Олексій Герман-молодший: Мені ніхто не казав: виріж грузина
Олексій Герман-молодший: Мені ніхто не казав: виріж грузина

Олексій Герман-молодший: Мені ніхто не казав: виріж грузина

11:26, 27.10.2008
10 хв.

Я здригнувся, коли почув, що Гоша Куценко отримав парт-квиток «Єдиної Росії»… Поруч зі мною багато талановитих людей, які збожеволіли від успіху… Мій батько не дивиться мої фільми… Інтерв’ю

На цьогорічній "Молодості", у рамках позаконкурсної програми "Фестиваль фестивалів" українські глядачі побачили картину, яка цього року отримала Срібного Венеціанського Лева за режисуру та операторську роботу. Це фільм Олексія Германа-молодшого "Паперовий солдат". У назві зашифроване "послання" до одноіменної пісеньки Булата Окуджави, написаної ним у 1959 році. Там є такі слова:

"В огонь? Ну что ж, иди! Идешь?

И он шагнул однажды

Відео дня

И там сгорел он ни за грош:

ведь был солдат бумажный"

Це "Послання" геть не випадкове, як і не буває жодної випадкової деталі у творах справжніх митців. Головний герой – лікар, який готує до першого польоту в космос молодих претендентів, дуже схожий на героя пісеньки. Власне, він також помер у фільмі "ні за грош". Лікар одержимий ідеєю космосу, він живе цим і вірить, що коли буде зроблений цей "перший крок", зміни обов`язково відбудуться. Це переверне світ, переверне країну й усі будуть щасливими. Особливо тому, що першими виявились "ми", а не "вони". Стрічка сповнена рефлексій російської інтелігенції шістдесятих років (додайте цитати з Чехова), а російська інтелігенція не можлива без жертовності. Як сказав сам автор, кіно не викликає оптимізму, водночас він хотів сказати, що самої жертви заради високої ідеї часто буває не достатньо...

Олексій Герман-молодший страшенно любить приїздити на київську "Молодість". Зізнається, що це пов’язано не лише з тим, що саме тут відбувся його фестивальний старт як режисера (студентську роботу, короткометражку і повний метр він показував у конкурсі саме тут), а й з тим, що художньому керівнику фестивалю, Андрію Халпахчі, на його погляд, вже довгі роки вдається зберігати особливу атмосферу "Молодості": "Тут усім цікаве саме кіно! Люди готові дивитися годинами, тому що їх це справді захоплює!", – дивується режисер. Він не ховався, не відмовлявся від жодного інтерв’ю, і взагалі, поводився дуже невимушено і природно. Отже, усі охочі, усі глядачі й журналісти могли абсолютно запросто поговорити з лауреатом Венеціанського кінофестивалю навіть просто у фойє кінотеатру "Київ".

Герман-молодший не вважає себе зіркою чи метром.

– Наче мені вісімдесят років!, – обурюється він.

Герман вважає, що режисер не може за природою своєї діяльності бути тим, що називають "зірка". А про свою країну сказав: "Росія не може обійтись без ідеї власної величі.. Вона їй необхідна для елементарного виживання"

Олексію, як Ви гадаєте, іноземний глядач зрозумів особливості радянської епохи з Вашого фільму і, відповідно, чи зрозумів трагедію героя?

Хтось зрозумів одне, хтось інше, але головне, що вони щось зрозуміли. Фільм, власне, побудований таким чином, що в ньому досить багато якихось смислів.

Очевидно, те, що побачить пострадянський глядач, знайомий з тими часами, не побачить іноземець, тому що він поза контекстом, однозначно. Але в силу того, що в стрічці достатньо багато тем, вони зачіпляли багатьох емоційно, поза цим контекстом.

Гадаю, у нас вийшло зробити головне – фільм не на "експорт", але "говорить" інтернаціональною мовою. Кожен, звичайно, у стрічці бачив "своє" – італійці говорили, що це дуже емоційна картина, англійцям дуже прийшлась до душі тема відповідальності й науки, тобто, по-різному, але кожен знайшов щось своє. Я так думаю.

Ніколи не хотів робити оптимістичні, або ж песимістичні картини, бо мені здається, що життя набагато складніше, ніж просто – все буде добре чи все буде погано. Мені просто хотілось, аби людина виходила а з зали з чимось. А коли вони виходять з чимось, то вже у кожного є щось своє.

Ваша картина надзвичайно цікава в кольоровому рішенні: не чорно-біла, не кольорова в звичному розумінні, а ніби тонована...

Я шукав у кольоровому рішенні шлях до імпресіонізму. У мене навіть є власний термін щодо цієї теми – синтетичний імпресіонізм. Але синтетичний не від слова "штучний", а як поєднання різного. Ми дуже довго шукали, як це зробити. І взагалі, фільми про минуле в яскравих кольорах робити смішно, тому деякі кольори ми виділяли, наприклад червоний в нас яскравіше, ніж буває насправді, а деякі кольори приглушені...

Мені була цікава ця межа.

Головний герой картини грузин. Чому? І чи були у Вас якійсь проблеми з владними структурами, пов’язані з цим моментом?

Герой спочатку мав бути євреєм. Мені було дуже важливо, аби він був не місцевим, таким, знаєте трохи "не звідси". Таким чином я шукав його єдності з собою. Ми довго шукали кандидатуру на роль, десь півроку. А потім з`явився актор Міраб Нінідзе, і я вирішив, що герой має залишитись грузином. Бо називати грузина Івановим смішно і по-дурному.

Буквально за місяць до зйомок я дописав у сценарій відповідні зміни: він у мене говорить у фільмі грузинською і співає грузинською. Проблем у мене з цим не було жодних, клянуся! Мені ніхто не казав: "Виріж грузина!", хоча могли, напевно. Мене це самого дивує, якщо чесно. Хоча, у нас сьогодні нагнітають ситуацію, нервують і провокують якраз більше журналісти, особливо політичні, ніж представники влади. Але я завжди казав і казатиму: росіяни і грузини братські народи, як би там не було! Я прагну жити окремо від політики, я її не зневажаю, просто вона мене не стосується і я ніколи не буду членом політичних організацій. Це не моє абсолютно.

До речі, Ваш колега "по кінематографічному цеху", відомий актор Гоша Куценко отримав нещодавно парт-квиток "Єдиної Росії", мовляв, так він бачить майбутнє країни. Як Ви прокоментуєте це, з огляду на те, що хвалили його як актора?

Я, чесно кажучи, здригнувся, коли ви мені це сказали. Це з його боку дурниця. Я переконаний! Він дійсно талановитий актор, але такі речі актору, на мій погляд, робити не можна. Знаєте, актор-громадянин завжди меншою мірою актор. Але це його вибір… Ну нехай, якщо він так хоче.

Облишимо політику. Ваші герої - освічені, інтелігентні люди, відповідно, їхню поведінку можуть не зрозуміти "широкі маси"...

Знаєте, інтелігентність не визначається освітою. Я знаю дуже витончених людей, які інститутів не закінчували. Так само я знаю величезну кількість мудаків з університетською освітою. Я не хочу оглядатися на те, чи зрозуміє мене Іван Іванович. І у вас, і у нас є прошарок тонких, розумних людей, яким просто сьогодні немає чого дивитись, з ними ніхто не розмовляє.

Гадаю, ми самі себе обманюємо, кажучи, що глядач сьогодні потребує лише такого кіно, як "Американській пиріг" і, мовляв, треба знімати тільки в такому напрямку. Це неправда. Я зніматиму те, що мене хвилює і я переконаний, що глядач у мене буде.

Повірте, "Паперовий солдат", незважаючи на те, що в ньому немає великої кількості мускулистих чоловіків і оголених жінок, фінансових збитків не зазнає. Я взагалі проти навішування ярликів: комерційне, некомерційне. Комерція – це категорія прибутків, а кіно є категорією мистецтва і це, за великим рахунком, не сумісні речі.

Де саме проходили зйомки? Судячи з усього, саме в Казахстані?

Так. Мені хотілося знайти максимально жорстку "натуру". Це мало бути місце як інша планета, місце, яке випало із звичної системи координат. Ми знімали на кордоні, у Казахстані і на озері Баскунчак, яке називають "сіллю землі". Те, що ви бачили – вкриті білим території, це не сніг, а сіль. Я хотів підкреслити, що невідомо з чого, з бруду, сліз, вбогості народився зліт ракети.

Чи змогла, на Ваш погляд, Чулпан Ахматова – виконавиця однієї з головних ролей –, втілити до кінця образ жертовної жінки?

Мені подобається актриса Чулпан Хаматова. Вона з тих, хто не втомлюється рости. Чудовий дебют у фільмі Абдрашитова ( "Время танцора" – Авт.) не застопорив її. Вона, я знаю, навіть досі їздить до Лондона на досить жорсткі акторські тренінги, аби не зупинятись в акторському мистецтві. У нас були чудові, нерівні робочі стосунки.

А як Ви ставитесь до того, що гарні актори сьогодні дуже часто погоджуються зніматися в серіалах?

Негативно. Вважаю, що це псує актора і цьому існує безліч прикладів. У серіалах від тебе майже нічого не вимагається, тоді як актор має весь час рухатися, вдосконалюватися. Якщо цього не відбувається, актор зупиняється: навіщо напружуватись, мінімум зусиль і максимум грошей.

Це псує професію загалом, нівелює. Адже ми рухаємось тільки тоді, коли "п`ятки горять".

Як Вас змінила венеціанська нагорода, що Ви відчули, коли отримали таке визнання?

Я став впевненішим. Для мене успіх – це впевненість. Це важливо, безумовно. Я дуже нервовий і невпевнений у собі насправді: завжди рухаюсь на якомусь подоланні себе самого, бо дуже закомплексована людина. Але мені важливо залишатися собою. Поруч зі мною багато талановитих людей, які збожеволіли від успіху і це страшно. Мені тато завжди зауважував: "У цій професії дуже легко збожеволіти, треба бути обережним"

Ваш батько, видатний режисер, як він сприймає Вашу творчість і чи впливає він на неї?

Так, безумовно впливає. І зв’язок з ним я відчуваю, а не так давно розлучився, то ми ще й живемо в одній квартирі і бачимося доволі часто. Хоча, своїм учителем у кіно вважаю Сергія Соловйова. Вважаю, що фільми батька – це зовсім інша художня мова, на порядок вища моєї… Що тут казати…

Я досі не розумію, як знятий його "Хрустальов". От є таке дуже цікаве відчуття, що я не знаю, як зняті якійсь картини. Тобто, яким чином це можна було зробити. Я виріс, росту й живу з фільмів мого батька. Він зараз завершує роботу над стрічкою "Важко бути Богом", за Стругацькими. Вона скоро з`явиться на екранах і я впевнений, що це буде кінематографічний прорив за останні сорок років. Він працював над нею 10 років, періодично лежачи у лікарні. А мої фільми він не дивиться. Розумієте, він дуже переживає за мене і дивитись мої роботи для нього це сильне нервове напруження, він дуже хвилюється, тому я не наполягаю.

Над чим працюєте зараз?

Я завершив знімати короткометражку в Пітері. Це буде Альманах документальних фільмів "Коротке замикання".

Крім моєї стрічки, там будуть картини Серебряннікова, Хлєбнікова, Вирипаєва, Бусова, Хржановського. А взагалі, я відчуваю, що накопичив достатньо енергії, тому поки писатиму сценарій. У мене є відчуття, що треба писати і знімати "про сьогодні". Але новий фільм, ймовірно, з’явиться не раніше, ніж через два роки.

Розмовляла Тетяна Селезньова

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся