«Дім химер» став реальністю

Своїм незмінним хітом – чорною комедією Януша Гловацького (у перекладі Олександра Ірванця) «Четверта сестра» – Київський академічний Молодий театр відкрив 33-й сезон...

16 вересня своїм незмінним хітом – чорною комедією Януша Гловацького (у перекладі Олександра Ірванця) «Четверта сестра» – Київський академічний Молодий театр відкрив 33-й сезон.

А офіційному відкриттю передував своєрідний заспів – Перший київський міжнародний театральний фестиваль «Дім химер» (відбувся з 3 по 11 вересня), ініціатором і засновником якого став художній керівник Молодого театру Станіслав Мойсеєв. Погодьтеся, сьогодні, коли подібних мистецьких форумів в Україні та її столиці дедалі меншає, це нелегкий і ризиковий крок.

Пан Станіслав розповів, що задум фестивалю, у програмі якого наголос був би зроблений на європейській актуальній п’єсі – українській та зарубіжній – з’явився у нього три роки тому. Тоді художній керівник запросив для консультацій експертів: драматургів Максима Курочкіна, Наталію Ворожбит, театрального критика Сергія Васильєва. Їхні думки допомогли визначитись з реалізацією ідеї.

Матеріальну підтримку фестивалеві «Дім химер» надали польські державні й культурні інституції. Форум, зокрема, профінансувало Міністерство культури і національної спадщини Республіки Польща. А проект «Польський театр у Києві», автори якого представили на фестивалі чотири вистави, здійснено в рамках Закордонної культурної програми з нагоди головування Польщі у Раді Європейського Союзу.

Спектаклі цього проекту переконали в тому, що нашим служителям Мельпомени є чого повчитися у колег з сусідньої країни. Найбільший успіх мали сценічні роботи Театру “Provisorium” з Любліна – “Брати Карамазови” та “Фердидурке”.

“Фердидурке”

Вони засвідчили, що ознаками сучасного польського театру є динамічна режисура, гра акторів, у якій емоційність збалансована з такими складовими артистичної техніки, як точність жесту, інтонації, пластичність, чітка дикція. Саме тому у виставах відсутнє так зване «провисання», тобто сцени, позбавлені дії, які жодного впливу на глядача не справляють.

Сцена з п`єси ”Брати Карамазови”

Ще однією неабиякою родзинкою «Дому химер» став… «Хор жінок». Таку назву має проект Марти Гурницької в Інституті театру ім. Збігнева Рашевського (Варшава, Польща). Це дійство досить незвичне для сучасного глядача, принаймні українського. Ми вже якось призабули, що хор був органічною частиною, приміром, античного театру. Та про це згадали польські митці.

”Брати Карамазови”

Вистава являє собою сучасний трагічний хор, який творять 26 жінок різних професій та різного віку. Оголюючи мову в її ідеологічному вимірі, він підриває мовні кліше. Партитуру хору складають тексти культури, серед яких фрагменти «Антігони», праць Барта, Фуко, Сімони де Бовуар, фрази з повсякденного життя, рекламних слоганів, кулінарних рецептів, цитати з казок і фільмів.

”Хор жінок”

Вражає злагодженість хору. Водночас дійство наводить жах, особливо та сцена, коли жіночий шепіт стає таким зловісним, що аж скидається на зміїний. Певного негативу додають і колективні крики, немов заклинання «Будь жінкою, будь!» (що б там не сталось). Сила вистави полягає не в останню чергу в тому, що вона впливає на підсвідомість, і там оживають, може, давно пережиті на власному досвіді чи від когось почуті жіночі історії. Вони неодмінно – про надто складну місію і долю представниць статі, яку назвати слабкою язик не повертається.

До програми «Українського блоку» фестивалю увійшли покази вистав вітчизняних театрів – «Депо північне (Київська майстерня театрального мистецтва «Сузір’я»), «Шоша» (Центр ім. Всеволода Мейєрхольда, Херсон), «Поки мама не прийшла» (столичний Молодий театр).

Важливою і вагомою частиною «Українського блоку» стали читання сучасної української драматургії. Характеризую її так тому, що нашим молодим авторам аж надто бракує уваги з боку держави і художнього керівництва українських театрів, яке за звичкою продовжує вдавати, що сучасної драматургії нема і спокійно в енний раз ставити Шекспіра й Чехова. Причин такої позиції кілька: по-перше, мертвим класикам не потрібні гонорари, по-друге, можна не перейматися пошуком нових форм постановки і гри, котрі диктує нова драма.

Тож читання п’єс «Змішані почуття» Наталії Ворожбит, «Клас Бенто Бончева» Максима Курочкіна, «Кольори» Павла Ар’є показали, що сучасна драматургія – не фантастика на зразок летючих тарілок та інопланетян, а зрима реальність. Є надія, що останній з названих творів поповнить репертуар Молодого театру.

Підбиваючи підсумки фестивалю, Станіслав Мойсеєв сказав, що задоволений його перебігом і сподівається, що цей форум стане щорічним. На моє запитання, чи залишатиметься «Дім химер» українсько-польським, чи до участі в ньому приєднаються й інші держави, пан Станіслав відповів, що формат майбутніх фестивалів буде інший. Планується включати до їхніх програм по три мистецьких блоки – український та ще двох країн. Кожна з держав-учасниць матиме можливість упродовж трьох днів презентувати себе виставами, лекціями, майстер-класами.

А в планах Київського Молодого театру на 33-й сезон – чимало цікавого. Очікують, що найбільш резонансною стане прем’єра вистави «Любовні листи до Сталіна» (п’єса сучасного іспанського автора Хуана Майорги в оригінальному перекладі Сергія Борщевського). У центрі твору – таємниче й драматичне листування Михайла Булгакова з «батьком народів».

Світло рампи мають побачити також вистави «Людина і вічність» (за драмою популярного білоруського драматурга Андрія Курейчика), «Афінські вечори» (за текстом російського письменника Петра Гладиліна). Можливі також прем’єри за творами Лесі Українки й Лопе де Веги).

Тетяна Кроп

УНІАН в Google News