Чому ІСД "соромиться" признатися, хто її купив?

Контрольний пакет найбільшої української меткомпанії ІСД продали. Правда, покупець залишається "засекреченим". Кому і чому була вигідна ця операція, розбираємося самостійно...

Сталося... Те, про що так довго говорили інвестаналітики та експерти, нарешті, відбулося – власники "Індустріального Союзу Донбасу" (ІСД) продали контрольний пакет акцій корпорації. Продали інвесторові зарубіжному. Ще в кінці 2008 року було зрозуміло, що обтяжену гігантськими боргами компанію Сергія Тарути з головою накрило першою хвилею кризи і без сторонньої допомоги вона піде на дно. Напередодні православного Різдва впливова британська газета Financial Times з посиланням на кредиторів ІСД повідомила про те, що операція вартістю близько 2 млрд. дол. з продажу 50% акцій плюс 2 акції ІСД буде завершена до кінця січня.

Залишалося, правда, незрозумілим питання з покупцем, що, природно, породило декілька версій із цього приводу. В самому ІСД заявляють, що новим акціонером стала група російських і західних інвесторів на чолі з російським бізнесменом Олександром Катуніним. Але ця заява чомусь не була сприйнята учасниками ринку, які наполегливо називають серед нових власників ІСД російські гірничо-металургійні компанії «Євраз» і «Металоінвест». Ще один варіант – Зовнішекономбанк Росії, який, нібито, купив акції компанії всього за 1 млрд. доларів. Більше того, з`явилася інформація про те, що операцією займався сам Володимир Путін, а поручителем з українського боку виступила Юлія Тимошенко. Залишається головне питання - чому топ-менеджмент ІСД не хоче внести ясність до цього питання і надати операції цивілізованого та прозорого вигляду, чітко озвучивши склад нових акціонерів корпорації? Схоже, в корпорації просто соромляться називати їхні імена.

Вибір невеликий: дефолт або продаж...

Вже не один місяць ні в кого не викликає сумнівів, що продавати ІСД було необхідно. Починаючи з 2005 року, компанія активно запозичувала гроші у провідних європейських банків, серед яких, - Societe Generale, BNP Paribas, ABN AMRO, Calyon, Raiffeisen Zentralbank Osterreich AG і навіть Міжнародна фінансова компанія (IFC) разом з ЄБРР. Велика частина коштів прямувала на модернізацію застарілої виробничої бази, в першу чергу, Алчевського металургійного комбінату.

***Корпорація "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД) заснована в 1995 році. Є інтегрованою холдинговою компанією, що володіє пакетами акцій підприємств гірничо-металургійного комплексу. До складу корпорації входять Алчевський металургійний комбінат, Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського, меткомбінат Dunaferr (Угорщина) і ISD – Huta Czestochowa (Польща). За версією міжнародного аналітичного агентства "Метал Бюлетень" (Великобританія, Лондон), за підсумками 2008 року ІСД увійшла до числа 30 найбільших виробників сталі в світі з показником більше 10 млн. тонн сталі на рік. За оцінкою інвестаналітиків, вартість металургійних активів корпорації складає трохи більш 4-х млрд. дол.

Стратегія запозичень  цілком виправдана, але тільки в умовах високих цін на світовому ринку сталі. В результаті, до 2009 року загальна сума боргу перевищила 3 млрд. дол., з яких 400 млн. дол. необхідно було погасити впродовж минулого року. Зрозуміло, що таких грошей у ІСД не було, криза призвела до різкого падіння цін і попиту на металопродукцію, і особливо важко відбилася на тих компаніях, які були позбавлені власної сировинної бази, до яких належить ІСД. Таким чином, перед власниками Сергієм Тарутою, Віталієм Гайдуком і Олегом Мкртчаном стояв вибір - шукати покупця на контрольний пакет акцій або оголошувати дефолт. Звичайно, виникає питання про можливу держпідтримку другої за величиною металургійної компанії України. Але, на жаль, в нинішніх умовах держава не може дозволити собі таку розкіш, навіть незважаючи на близькість до Юлії Володимирівні Віталія Гайдука, який є головою радників прем`єра. Хіба що направити один з траншів МВФ на погашення боргів корпорації. Але це - несмішний жарт.

На сьогодні у власності С.Тарути і О.Мкртчана залишається 49% акцій корпорації, а В.Гайдук, за даними самого ІСД, вийшов з бізнесу. В принципі, його вихід зі складу акціонерів ІСД анонсувався ще більше року тому, коли він вступив на посаду керівника групи радників Тимошенко, раніше частина акцій компанії була оформлена на дружину В.Гайдука, але зрозуміло, що це була всього лише формальність. Тепер виходить, що велика частина з проданих росіянам акцій належала саме В.Гайдуку. Проте, не варто розраховувати, що він повністю відійде від справ. Якщо 49% акцій, що залишились, в майбутньому не змінять власника, можна сміливо припустити, що В.Гайдук братиме безпосередню участь в житті корпорації, забезпечуючи їй преференції з боку держави. Звичайно, це буде можливо лише за умови, що на президентських виборах переможе Ю.Тимошенко. І цей факт, природно, враховувався покупцями акцій ІСД. Отже, все не так вже й погано – нові власники мають чітке уявлення про те, як вивести корпорацію з кризи. Хоча саме тут заяви ІСД щодо нових акціонерів виглядають якось непереконливо.

Хто покупець? Кого призначать - той і буде..

А зараз щодо нових власників. Як заявив віце-президент консорціуму "Індустріальна група" (управляюча компанія ІСД) Олександр Пилипенко, єдиним професійним інвестором в металургійній галузі з числа нових акціонерів ІСД є російський бізнесмен Олександр Катунін. До того ж, за словами О.Пилипенко, жоден з покупців не потребував отримання дозволу  Антимонопольного комітету України, оскільки всі вони придбали менше 25% акцій корпорації.

Ніхто і не сперечається, Катунін дійсно фахівець в управлінні металургійними активами, що стояв біля витоків однієї з найбільших гірничо-металургійних компаній світу – «Євразу». Але те, що в ІСД називають тільки його, а про решту інвесторів говорять, що вони фінансисти, яким Катунін авторитетно довів доцільність придбання акцій, виглядає «неакуратненько». Взагалі, корпорація продемонструвала повну відсутність виразної інформаційної політики в плані  освітлення операції. Пригадайте, як в 2007 році Група Приват продала свої металургійні активи тому ж «Євразу». Все було чітко і ясно - що, кому і за скільки. У випадку з ІСД все покрито густим туманом недомовок і чуток.

Природно, виникає думка про те, що учасникам операції є що приховувати і крім комерційної таємниці. Дозволимо собі припустити, що вони просто ще не визначилися, кого саме оголосити покупцем. Річ у тому, що група фінансових структур під керівництвом Катуніна, який формально володіє лише швейцарським металотрейдером Carbofer, ніяк не тягне на роль набувальника величезної проблемної корпорації. Хай у неї є зайвих пару мільярдів доларів, але цих грошей не вистачить навіть для того, щоб покрити борги ІСД, не кажучи про завершення заморожених проектів по модернізації. Виходить, що неназвані фінансисти свято вірять в управлінський талант пана Катуніна, якому, мабуть, і мають намір доручити виведення корпорації з кризи. Інших пояснень немає, а це не витримує критики.

У числі покупців ІСД прямо або опосередковано, але просто зобов`язані бути металургійні компанії. Тільки об`єднання виробничих активів ІСД з сировинною базою великого гірничо-металургійного монстра рівня “Євразу” дозволить досягти синергетичного ефекту, а значить забезпечити ефективну роботу підприємств ІСД. Не “Євраз”, так “Металоінвест”, до складу якого входять два великі гірничо-збагачувальні комбінати. Власне експерти і називають ці дві компанії як найбільш ймовірних покупців. Але є проблема: і у тієї, і у іншої компанії вистачає своїх проблем. Борги “Євразу” за підсумками 2009 року склали 7,3 млрд. дол., а прибуток - лише 874 млн. дол. У зв`язку з цим кредитори зажадали від компанії припинити виплату дивідендів. Щодо “Металоінвесту”, який належить Алішеру Усманову, то цей холдинг заборгував західним банкам більше 2  млрд. дол. і цілий минулий рік проводив переговори про реструктуризацію боргів. Як, знаходячись в такому стані, ці компанії могли знайти 2 млрд. дол. на покупку контрольного пакету акцій ІСД? Відповідь одна - тільки одержавши підтримку держави.

Ось тут і спливає Зовнішекономбанк (ВЕБ) Росії, який вже визнав, що, не будучи покупцем акцій, здійснює фінансування даної операції. Головою Наглядової ради ВЕБ є прем`єр-міністр Росії Володимир Путін, і останнє слово було саме за ним. Немає сумнівів і в тому, що з українського боку покупку ІСД особисто контролювала Юлія Володимирівна (Тимошенко - ред.) і не тільки тому, що основний продавець акцій - її головний радник. Продаж таких великих активів в основній галузі держави просто не міг відбутися без відома голови уряду. І коли в 2007 році ІСД вже намагався придбати холдинг Алішера Усманова, той факт, що операція так і не відбулася, багато хто пояснював саме політичними міркуваннями українського уряду. Тоді у нас ще намагалися протистояти експансії провладного російського бізнесу, сьогодні ситуація змінилася. Втім, поки від прем`єра ніяких виразних коментарів на цю тему  не чутно. Може тому, що ще дуже велике питання  - чи пересяде вона з прем`єрського крісла в президентське.

Не міг залишитися осторонь і Президент, але з боку Секретаріату голови держави прозвучали абстрактні застереження щодо втрати Україною своєї металургійної галузі. Опозиція, в особі Миколи Азарова, також була стримана в оцінках, сказавши лише про те, що Україна також повинна мати право на придбання великих активів в Росії. Одним словом, ніхто не хоче скандалити. Щоб зайвий раз не провокувати громадську думку сама корпорація ІСД соромливо приховує свого дійсного покупця за ширмою у вигляді Катуніна і груп наївних фінансистів. “Євраз” з “Металоінвестом” теж не прагнуть кричати про свою роль. Прагнучи відповідати західним стандартам в плані прозорості бізнесу, вони розуміють, що буде вкрай важко пояснити покупку ІСД своїм зарубіжним кредиторам. Разом з тим, зрозуміло, що якщо “батьківщина” накаже забезпечити нові російські активи в Україні сировиною, то і “Євраз”, і “Металоінвест” візьмуть під козирок без зайвих розмов. У цьому і полягає вся краса жорсткої централізації влади в РФ, коли навіть приватний бізнес завжди готовий допомогти країні у відстоюванні національних інтересів. Самому  Володимиру Володимировичеві соромитися нічого, він послідовно гне свою лінію – якщо не виходить повернути контроль над Україною політичними методами, скуповуватимемо її по шматочку і за ціною не постоїмо. Та й в світі є немало прикладів, коли країни-гегемони, не маючи можливості "продавити" політично лояльні режими в країнах, що входять в сферу їхніх інтересів, цілком ефективно просочуються в економіку, щоб вже зсередини впливати на політику.  Знайомо це і нам - монополізація росіянами українського нафтового бізнесу (пригадаємо сплески цін в потрібний час"), повільне, але наполегливе "вповзання" північного сусіда в машинобудування, тепер ось Росія взяла  в свої руки  немаленький шматок однієї з бюджетоформуючих галузей України - металургію.

Водночас, не можна говорити про те, що продаж ІСД - це погано. Прихід нових акціонерів в компанію, що знаходиться на межі банкрутства, - порятунок для неї. Експерти  схиляються до думки, що в ІСД навряд чи були хоч якісь шанси одержати свою, вітчизняну держпідтримку. Скажімо, у вигляді якихось пільгових кредитів. З одного боку, дуже  непідйомні борги "висіли" на корпорації, а з іншої - дуже вже Україна останні  півроку (а саме стільки, судячи з усього  активно вирішувалася доля ІСД) "застрягла" в президентських виборах - де вже тут  рятувати вітчизняного виробника...

Коротше, оскільки  по цей бік межі "потопаючого" рятувати ніхто не поспішав, то він і "поплив" до  зарубіжного берега. Потонути, не потонув, але Україні від  цього особливого позитиву чекати не доводиться. Специфіка взаємин явно не дозволяє безоглядно розкривати дверей перед держінвестиціями з Росії (підкреслюю, держінвестиціями - авт.). Там, де політика превалює над економічними міркуваннями, можна очікувати будь-якої каверзи і ми в цьому вже не раз переконувалися.

Ще один привід для скромності

Якщо в оцінці покупки ІСД за державні російські гроші не уникнути суперечностей - все-таки акції корпорації почали рости в ціні після появи інформації про операцію і дефолту вдасться уникнути, то зовсім інша справа думка наших західних сусідів. Ще в 2007 році польські ЗМІ застерігали свій уряд від продажу Гданської судноверфі ІСД, мовляв, у результаті підприємство опиниться в руках росіян (тоді переговори про покупку корпорації велися з російським «Металоінвестом»). Ще більше поляки переполохалися, коли мова зайшла про придбання українською компанією  верфі в Гдині. Знову таки звучали заяви про те, що через «ненадійного» українського інвестора Польща фактично продає свою суднобудівельну галузь Росії. Наявність відверто русофобських настроїв у ряді польських видань - внутрішня проблема Польщі, тоді як підтвердження «неблагонадійності» українського капіталу, з польської точки зору, вже наша проблема. Сьогодні поляки можуть сміливо сказати - “ми ж попереджали, що не варто пускати до нас українських олігархів, які рано чи пізно продадуться російським”. Особливій емоційності таким заявам можуть додати деякі нюанси покупки корпорацією ІСД польського металургійного комбінату Гута Честохова. У 2004 році спроба провалилася лише через політичні мотиви – поляки просто не хотіли мати справи з бізнесменами з країни “розвиненого кучмізму”. Отримати активи в Польщі іСД вдалося в 2005 році і лише на хвилі симпатій до “помаранчевої” України. У 2005 році до переговорів про покупку меткомбінату підключився особисто Віктор Ющенко, який і переконав поляків продати підприємство української корпорації.

Як повідомляє польське інтернет-видання Puls Biznesu, 8 грудня прес-секретар дочірньої компанії ІСД в Польщі ISD-Polska Яцек Ленський поспішив заявити, що продаж контрольного пакету акцій корпорації росіянам не має жодного відношення до Гданської судноверфі. Мабуть він мав на увазі, що нові акціонери  одержать контроль виключно над металургійними активами. Разом з тим, Puls Biznesu визнає, що “ситуація з Гутою Ченстоховою може виявитись абсолютно іншою і новий інвестор ІСД отримає вплив на це підприємство”. Які висновки зроблять для себе поляки зі всієї цієї історії, не важко здогадатися. Кінець президентського терміну Ющенка, мабуть, співпаде з остаточним розчаруванням наших сусідів в надійності України, як політичного і економічного партнера.

Олександр Неверов (УНІАН)