Суперечливий детективний трилер з Віллемом Дефо та Джеймсом МакЕвоєм. Огляд гри 12 Minutes

Twelve Minutes — це новий інтерактивний трилер від розробника-одинака Луїса Антоніо та видавництва Annapurna Interactive. Ролі у ньому виконали знамениті голлівудські актори, а одразу після релізу гру похвалив сам Хідео Коджіма. Та чи насправді гра така цікава? Розповідаємо у нашому огляді.

Сучасна ігрова індустрія сповнена сюрпризів. У ній можуть співіснувати і мобільні ігри, які створюються з метою викачати якомога більше грошей з користувачів, і камерні авторські проекти з незвичайною концепцією. Але навіть на тлі останніх гра Twelve Minutes, створена Луїсом Антоніо і Annapurna Interactive, виділяється. Дивіться самі: проект створювався однією людиною протягом десяти років, після релізу він удостоївся похвали від культового японського геймдизайнера Хідео Коджіми, а персонажів в 12 Minutes озвучили відомі голлівудські актори. Ролі трьох основних героїв виконали Джеймс МакЕвой ("Люди Ікс: Апокаліпсис" і "Спліт"), Дейзі Рідлі ("Зоряні війни: Пробудження сили") та Віллем Дефо ("Маяк", "Людина-павук").

Невже на горизонті з'явився черговий маленький шедевр? А ось зараз і розберемося. Ми пройшли Twelve Minutes та провели її деконструкцію в огляді нижче.

Як в'юн в ополонці

Потрапити в часову петлю — це вже погано. А потрапити у 12-хвилинну часову петлю — іще гірше. Саме такий короткий період виділено безіменному головному герою у Twelve Minutes, щоб розібратися в подіях, що відбуваються. А починався вечір звичайно: протагоніст прийшов додому, поцілував дружину і разом з нею почав їсти десерт. За столом кохана розказала про вагітність і показала недавно куплений комбінезон для дитини з ім'ям матері свого чоловіка. І начебто у пари все добре — любов та ідилія...

Радісну атмосферу перервав стук у двері. Чоловік із суворим голосом назвався поліцейським і оголосив, що у нього є ордер на арешт. За кілька миттєвостей він увірвався до квартири, грубо кинув закоханих на підлогу і закував у кайданки. Детектив звинуватив дружину головного героя у вбивстві її батька і зажадав розповісти, де коштовний годинник. Коли він не отримав відповіді, то взявся душити протагоніста. За мить до смерті цикл перезапустився.

А як було добре до того, як прийшов детектив / скріншот

Безіменний бранець часової петлі знову опинився біля вхідних дверей, а дружина, наче нічого й не сталося, пропонує повечеряти десертом. З цього моменту починаються спроби розібратися, що взагалі відбувається.

Історія в Twelve Minutes — камерна і драматична. Вона рухається вперед, коли головний герой знаходить різні зачіпки. У такі моменти гравець отримує крихти інформації, якими може скористатися в діалогах з дружиною та поліцейським. Головна заслуга історії полягає у непогано вибудуваній інтризі. Більшу частину проходження користувачам доводиться гадати, чи дійсно дружина брехала протагоністу, і як саме поліцейський пов'язаний з убитим батьком героїні Дейзі Рідлі (вона, як можна здогадатися, грає дружину головного героя). Кілька разів розповідь змусить інакше поглянути на персонажів Twelve Minutes і поміркувати над їх мотивацією.

Коп дуже швидко переходить до вбивства головного героя / скріншот

Сюжет хочеться переважно хвалити, поки не настає друга половина гри. Здогадки щодо головного сюжетного повороту у мене виникли заздалегідь, але я до останнього сподівався, що помиляюся. Нажаль, моя теорія виправдалася. Луїс Антоніо реалізував максимально клішований хід, до якого належно не підвів. Фінальний твіст виник, ніби нізвідки, а передбачити його вдалося саме через шаблонність. Цей поворот залишає гіркий присмак і зовсім не відповідає очікуванням гравця, якого підігрівали інтригою.

Іще до мінусів можна записати неправильну інтонацію акторів в окремих випадках, але тут їх звинувачувати не варто. Запис озвучення нерідко відбувається без розуміння повного сюжету, і в результаті виникають схожі казуси. Тож загалом до діалогів немає претензій: вони живі і завжди точно передають емоційний стан персонажа.

Геймплей для посидючих

Всі події Twelve Minutes розгортаються у двокімнатній квартирі. Гравці можуть вивчати спальню, ванну, невелику комору і вітальню, об'єднану з кухнею. Простору мало, завдяки чому проект спочатку відчувається камерним і затишним. Пізніше ця магія розвіється, але перші пів години вона працює.

В унітаз можна змити навіть важливий для сюжету предмет / скріншот

Кор-механіка в Twelve Minutes перекочувала із point-and-click квестів. Головний герой здатний взаємодіяти з інтерактивними точками, брати предмети в інвентар, комбінувати їх і застосовувати. Про діалоги вже згадувалося вище, і на цьому геймплейні можливості закінчуються. Бідність ігрового процесу в проекті компенсується варіативністю. Наприклад, користувач може сховатися в комірчині і залишити дружину розбиратися з поліцейським або змусити кохану протагоніста піти читати книгу в спальню. А що буде, якщо подзвонити копам і дочекатися їх приїзду? Або ось вентиляція — чому б не засунути туди декоративні свічки в надії на приїзд пожежників? Над реалізацією останнього варіанту я думав аж до фіналу, але так нічого і не вийшло.

Ховаємося у шафі / скріншот

Кількість всіляких дій та їх комбінацій в Twelve Minutes висока. Деякі сценарії призводять до проміжних фіналів, інші — відкривають важливі відомості на шляху до реальних фіналів. Однак потрібно враховувати, що у кожній черговості дій реалізована сувора послідовність. Якщо трохи відхилитися в бік, петля перезапуститься. Саме тому я зроблю важливе попередження: Twelve Minutes абсолютно не підходить для нетерплячих людей. Вона змушує шукати не найочевидніші логічні зв'язки і постійно повторювати неодноразово зроблені дії, щоб перевірити чергову теорію. Концепція "Дня бабака" може швидко осточортіти окремим користувачам і змусити дивитися проходження на YouTube.

Однак посидючих і уважних гравців Twelve Minutes винагороджує сповна. Відчуття від поступового руху вперед у грі можна порівняти з вбивством босів в якийсь Dark Souls або Bloodborne. Критикувати трилер за його концепцію і одночасно головну особливість я не бачу сенсу. Як людина, яка пройшла понад тридцять різноманітних квестів, можу сказати — бували загадки куди складніші. У тій же Deponia 2 часом доводилося шукати рішення на великих локаціях, і на це витрачалась не одна годину. А в Twelve Minutes реалізовано два десятки інтерактивних точок і три кімнати — знайти взаємозв'язок можна, якщо постаратися.

Немов у в'язниці

Відчуття затишку, про яке говорилося вище, оманливе. Воно розвіюється за кілька циклів, а на зміну йому приходять відчай та пригніченість. На гравця постійно впливає замкнутий простір, в якому необхідно діяти. А якщо спробувати вийти з будинку, часова петля почнеться заново. Почуття, наче гравець у ролі головного героя став в'язнем власної затишної квартири. Це створює густу атмосферу трилера.

Це не те, про що ви подумали / скріншот

Доповнюється вона відчуттям навислої загрози. Гравець майже з самого початку знатиме: через п'ять хвилин після запуску петлі в двері постукає поліцейський. І з ним треба щось зробити, а інакше доведеться знову повертатися у часі. А у мене бували навіть тривожні моменти, коли я зачепився за ниточку і пробував реалізувати небезпечний сценарій за участю детектива. За атмосферу Twelve Minutes однозначно варто похвалити.

Графіка і звук

Технічне виконання гри не викликає питань. Я не стикався з багами, хоча читав, що вони трапляються і навіть ламають роботу тригерів. А ось за графіку проект не вийде похвалити. Виглядає Twelve Minutes стерпно завдяки художньому дизайну, хоча моделі зроблені занадто просто. До недоліків також варто віднести огидні анімації прямо з мультфільмів про пластилінових чоловічків і низьку деталізацію оточення. Остання, можливо, продиктована необхідністю виділити інтерактивні предмети, але виправдання слабке.

Якщо потрапити в таку ситуацію, то вибратися з неї вже не вийде / скріншот

З музикою у грі теж не склалося. Звукове оформлення загалом непогане — часто можна почути побутові фонові звуки, наприклад, сусідську кішку. Проте гарним саундтреком проект не забезпечили. Я ось пишу огляд і не можу згадати жодної композиції.

Варта уваги чи ні

Twelve Minutes — це той випадок, коли складно винести однозначний вердикт. Вона або затягне з головою і змусить вас із запалом опрацьовувати різноманітні сценарії в спробі дістатися найкращого фіналу, або відштовхне майже напочатку. Мне можна віднести до першої категорії. Я тепло зустрів проект, та треба бути об'єктивним: проблем у грі майже стільки ж, скільки і позитивних моментів. І на деякі з них складно заплющити очі.

Оцінка УНІАН: 7

Назар Степорук

УНІАН в Google News