Пан Пупец

"...гурт цей франківський, альбом – перший і презентований був у грудні минулого року. А ось далі начитався такого, що очі мимоволі почали стрімко виходити з орбіт. Рецензія на альбом гурту «Пан Пупец»

Підшукуючи на полицях музичних крамниць новинок для рецензування, набрів на абсолютно нове для мене ім’я.

Навіть, якщо чесно, не сам набрів. Звернув мою увагу на цього екзотичного „Пана” Макс, один з, мабуть, найбільш відомих київським меломанам продавців аудіо продукції, який за останні кілька років змінив не один магазин, але не зрадив покликанню „торгувати музикою” і зараз спілкується з меломанським загалом уже в якості керівника служби продаж у найбільшій музичній крамниці Києва  „Мюзік центр”, за що йому окремий респект.

Оскільки назва гурту, на жаль, нічого мені не сказала, вирішив подивитись, що ж про хлопців пишуть у мережі. Так і дізнався, що гурт цей франківський, альбом – перший і презентований був у грудні минулого року. А ось далі начитався такого, що очі мимоволі почали стрімко виходити з орбіт.

Таке враження, що більшість людей, які встигли оглянути в Інтернеті цей альбом слухали якусь зовсім іншу музику, або, що значно більше схоже на правду, тупо „драли” інформацію з одного й того ж прес-релізу.

Оскільки стиль „Пана Пупця” без зайвого мудрування можна визначити як стьобовий хардкор-панк, у цьому прес-релізі хлопці, схоже, теж вирішили постібатися. Бо ніяких впливів ска чи реггей у їхній музиці не видно навіть зі свічкою, як, власне, і намагань стати новими „Братами Гадюкіними”. Особливо загадковими виглядають посилання на „розумні тексти” групи.

Тексти, вибачте, у них придуркуваті, причому в рамках обраного жанру вони іншими й не повинні бути. Важко уявити, що-небудь менш органічне, ніж філософські роздуми панка під хардкоровий музичний супровід. На те він і стьоб, щоб сприймати його без зайвих пошуків чорної кішки в темній кімнаті.

Для прихильників хардкору цей альбом безумовно може стати одним із улюблених. Стиль цей не надто в нас культивується, а тому записується мало, і меломани наші перебиваються в основному зарубіжним продуктом. А тут, якщо відкинути деякі запитання щодо техніки зведення запису, з’явився цілком якісний продукт домашній: достатньо драйвовий, місцями яскраво забарвлений чисто національними мотивами (зверніть увагу на „Свист гір”), місцями несподівано, як для обраного стилю, ліричний („Кролик”), загалом – цілком пристойний для початківців, котрі подають надії. Не думаю, що „Пану Пупцю” загрожує всеукраїнська слава й виступ на Євробаченні чи іншому форматному фестивалі. А ось комфортно зайняти нішу, у якій до них було аж надто порожньо, хлопці можуть цілком справедливо.

І давайте разом з ними „Подякуймо всі Едісону за те, що ми маємо ROCK!”

Володимир РАДЧЕНКО

УНІАН в Google News