Природні дива Миколаївщини: сплавитися на катамарані і поніжитися в природному джакузі

Природні дива Миколаївщини: сплавитися на катамарані і поніжитися в природному джакузі

Над головою кружляють великі відгодовані пелікани... Зупиняємось біля хвойних насаджень... Далі прямуємо до урочища “Гард” – глибокого і вузького каньйону з крутими скелями...

Слідом за Херсонщиною ознайомити журналістів зі своїми природними дивами вирішила Миколаївщина. На “7 природних чудес України” область висунула аж три природні об’єкти: Перлину Побужжя – долину річки Південний Буг, Кінбурнську косу і урочище “Гард”.

Приїжджаємо у старовинне місто Очаків. З нього на катері пливемо до Кінбурнської коси. Така незвична назва зовсім не випадкова. Кінбурн у перекладі означає “волосяний мис”, коса справді місцями настільки тонка, що сягає лише одного метру завширшки.

Над головою кружляють великі відгодовані пелікани. Вони з’явилися тут, коли риби на Дунаї значно поменшало. Зараз їх популяція в цьому краї налічує близько 2 тис. Місцеві мешканці запевняють, що Кінбурнська коса – найзручніше місце для спостереження за пеліканами.

Сходимо на Кінбурнський півострів і рушаємо незайманим українським степом. Прямо з-під коліс виринає лисичка і ховається у високих травах, потім фазани з виводком тікають, почувши незвичний для цих країв гул автомобіля. Різко зупиняємося. “Мабуть, знову якась тварина пробігає”, - промайнула думка. Дійсно. Виявляється, це ми гадюку пропускаємо, поки вона через дорогу переповзе. Для директора регіонального ландшафтного заповідника “Кінбурнська коса” Зиновія Петровича, якого нам пощастило мати за водія, всі тварини-мешканці рівні. Але особлива любов у нього до пеліканів.

– Вони підпускають людей на 300 метрів, машиною можна під’їхати на відстань до 100 метрів, а на коні вдасться проскакати прямо всередину колонії, – з гордістю повідомляє директор.

До речі, на сусідньому з косою острові Тендра водяться здичавілі мустанги. Але зараз туди зачастили одесити – вистрілюють тварин.

Останнім часом дошкуляти мешканцям коси почали вовки. Вони прийшли сюди років 15 тому. У першій зграї було 9 особин, згодом популяція зросла до 12. Зараз трохи менше. Вовки суттєво шкодять господарству, але на людей поки нападів не було.

– Раніше в кожній хаті було по 30-50 овець, корови. Вовки значно скоротили поголів’я худоби. А боротися з ними складно, адже снігу тут не буває і слідів ніколи не побачиш, – розповідає Зиновій Петрович.

Зупиняємось біля хвойних насаджень. Картинка для фільму жахів: в центрі невеличкої лісосмуги біліють сухі стовбури дерев, наче після пожарища. Виявляється, що висихають дерева з двох причин. По-перше, вони посаджені на солонці, адже за часів Радянського Союзу все робилося вчасно і по-максимуму: план треба було здавати от і саджали де тільки можна. На те, що половина дерев згодом засохне, ніхто не зважав. А, по-друге, ці ялинки облюбували для себе сірі чаплі, чиї продукти життєдіяльності дуже отруйні.

Місцевих мешканців на косі не багато – 800 осіб на три села. Але останнім часом попит на землі біля моря стає все жвавішим і коса обростає забудовами. І будують не звичайні домівки, а міні-готелі чи турбази. До речі, переважно скуповують землі кияни. Місцеві мешканці побоюються, щоб влада таким чином всю землю не порозбазарювала. Адже місце заповідне.

– Туризму я побоююся для Кінбурнської коси, – зазначає ініціатор акції “7 природних чудес України” Микола Томенко. – Ми були свідками, що потихеньку забудова торкається і цього місця. Кінбурнська коса – це просвітницько-пізнавальний об’єкт, вона має виконувати виховні і оздоровчі функції. Там вже практикуються екскурсії школярів, студенти проходять практику.

Їдемо до міста-супутника Південноукраїнської АЕС – Южноукраїнська. Тут можна побачити перлину Побужжя – долину річки Південний Буг. До речі, це одна з великих українських річок, яка від верхів’я до гирла протікає територією України. Всі мальовничі місця навколо ріки об’єднані у великий регіональний ландшафтний парк “Гранітно-степове Побужжя”. На території парку знаходиться одна з найкращих в Європі слаломних трас. Але бажаючих сплавлятися Бугом поки не так багато. Переважно активна молодь, яка любить екстремальні види відпочинку.

Місцева влада вбачає в парку великий туристичний потенціал. Є ділянки які використовуються для оздоровлення: природній гідромасаж в порогах, родонові води, які тут представлені в значній кількості. Свого часу тут був санаторій і туристи лікували опорно-руховий апарат та захворювання нервової системи. Зараз він тимчасово не працює, але нові власники поступово його відроджують.

– Гранітно-степове Побужжя – це класичний туристичний маршрут, причому для всіх видів туризму: екстремальних, спортивних, оздоровчих, – розмірковує Микола Томенко. – Тут кожен камінь як мінімум козацької доби, пов’язаний з історією, легендами, міфами. Якщо б я голосував, то голосував би за Перлину Побужжя.

Далі прямуємо до урочища “Гард” – глибокого і вузького каньйону з крутими скелями, по дну якого серед гранітних брил тече Південний Буг, утворюючи тут великий поріг завдовжки понад 0,5 км. Тут збереглася ділянка суші Євразії, яка не затоплювалася протягом 60 млн. років.

На великих каменях приймають сонячні ванни туристи. А після засмаги занурюються у прохолодні бурхливі води Південного Бугу – справжнє природне джакузі.

Але технічний прогрес ставить під загрозу існування цього давнього природного дива. Будівництво Ташлицької ГЕС наклало свій негативний відбиток на “Гарді”.

– Коли створювали Олександрівське водосховище, то його “хвостова частина” затопила частину “Гарду”. Громадськість почала бити на сполох. Суд першої інстанції, що це було незаконне затоплення, ми виграли. Апеляційний суд в Одесі ми програли. Зараз справа на розгляді в Вищому арбітражному суді, - розповідає директор Південного філіалу Інституту екології Національного екологічного центру України Олег Деркач. – Археологічним пам’яткам нанесено шкоди. Але зараз йдеться не про те, що вони підтоплені. Найближчим часом планують підняти рівень води до 20,7 м, коли на сьогодні він 14,7 м. Уявіть, що буде якщо підняти рівень води на 6 м? Це не буде ні островів, ні порогів, ні урочищ, ні місць відпочинку.

Анна Ященко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter