НАТО як засіб: що дасть Україні відновлення технічних стосунків з Альянсом?

Слідом за декларацією курсу на євроінтеграцію, влада заговорила про поглиблення співробітництва з НАТО. Як виявилося, заявивши про свій позаблоковий статус, Україна все ж таки розраховує підвищити технічний рівень армії за рахунок Альянсу ...

Докотилися - слідом за декларацією курсу на євроінтеграцію, українська влада заговорила про поглиблення співробітництва з НАТО. Чи міг хтось ще рік тому уявити собі, що з подібними заявами виступлять Віктор Янукович і Микола Азаров, адже риторика лідерів Партії регіонів на президентських виборах була орієнтована на нещадну критику євроатлантичних устремлінь влади попередньої. Улюблений транспарант регіоналів «НАТО нам не надо», з яким вони провели не один десяток мітингів, відправлений припадати пилом  на антресолі, а прем`єр-міністр тепер вважає, що співпраця з тим, хто «нам не потрібен», допоможе вивести Збройні сили України на більш високий рівень. Можна тільки уявити собі глибину розчарування прихильників ПР, для яких дружба з НАТО була чи не найстрашнішим злочином «помаранчевої» команди. Ще більше роздратування співробітництво України з Альянсом викликає в Росії, де від нинішнього українського керівництва очікували дуже багато чого, але тільки не поглиблення взаємин з НАТО. Але якщо абстрагуватися від політики, яка, як відомо, річ дуже ілюзорна, то залишається суто практичне питання - що принесе українській армії потепління відносин з Північноатлантичним альянсом у військово-технічному сенсі?

Конструктивне поглиблення процесу

Україна і Альянс незабаром почнуть спільний екологічний проект - ось, по суті, головний результат засідання комісії Україна-НАТО, яке відбулось 23 червня в Брюсселі.  Він передбачає вилучення радіоактивних джерел оборонного походження часів СРСР, які залишилися на території Україні, і їх безпечне «консервування» в спеціалізованих сховищах. Звичайно, на засіданні не обійшлося і без чергових декларацій про незмінність українського курсу на європейську інтеграцію, важливості конструктивного партнерства з НАТО. Але що стосується проекту, то зрозуміло, що в ньому зацікавлена ​​не стільки України, скільки Альянс, який зайвий раз намагається убезпечити себе від різних несподіванок, пов`язаних з радіоактивними матеріалами, якщо такі виявляться не в тих руках.

Однак, саме після засідання в Брюсселі в ЗМІ почала поширюватися інформація про нарощування України співпраці з НАТО. Деякі навіть поспішили заявити, що Віктор Янукович досяг успіху в цьому питанні навряд чи не більше свого попередника Віктора Ющенка.

З`явилися дані про те, що в рамках комісії Україна-НАТО на 2011 рік заплановані 64 заходи (!) Посилаючись на джерела, ЗМІ повідомляли про таємні переговори української влади та представників Альянсу з питань безпеки в Чорноморському регіоні та про майбутнє дислокованого в Криму Чорноморського флоту РФ , протиракетної оборони, придністровському врегулюванні, енергетичної та економічної безпеки України і навіть ( жах!) про реформування її розвідструктур. Тобто, по суті, був перерахований весь спектр питань, вирішення яких НАТО домагалося від України ще в ті часи, коли ми заявляли про своє бажання вступити до складу цієї організації. Все це звичайна рутина, яка ні до чого особливо не зобов`язує, але в теж час дипломатично натякає на збереження хороших взаємин з Альянсом. Наприклад, у національній програмі на 2010 рік з підготовки України до отримання членства в НАТО, підписаної Віктором Ющенком, були всі ті ж пункти. Можна ще додати стандартні рекомендації Альянсу про зміцнення демократичних інститутів в Україні та проведення вільних і чесних виборів. Останні, на радість НАТО, відбулися і, переміг у них Янукович відразу ж заявив, що питання вступу України в організацію знято з порядку денного. Те ж саме Президент повторив і по завершенні останнього засідання згаданої комісії. Але ряд російських політиків це не влаштовує - вони говорять про якісь суперечності в політиці України, вимагають дотримуватися позаблокового статусу, вочевидь, натякаючи на необхідність повного згортання контактів з Альянсом. Наші у відповідь заявляють про розчарування політикою Росії, затягуванні нас до Митного Союзу, високих цінах на газ, все це нібито і штовхає Україну в бік Альянсу. Той факт, що подібні заяви в основному анонімні і неофіційні, лише підкреслює «товщину» української дипломатичної гри.

Але є й цілком відкриті джерела. Так, прем`єр-міністр Микола Азаров 28 червня в ефірі телеканалу «1 +1» зазначив, що співпраця з НАТО, в тому числі й участь в різних операціях, які проводить Північноатлантичний альянс, допоможе вивести наші Збройні сили на більш високий рівень.

«Ніяка це не відповідь Москві. Це наше законне право - реалізовувати різні форми співпраці, в тому числі і з таким альянсом, яким є НАТО. Не секрет, що наша військова техніка застаріла, і тому співпраця з такою просунутою у військовому відношенні організацією підтягне наші Збройні сили», - сказав М. Азаров.

Ось виявляється в чому справа - заявивши про свій позаблоковий статус, Україна все ж таки розраховує підвищити технічний рівень армії за рахунок Альянсу.

Якщо у двері не стукати, то відкривати їх точно ніхто не стане

Ще раз варто нагадати позицію глави держави в даному питанні. У своєму недавньому інтерв`ю словацькій газеті «Правда» Віктор Янукович підкреслив, що рівно рік тому "ми абсолютно свідомо відмовилися від ідеї вступу до НАТО" і з того часу "ми переконалися в правильності цього кроку". Президент вважає, що "завдяки цьому ми змогли подолати нікому непотрібну напруженість у відносинах з Росією". У той же час В. Янукович відзначив, що "жодним чином ми не відмовляємося від конструктивного співробітництва з НАТО".

Що таке на сьогодні конструктивна співпраця з Альянсом для української армії - поїздка пари-трійки офіцерів Генштабу на стажування у військові ВНЗ країн НАТО. Обмін даними про повітряну обстановку (ОдВО / ASDE) та діяльності спільного інженерного батальйону "Тиса". Десь поруч знаходяться українсько-американські навчання "Sea Breeze" в рамках програми «Партнерство заради миру». Вони носять для нас швидше гуманітарний, ніж військовий характер, так як направлені, в першу чергу, на запобігання можливих гуманітарних катастроф. Ну і, звичайно, співпраця з Альянсом це - незліченна кількість науково-практичних конференцій і семінарів, теми яких часто настільки далекі від військової тематики, що не одразу зрозумієш, до чого тут НАТО.

Але нам кажуть про застарілу техніку ЗСУ, а значить в теорії Україна планує розвивати з НАТО саме військово-технічне співробітництво (ВТС).

Ось що про перспективи ВТС з Північноатлантичним альянсом думає директор Центру досліджень армії конверсії і роззброєння (ЦДАКР) Валентин Бадрак: «Формально Україна, як і раніше, продовжує співпрацю з державами-членами НАТО, в тому числі і в сфері військово-технічного співробітництва. Але старт тим проектам, реалізація яких відбувається сьогодні, був даний ще тоді, коли Україна мала особливий статус і прагнула стати членом НАТО. Важливо пам`ятати, що тоді до України ставилися як до партнера, який має реальні перспективи стати рівноправним членом Альянсу ».

Експерт переконаний, що тільки завдяки цьому особливому ставленню України отримала доступ до військових технологій країн-членів НАТО. «Зокрема, це - проект будівництва українських корветів, які на 38% повинні бути укомплектовані європейським обладнанням та озброєнням. Він стартував у 2010 році і формально продовжується в даний час, хоча терміни його реалізації знову відсунуті. Що стосується відсутності інформації про просування будівництва першого корвета, то тут зрозуміло, що влада зацікавлена, з одного боку, створити видимість його реалізації, а з іншого - не поспішає витрачати на нього реальні гроші. Поки так і не укладено жодна угода про постачання обладнання та озброєнь для українського корвета. Проект залишається символічним, по суті, існуючим тільки на папері. Але якби переговори про постачання європейських озброєнь для українських корветів велися зараз, думаю, що і попередні домовленості досягнуті б не були », - зазначає В. Бадрак.

Він так само нагадав про проект з модернізації українських вертольотів Мі-24 з французькою компанією SAGEM. Правда, тут же додав, що сьогодні його реалізація зайшла в глухий кут. «Бере участь Україна і в створенні одного із ступенів європейської ракети-носія Vega. Хоча це і не військовий проект, але він відноситься до сфери критичних технологій, і партнери в таких випадках відбираються дуже ретельно. Участь України в розробці Vega свідчить про наш потенціал у галузі технологій військового і подвійного призначення. Інших прикладів здійснення ВТС з країнами НАТО сьогодні немає, хоча можна згадати про спільний проект утилізації озброєнь, але він вже закритий, в ньому більше було зацікавлено НАТО, ніж Україна », - нагадав директор ЦДАКР.

При цьому він підкреслив, що в принципі навіть до оголошення України про свою відмову від вступу в НАТО країни Альянсу дуже неохоче йшли на ВТС з нашою країною. «Сьогодні ж говорити про реальний розвиток військово-технічного співробітництва з Альянсом не доводиться. Слід також враховувати, що Україна продемонструвала відсутність послідовності у відносинах з Альянсом. У результаті нас навіть не запросили до роботи над створенням нової європейської системи протиракетної безпеки », - зазначив В. Бадрк.

Він вважає, що в середньостроковій перспективі співпраця з НАТО обмежиться для України суто формальними заходами організаційного характеру. «Можливе збільшення заходів в рамках комісії Україна-НАТО ні про що не говорить, тому що не веде до реального поглиблення співпраці. Тільки довгострокові проекти демонструють рівень взаємної довіри сторін - це проекти зі спільного створення озброєнь, приватизації українських підприємств оборонно-промислового комплексу. Я не можу назвати жодного оборонного об`єкта, у приватизації якого брало участь б держава - член НАТО, на відміну від цілого ряду оборонних підприємств України, які були приватизовані російським бізнесом. Такий фон не дозволяє членам Альянсу будувати відносно Україна довгострокові плани. Сьогодні в роботі з нашою країною НАТО вибирає такі заходи, які не носять стратегічного характеру. У найближчі 10 років ці проекти, будучи, безумовно, позитивними для нашої армії, ніяк не відіб`ються на її обороноздатності », - переконаний експерт.

Можна додати, що така позиція Альянсу виглядає цілком адекватною відповіддю на суто тактичне ставлення України до співпраці з ним. Так, в 2006 році Янукович в ролі прем`єр-міністра говорив про незмінність українського курсу на вступ до НАТО, але робилися такі заяви або під час візитів в Європу, або в інтерв`ю зарубіжним ЗМІ. Тоді як для внутрішньоукраїнського користування у ПР були зовсім інші гасла. Згадайте, наприклад, як у тому ж 2006 році в Феодосії регіонали-активісти протестували проти проведення в Криму українсько-американських навчань "Sea Breeze-2006". Тоді справа закінчилася потворної бійкою з прихильниками НАТО. Проте в червні цього року лідери ПР йдуть на відвертий конфлікт з Росією, проводячи "Sea Breeze-2011" за участю американського протиракетного крейсера. І нехай представники влади продовжують розповідати про те, що НАТО для нас - не просто один із зручних аргументів у суперечках з РФ, а давній стратегічний партнер. Повірити в це просто неможливо, як не варто вірити і в те, що Альянс буде настільки наївним, щоб допомагати українській армії підвищувати її боєздатність. Позаблоковість вона на те й «поза», що не ми блокам, не вони нам нічим не зобов`язані.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News