М.Казінік: У Росії споконвіку існувала якась хвороблива система начальників і підлеглих”
М.Казінік: У Росії споконвіку існувала якась хвороблива система начальників і підлеглих”

М.Казінік: У Росії споконвіку існувала якась хвороблива система начальників і підлеглих”

13:57, 16.09.2010
10 хв.

Я пропоную спілкування через культуру, через музику, тобто той високий рівень спілкування, який допомагає зняти стрес, а якщо потрібно – підвищити загостреність мислення. Інтерв’ю

Якась невідома сила регулярно витягує Михайла Казініка го зі зручного домашнього крісла в благополучній Швеції, щоб виплеснути потік енергії на вдячних глядачів. Нехай це королева Швеції, Нобелівські лауреати чи діти в «Артеці», студенти і школярі в Білій Церкві або скандинавські бізнесмени, яких пошуки ефективних шляхів вирішення своїх проблем приводять у Вищу Школу Бізнесу Скандинавії. Пан Михайло – радянський і російський скрипаль, мистецтвознавець, композитор, письменник, пропагандист класичної музики, класичної літератури, поезії і мистецтва в їх єдності. У 1991 році він оселився у Швеції, де мешкає досі, але час від часу гастролює батьківщиною. Днями він знову побуває у Білій Церкві. 17 вересня, о 17.00 – майстер-клас для бізнесу (300 грн., включає відвідування благодійного концерту). 19 вересня, о 14.00 Органний зал – благодійний концерт (100-500 грн.).

Пане Михайле, ви вже дали в Білій Церкві декілька концертів, виступали в інших містах нашої країни. І скрізь публіка проводжає вас оваціями. Тільки градоначальників серед цієї публіки не спостерігається. Чому?

Відео дня

На це питання вже відповів Йосип Бродський: “Поет ворожий системі вже на лінгвістичному рівні”. Начальники живуть у своєму закодованому світі, зі своїм колом уявлень, у своїх політичних ідеях. У них є певний круг проблем і питань, які вони повинні вирішувати. І коли раптом з`являється людина не їхнього кола, і намагається його розбурхати, він відчуває якийсь дискомфорт. А що це? А як це вписується в плани з реконструкції міста, моста, дороги?.. Як це вписується у фінансові плани?..

У Росії споконвіку існувала якась хвороблива система – “система начальників і підлеглих”. Така гігантська ієрархія. І коли начальника запрошують на концерт, він не розуміє, що з ним повинно відбутися. Чи залишиться він на своєму високому посту, якщо піде на концерт? Що буде, якщо він зглянеться до рівня якихось школярів і студентів, які прийдуть на концерт? На концерт прийде простий мешканець і сяде поряд з губернатором. І аплодуватиме. Якщо губернатор теж аплодуватиме – як сприймуть інші чиновники його аплодисменти? З іншого боку, ці інші чиновники дивитимуться, чи аплодує губернатор – а раптом аплодувати не можна…

Тому чиновники й губернатори дуже не люблять того, що виходить за межі їхніх уявлень про те коло справ і обов’язків, яким вони призначені служити вірою і правдою. Ви ж пам`ятаєте, з чого почалася смерть чиновника – він чхнув і його слина потрапила на лисину генерала, що сидів попереду. І ходив вибачатися. Перший раз, другий, третій. Поки генерал не витримав і не нагримав. У чиновника щось всередині обірвалося, він прийшов додому, і помер. Чиновники не знають, як зрозуміти, якщо губернатор йде слухати Моцарта? Чи не означає це бунту в державі і в повіреному районі?

Чи не бунтар Моцарт – він не знає, але ж хтось там когось убив. Чи не йде він слухати вбивцю? І взагалі, а що йому там скажуть, як на це реагувати? Тому, коли чиновник відчуває, що перед ним особа незвичайна, багата, складна, він про всяк випадок на концерт не піде. Тому що коли прийдуть інші чиновники, і скажуть, що їм донесли щось нехороше, – він підтвердить: «Ось-ось, я ж казав, що не треба нікуди ходити і організовувати!» А якщо скажуть, що було добре: « Бачите, як добре ми працюємо в увіреному нам районі. Я, на жаль, сам не зміг прийти, але знаю, що це добре, й тому дав «добро».

Бачите, ось ця ієрархія пострадянського простору що в Росії чи Білорусії – вона одна і та сама. Колись Ленін встановив таку ієрархію. Це мафіозна ієрархія, «демократичний централізм» називається – підпорядкування від низу до верху. Насправді мафіозна: вгорі сидить пахан. І пахан, що йде на концерт, – це нонсенс. Адже в рамках регалій і підлеглості нічого з цього приводу не сказано.

Тому неможливо зробити концерт «під куполом» парламенту, бо порушиться статус парламенту взагалі. Ось якщо депутати там б`ються – це норма. Але коли вони слухатимуть Моцарта – вони губляться: як це, вони сидять як прості любителі Моцарта... Не вийде!

Ви могли б зараз спокійно собі працювати в Стокгольмі й отримувати гарантовані гонорари. Але ви намагаєтеся прориватися до Росії, України, Білорусії. Це своєрідне місіонерство?

Жодного місіонерства немає. Швидше, давня віра в те, про що колись говорив німець Рудольф Штейнер, творець антропософії. Він сказав: «Drang nach Osten» (у перекладі «Шлях на Схід»). Коли почали з`ясовувати (на початку ХХ століття), що це означає, він сказав, що Європа втомилася, одряхліла, її цивілізація позаду. Для неї в житті головне будиночок, огорожа, розсадник, фонтанчик... Залишилося лише декілька народів на сході – росіяни, українці і білоруси, для яких доля Ромео і Джульєтти важливіша, ніж сусід, що хропе за стінкою. Є ще люди, для яких найголовніше не свій зручний будиночок, а музика сфери, майбутнє цивілізації, майбутнє культури. Тому, сказав Штайнер, вся Європа повинна піти на Схід.

Спочатку в Німеччині це була дуже популярна ідея. Уже потім її перехопив Гітлер і позначив «Шлях на Схід» як шлях війни, знищення «цих недолюдей-слов`ян», яких оспівував за покоління до нього великий Штайнер, сказавши, що «там – порятунок». Він сам був одружений на росіянці, його наближеним був поет Андрій Білий, там було багато російських і українських жінок, які надихали своєю красою і поетичністю німецьких антропософів. І вони казали, що всіх німців потрібно одружити на слов`янських жінках, тоді європейська цивілізація буде врятована.

У докризовий час в Україні почали входити в моду корпоративні вечірки. Вершиною моди був фуршет під музику струнного оркестру. Але як тільки пролунала криза, миттєво все змінилося… Гадаєте, український бізнес зрозуміє вас?

Не знаю, чи зрозуміють ці бізнесмени. Річ у тому, що на Заході бізнесмени інші. Вони походять з високих кіл, часто з сімей з давніми традиціями. І цей бізнес завжди був пов`язаний з високою культурою, з приналежністю до еліти. А в нас часто-густо «з грязі в князі». Була людина ніким і нічим, знайшла бізнесову жилку і піднялася високо. Але ж в душі вона, як і раніше, не належить до того рівня. Тому що цей рівень справжнього західного менеджера – це володіння мовами, культура.

Пам`ятаю одного дуже багатого українського бізнесмена, який попросив мене: «Привези мене до Швеції». Я запросив його зі свитою, ми прийшли в найбільший шведський банк, і банкір попросив гостей сформулювати свої ідеї. Вони таке сформулювали, що мені захотілося застрелитися. Усі ідеї полягали в тому, що якщо шведи працюватимуть з державою, їм доведеться платити великі відкати. А якщо з ними – вони будуть “дахом”. Це вони говорять у шведському банку! Почекайте, почекайте! Ви представляєте офіційні українські організації? Ну, ніби так. А ви знаєте пана такого-то з Міністерства закордонних справ? А хто це такий? Той, хто уповноважений працювати з нашим банком від імені держави Україна. Нічого собі, як це він мимо нас пройшов?

Коли «не вийшло» з «дахом», хлоп`ята запропонували купити землю. Шведи кажуть: «Ми готові розглянути ваші плани». Ну, для планів ми великі люди, ми пришлемо своїх директорів, вони вже у справі говоритимуть.

Уявляєте, з ними розмовляє директор SVEDBANK, але вони – дуже великі цабе, щоб з ним говорити. А я сиджу і не знаю, куди мені подітися від цієї ганьби. І головне, що це типова ситуація.

Років п`ятнадцять тому один шведський бізнесмен сказав мені: «Михайле, у вас хороший народ, але бізнесу з ним вести не можна». Тому що зазвичай бізнесова пропозиція приблизно така: вклади 100 мільйонів крон у наше спільне виробництво, прибуток поділимо навпіл, а літом дружина з дітьми і тещею до тебе в гості. Я не розумію, навіщо мені він? Чи то вони прикидаються, чи то жартують? Але в мене відчуття гумору погане. Чи то вони шизофреніки. Я кажу: «Ти знаєш, ні те, ні інше, ні третє». Просто не може країна, у якої бізнес розвивається без року тиждень, відразу раптом зрозуміти, у чому справа. Що бізнес – це дуже високий рівень культури, що бізнесові зустрічі призначають у оперних театрах. Після закінчення опери сидять в оперному кафе, п`ють легкий оранжад і обговорюють свої справи, заздалегідь поговоривши про різних виконавців, про те, як сьогодні звучала опера і як чудово співав такий-то артист.

Я пригадав сумно знамениту фразу одного з народних депутатів України, який сказав одному чоловікові: «Ти ніхто і звати тебе ніяк»…

А пам`ятаєте фразу, яку озвучив спікер Російського парламенту Гризлов: «Парламент – не місце для дискусій!» Вона облетіла весь світ, але Гризлов залишився на своїй посаді.

Ви штатний працівник Вищої школи бізнесу Скандинавії...

Я не штатний і не працівник. Я людина, яка проводить найбільші конференції працівників вищої керівної ланки. А йдуть вони через менеджерів вказаної вами Школи. Якби я був у штаті, мені потрібно було б щодня ходити на роботу і викладати. Інакше, я б не зміг нікуди приїхати. Усе, що я роблю, я роблю як гостьовий професор. Щорічно я провожу конференції на острові Готланд для шведських лікарів. Я проводив великі конференції для «Скандії», «Еріксону», «Тетрапаку», інших скандинавський компаній. Коли знаменита електрична компанія проводила радикальну перебудову, я чотири рази приїжджав до них для проведення конференцій за участю вищого керівництва компанії. Вони не мислять перебудови системи без мистецтва, без музики.

Я пропоную спілкування через культуру, через музику, тобто той високий рівень спілкування, який допомагає зняти стрес, а якщо потрібно – підвищити загостреність мислення. Ось у чому моя робота.

Валерій Панько

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся