками якого є донька Бойчука Уляна Михайлівна Сорощук та одесит Олександр Францович Осовецький. Через ПП «Шедевр-АТ» одеський слід Михайла Бойчука недавно засвітився й у Кельменецькому районі. Ніби й випадково.

Бо за цей час, поки Бойчук у лікарні на підписці про невиїзд, у районі раз-по-раз робляться спроби обілити його зі всіх боків. Залучили до цього й ЗМІ. Зокрема, районну газету «Голос краю». 5 травня у цій газеті з’явилася замітка про те, що Бойчук Михайло Васильович – великий благодійник. Він допоміг грошима Беслюбняку Миколі Івановичу з с. Перківці Кельменецького району. Той отримав травми. «Першим, хто прийшов на допомогу, це був Михайло Васильович Бойчук. Ми йому чужі люди, але довідавшись про наше горе, він нас підтримав морально і матеріально», – пишуть до газети «Голос краю» дружина Галина, донька, мати і внуки Беслюбняка.

З першого погляду мала би скластися думка, що Бойчук такий добрий та чуйний, що хоч до рани прикладай. Будь-кому допоможе, хто цього потребує. Ось чужі люди з Перківців Кельменецького району знати його не знають, а він допоміг. Та не все ці «чужі люди» пишуть правдиво. Бо сама дружина Беслюбняка Миколи Галина є сестрою дружини одесита Осовецького, який є партнером по бізнесу сім’ї Бойчуків.

Бо, окрім «Сороса», цей одесит має багато землі і у Вікні (Вікнянське родовище будівельного піску), і у Чорному Потоці (родовище будівельних гіпсів). До речі, це гіпсове родовище дає 40% гіпсів загального видобутку по Україні. Воно стратегічне для нашої держави. Окрім цього, ще й має культурно-історичну цінність. Саме на покладах гіпсу проходила лінія фронту Першої світової війни. Там археологи знайшли безцінні рештки трипільської культури. Чимало черепків та інших речей зникло вже звідти у невідомому напрямку. А чорнопотіцьким гіпсом (ще він називається «травентін») у часи Австрії оздоблювали мармурову залу Чернівецького національного університету. Цей гіпс-мармур не дожив ще всього кілька мільйонів років, аби перетворитися у справжній білий мармур.

Отже, навіть благодійність Бойчука не є безкорисливою. Тим паче, що його комерційні інтереси розширилися аж до Кельменецького району. Зокрема, у видобутку води, випаленні цегли. І це біля Перківців. Того села, звідки «чужі люди» дякують Бойчуку за допомогу грошима і мораллю.

До речі, про мораль. Напевне, владі місцевій, якщо вона не хоче геть втратити лице у цій ситуації з Бойчуком, варто би уважніше придивитися до поведінки окремих чиновників Заставнівського району, котрі відкрито й приховано нагнітають пристрасті серед людей. То підписи збирають на захист Бойчука, то збори організовують, де попи і люди розповідають про Божого чоловіка Михайла Васильовича, то у різних цензурних та безцензурних газетах розповідають про його чесноти і про його високу мораль. А насамкінець створюють ілюзію безвинності та безкарності ката. Що у кінцевому результаті повертає у людські душі бацилу страху перед Бойчуком, котрий може відкупитися, повернутися і покарати тих, хто посмів проти нього правду сказати.

А кара буде жорстокою. Наприклад, вкинуть людей до кліток зі злими псами, чи втоплять у ставку, чи закопають у землю, чи прикують до стовпа. Адже дозволив собі якийсь жіночий голос у неділю, 8 травня, о 17.44 погрожувати по телефону Віктору Горюку з села Хрещатик. Цей чоловік уже багато років веде непримириму боротьбу з пануванням Бойчука у районі. Жіночий голос Горюку погрожував так: «Ти добився того, що хотів. Замов собі труну. Бо тобі кінець!»

Бойчук зараз не покидає лікарняної палати. Інакше буде закритий у СІЗО. Але справа його у Заставнівському районі живе і жити буде доти, допоки від влади не будуть усунуті всі ті, хто допомагав Бойчуку з людей робити німих рабів, бити їх і принижувати, тримати у псячих будах, приковувати до стовпів.

Петро Кобевко, БукІнфо

УНІАН в Google News