Чим завинили українські ВІЛ-інфіковані перед Генпрокуратурою?

За всіх міністрів, схема корупційної закупівлі  зберігалася. Минулого року держава переплатила 13 мільйонів гривень на купівлю тільки п’яти препаратів...

Всеукраїнська мережа ВІЛ-інфікованих (офіційно організація “Люди, що живуть із ВІЛ” або ЛЖВ) це не лише громадська організація, це реальна спільнота людей, серед яких: колишні офіцери, держчиновники, учасниці конкурсів краси, професійні спортсмени, сантехніки та просто вчорашні діти із звичайних родин. Всі ті люди, хто колись вживав наркотики та був інфікований, хто не вживав наркотики, але був інфікований, бо мав близькі відносини із інфікованим, деколи дівчата, які не знали інших чоловіків, крім свого чоловіка, а дізналися про ВІЛ-інфекцію, коли ставали на облік під час вагітності, а також ті, хто був інфікований у лікарнях.

ЛЖВ - це зразково вибудована прозора структура, яка створювалась виключно ініціативою своїх членів, а потім вже здобула авторитет своєю чіткою фінансовою звітністю та самоконтролем, завдяки чому почала отримувати кошти від Всесвітньої організації Глобальний фонд з боротьби з ВІЛ/СНІДом. Знаю, що одного з регіональних керівників ЛЖВ звільнили після результатів перевірки центрального офісу ЛЖВ, причиною якої став сигнал про дуже дорогі, несумісні із його платнею для нього та для його подруги, покупки, які він почав робити після збільшення фінансування на організацію. ЛЖВ, яка співпрацює із органами влади та медичними закладами, сьогодні потужна організація, яка може слугувати прикладом не лише іншим громадським структурам, але й органам влади. Колись автор цих рядків готував книгу про цю спільноту, тому пишу про це із всією відповідальністю. За останні роки ЛЖВ часто опинявся і епіцентрі скандалів. То вони всією боронять лікарню “Лавра”, яку Кабмін хоче виселити з монастиря, то заявляють про гіпердорогі закупи ліків, яке здійснює МОЗ. https://www.unian.net/ukr/news/news-389125.html

Днями ВІЛ-інфіковані виступили на конференції в УНІАН, де заявили, що  вперше за всю історію лікування ВІЛ/СНІД в Україні склалася загроза переривання антиретровірусної терапії у зв`язку з тим, що препарати не були вчасно поставлені МОЗ у регіональні центри СНІДу. Понад 20 тисяч ВІЛ-позитивних пацієнтів можуть померти тільки через те, що цих препаратів не вистачить. Підтвердженням цього були і виступи інфекціоністів, і прямі включення портфоліо-менеджер Глобального фонду боротьби з ВІЛ/СНІД, туберкульозом і малярією Андреаса Тамберга, який сумно попередив, що “ВІЛ не лікується політичним тиском”, і виступи людей з регіонів, зокрема з Маріуполя, які стверджували, що “ВІЛ-інфікованим доведеться чекати чуда, та помирати в очікуванні чуда”. Цікаво, що твердження про не поставку ліків супроводжувалася заявами про тиск СБУ, МВС та Генпрокуратури. Через кілька днів ми вирішили запитати у керівників організації ЛЖВ, як змінилася ситуація із закупівлею ліків та розпитати про тиск силових структур на ВІЛ-позитивних. УНІАН поставив запитання голові організації ЛЖВ Володимиру Жовтяку.

Володимире, як відбувається спілкування співробітників центрів СНІДу із Генпрокуратурою? Що це за історія?

17 січня прокуратура Подольського району на виконання рішення Київської прокуратури, (а та отримала припис від Генпрокуратури) почати комплексну перевірку Всеукраїнської мережі ЛЖВ та Міжнародного Ал’янсу ВІЛ-СНІДу та всіх отримувачів коштів від наших двох організацій. Нагадаю, більше двохсот неурядових організацій, центри СНІДу в регіонах, які були отримувачами грантових коштів в рамках Національної програми боротьби із СНІДом почали перевірятися. Паралельно з цим листом ми отримали запити про надання документів від Департаменту по боротьбі з економічними злочинами. Цікаво, що прокуратура Подольського району надіслала лист о другій годині дня, а до п’ятої вечер вони просили надати всі документи. (До слова про нашу дисципліну. Податкова адміністрація в кінці 2009 року провела у нас комплексу перевірку, за результатам якої визнано, що жодного порушення не було). Але навряд чи це цікавило тих, хто замовив перевірку. Через тиждень з прокуратури нам ще раз надіслали запит, в якому вони просили надати всі нотаріальну завірені копії наших документів про всю наші діяльність протягом останніх кількох років, і ми все зробили (це більше 500 копій). Паралельно ці перевірки відбуваються в усіх регіонах. Причому перевірки в регіонах паралізують надання послуг людям. Люди, які працюють в центрах СНІДу перелякані. Підготовка документів, які від них вимагають, потребують часу. Вони готують документи в прокуратуру та УБЕЗ. При цьому відбуваються перевірки в наркоцентрах, де від керівників вимагають вказувати прізвища ВІЛ-інфікованих, їхній статус. Деколи біля центрів СНІДу стоять міліціонери, які виловлюють клієнтів та кажуть, що ти не отримаєш ліків, якщо не заповниш анкету. Це суперечить цілому ряду законів України.

Чим пояснює ГПУ свою увагу до вас?

Прокурор Миколаївської області, коли дав доручення прокурорам районів перевіряти сервісні центри, посилався на доручення президента. Пам’ятаєте в серпні, була контрольна закупівля наркотиків Адімінстрацією президента, за результатами якої відбулося засідання РНБО та доручення президента протидіяти наркоманії. Але в мене запитання. Президент дав доручення в серпні. Чому перевірка, ще й комплексна, почалася через півроку? Що робили ГПУ, ОБНОН та УБЕЗ весь цей час? Чому ви не виконували доручення Президента півроку?

На наше глибоке переконання це сталося тому, що на початку року ми стали піднімати питання про відсутність препаратів для лікування ВІЛ-інфікованих. Ми запитали, де ліки, коли, в якій кількості вони будуть закуплені? Бо забезпечення зараз є найкритичнішими за всі роки. На це нам спочатку сказали, що все добре. А потім почалися перевірки. Ці перевірки ми сприймаємо, як відповідь влади на наші запитання та на наші вимоги прозорості.   

Які у вас відносин із Міністерством охорони здоров’я? З якого року ви відстежуєте суми, які вони витрачають на препарати для ВІЛ? 

З 2004 року.

Ви отримали право їх контролювати?

Права не даються. Вони або є або ні. Ми вирішили, що маємо таке право. Ми ще не були отримувачами коштів від Глобального Фонду, але ми були суботримувачами невеликих коштів на розвиток соціальних послуг для ВІЛ-позитивних. Але 2004 року ми вирішили поцікавитися, як витрачаються кошти на препарати. (Тендер був проведений 2003 року). Ми виявили, що вартість препаратів, які закуповує Міністерство охорони здоров’я у 29,6 разів вища ніж, та, по якій купував препарати Глобальний Фонд. До речі, той тендер скасували. Але при помаранчевому міністрі були закуплені інші препарати, але ціни по інших препаратах все рівно в 4-7 разів відрізнялась від ринкових.

Тобто всі ці роки, за всіх міністрів, схема такої корупційної закупівлі  зберігалася. Минулого року держава переплатила 13 мільйонів гривень на купівлю тільки тих п’яти препаратів, які ми також закуповуємо. Взагалі, хочу нагадати історію. 2003 року Глобальний Фонд спробував дав грант державним органам влади. Цього року Міністерство охорони здоров’я було основним реципієнтом отримувачем коштів від Глобального фонду. Але через те, що Міністерство не виконувало програмну діяльність, затримувало кошти для організацій, які надавали соціальні послуги та спробував закупити антивірусні препарати за завищену ціну, то Глобальний фонд призупинив грант, відкликав з міністерства всі гроші.

Ваша організація теж купує препарати для ВІЛ-інфікованих. Як ви купуєте ліки?

Згідно нашої програми, частину ліків купує Міністерство охорони здоров’я, а частину – ми. Ми купуємо, як напряму у виробників, так і у міжнародних компаній, які спеціалізуються на закупівлях генеріків (якісних аналогах  всесвітньо відомих препаратів – брендів). У них фіксована ціна, націнка в яких коливається від 5 до 7% від вартості препарату. Вони постачають препарати, які пройшли прекваліфікацію Всесвітньої Організації охорони здоров’я, тож мають мінімальні стандарти якості плюс вони роблять вибірковий контроль стандартів якості. Але коли ми купуємо препарати – бренди, що дозволяє наше законодавство, то ми купуємо напряму у виробника, завдяки чому ми змогли минулому році зекономити близько ста тисяч доларів, які ми пустили на розширення кількості людей, які отримують антиретровірусну терапію. 

Ми витрачаємо гроші й на догляд за хворими, на центри СНІДу. Ми відремонтували сотні клінік, центрів, відділень для лікування ВІЛ-позитивних.

Ви не думаєте, що цим тиском влада хоче замінити ваші ВІЛ-сервісні організації іншими лояльними до себе?

Повірте, в Україні нема другої організації, більше, ніж організація “Люди, що живуть із ВІЛ”, зацікавленої в реалізації програми Президента протидії СНІДу. Не може бути такої організації. Ми покладемо всі зусилля, щоб зупинити хворобу. Але ми неугодні окремим кланам, які вже котрий рік роблять поставки ліки до міністерства охорони здоров’я.

Після вашої прес-конференції, де ви заявляли про відсутність ліків, Міністерство охорони здоров’я якось зреагувало?

Випустило реліз, де написало, що проблема відсутня, але уточнило, що в деяких регіонах нема ліків. Проясню ситуацію – 20 тисяч людей приймають препарати антиретровірусної терапії, яку не можна переривати. Але запас цих препаратів дорівнює нулю у більшості областей. Більше 8 тисяч потребують лікування цією терапією, готові її приймати, але їм не дають. Якщо Міністерство поставить ліки, то у кращому випадку поставлять для тих двадцяти тисяч. Але решта може померти через те, що не почали лікування.

Маша Міщенко, УНІАН