У затриманих ВІЛ-позитивних є права...

У затриманих ВІЛ-позитивних є права...

В Україні сьогодні понад 117 тисяч ВІЛ-позитивних... За прогнозами Світового банку, до 2014 року в нашій країні кількість людей, які помруть від СНІДу, сягне за 50 тисяч...

В Україні сьогодні понад 117 тисяч ВІЛ-позитивних. Відповідно до офіційних даних. Фахівці вважають, що ця цифра значно більша — близько 400 тисяч. За прогнозами Світового банку, до 2014 року в нашій країні кількість людей, які помруть від СНІДу, сягне за 50 тисяч. Найближчі три роки стануть визначальними в боротьбі з цією хворобою. Від зусиль дер­жави залежить, за яким сценарієм розвиватиметься епідемія після 2010 року: чи кількість випадків інфікування поступово знижуватиметься, чи різко зросте — до 741 тисячі 2014 року, причому 75% усіх ВІЛ-інфікованих становитимуть молоді люди віком від 20 до 34 років, із яких половина — жінки.

Антиретровірусна терапія, яку 2004 року безплатно отримували тільки 137 осіб, а сьогодні, завдяки підтримці Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та державному фінансуванню, — понад шість тисяч громадян України, може зупинити розмноження вірусу в організмі і навіть запобігти розвиткові СНІДу. Приймати АРВ-препарати необхідно кілька разів на день у суворо визначені години. Будь-яке переривання терапії може призвести до дуже тяжких, інколи — летальних наслідків. Однак серед тих, хто приймає АРВ-препарати, є чимало наркозалежних і таких, для кого затримання і взяття під варту працівниками міліції не є чимось екстраординарним. І якщо сьогодні важко уявити (хоча, можливо, це й трапляється), щоб людину, котра страждає на цукровий діабет, позбавляли інсуліну, а хворого на аст­му — інгалятора, то такі неправомірні дії стосовно ВІЛ-позитивних людей із боку працівників правоохоронних органів, на жаль, непоодинокі.

Тим часом, за словами Людмили Сторожук, заступника директора Українського центру СНІДу, «резистентність (тобто стійкість) до антиретровірусних препаратів формується не за дні, а за години. Якщо ми допускатимемо переривання АРВ-терапії, то це може призвести до того, що в Україні поширяться стійкі до наявних сьогодні антиретровірусних препаратів штами ВІЛ. Це загроза не лише економіці держави, а й національній безпеці. Лікування антиретровірусними препаратами одного пацієнта на рік у середньому коштує дві тисячі доларів. Але це в середньому, оскільки існують схема першої і другої лінії. І якщо перша коштує 300—500 дол., то друга, яку призначають, коли розвивається резистентність до першої, — до п’яти тисяч. Тому дії, що призводять до розвитку резистентних форм вірусу, побільшуватимуть витрати держави на лікування. Поки що держава забезпечує лише 27% вартості антиретровірусної терапії (73% закуповуються на кошти Глобального фонду), але на кінець 2008 року її частка зросте до 35%».

Проблемі забезпечення доступу до лікування СНІДу для ВІЛ-позитивних затриманих була присвячена прес-конференція Міжнародного альянсу з ВІЛ—СНІД в Україні і Міжнародного благодійного фонду «Вертикаль», проведена незадовго до парламентських виборів. Типовий, але далеко не найгірший випадок із життя ВІЛ-інфікованого розповів 32-річний Максим, якого недавно затримав працівник міліції і який провів у райвідділі кілька діб. «Півроку тому я дізнався про свій діагноз, і мені призначили антиретровірусну терапію. Благодійний фонд «Вертикаль» видав мені ламіновану картку, щоб я міг безперешкодно постійно носити з собою необхідну дво-, тридобову медикаментозну дозу антиретровірусної терапії — на випадок непередбачуваних ситуацій. Можливо, через неординарний зовнішній вигляд і велику кількість татуювань на тілі, мене неодноразово затримували працівники міліції (на станції метро або просто в місті). Щоразу картка АРВ-пацієнта допомагала мені. Але недавно мене затримали працівники Оболонського райвідділу і доправили у камеру — спочатку в загальну, а потім, після моїх вимог своєчасно видавати АРВ-препарати, самого в камеру на шість чоловік, хоча на той час усі камери були переповнені. Щоб своєчасно приймати препарати (а я був позбавлений мобільного телефону й годинника), був змушений постійно стукати у двері, набридаючи працівникам міліції. Неодноразово звертався до оперуповноваженого, слідчого. Попри це, приймання ліків було прострочене двічі — на 30 і 40 хвилин. Приймання препаратів має супроводжуватися хоча б мінімальним прийомом їжі, якої я, однак, був позбавлений.

Мені не хотілося афішувати свій статус, але про те, що я хворий, знав увесь райвідділ. Під час складання документів старший зміни спеціально для мене ставив в одноразовий стаканчик ручку. Мене неодноразово виводили, щоб сфотографувати татуювання.

Прийти на прес-конференцію було для мене непростим рішенням — до таких людей, як я, суспільство ставиться неадекватно. Але я хотів би привернути увагу до цієї проблеми, щоб історія, яка сталася зі мною, не повторювалася з іншими».

У регіонах, віддалених від столиці, ситуація, за словами фахівців, гірша. Так, наприклад, у жовтні 2006 року в Суворовському райвідділі м.Одеса у ВІЛ-позитивного Олександра було вилучено таблетовані АРВ-препарати і таймер, за яким він мав приймати ліки у суворо визначений лікарем час двічі на день. Таким чином у перші два дні затримання його було позбавлено можливості приймати препарати. Працівники міліції аргументували це тим, що ліки їм невідомі і часу для з’ясування їх призначення немає.

Свої дії чи бездіяльність у таких випадках працівники міліції зазвичай пояснюють встановленим порядком затримання та відсутністю відповідних інструкцій про забезпечення ліками і безперервність лікування ВІЛ-позитивних затриманих.

За словами Павла Скали, виконувача обов’язків директора департаменту політики та комунікації Міжна­родного альянсу з ВІЛ-СНІД в Україні, організація «Віртус» із Дніпропетровська надала інформацію про те, що часто на вулиці під час обшуків, виявивши картку клієнта проекту «Схильність до високоактивної антиретровірусної терапії», працівники міліції або викидають її, або рвуть. У відділку, затримавши на три доби, відмовляються повідомити рідним про місцезнаходження, забирають таблетки і не дають приймати вчасно. Від­мовляються викликати швидку допомогу при погіршенні самопочуття. Деякі таблетки дають побічні ефекти у вигляді діареї. Практикується особлива «міра виховання» — виводити ув’язненого в туалет не більш ніж двічі на добу.

«Є ще приклад, — каже Павло Скала, — який, хоч і не має прямого стосунку до аналізованого питання, але теж дуже прикметний. Ситуація в під’їзді: працівники міліції роблять забір крові у ВІЛ-позитивного наркомана щоб відразу ж на поверсі, лякаючи внутрішньовенним введенням іншого споживача наркотиків, примусити його дати свідчення...

Чим далі від Києва, тим більше таких випадків. Тому, доки не буде чітко визначено, коли має видаватися препарат і хто за це відповідає, проблему вирішити не вдасться».

«Наша організація доглядає і підтримує людей, котрі є пацієнтами Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, — каже Вікторія Бондар, керівник проекту Міжнародного благодійного фонду «Вертикаль». — Траплялися випадки, коли до нас зверталися з такими проблемами. Звісно, ми не могли не прореагувати. Почали вивчати ситуацію — проаналізували законодавство, звернулися в регіони. Ми знаємо, що партнерські ВІЛ-сервісні організації проводили різні інформаційні заходи серед працівників міліції, укладали договори про співпрацю. У деяких регіонах такі заходи допомогли, і частково проблему було вирішено. Але коли взяти до уваги той факт, що на кінець 2008 року кількість осіб, які приймають антиретровірусну терапію, зросте з шести до дев’яти тисяч осіб, то можна прогнозувати: такі випадки частішатимуть. Особливо в тих регіонах, де інформаційні заходи не проводилися. Настав час вирішувати проблему на національному рівні. Ми порушили це питання, і міністр охорони здоров’я Ю.Гайдаєв підписав наказ про створення відповідальної міжвідомчої робочої групи. У стислі терміни група розробила проект інструкції «Про порядок поводження з особами, які приймають антиретровірусні препарати, під час їхнього затримання та арешту (взяття під варту)».

Ми очікуємо, що найближчим часом цей документ буде підписаний керівниками МОЗу і МВС і допоможе зберегти здоров’я, а в окремих випадках — і життя людей».

МВС проблему визнає і намагається її вирішувати. За словами В’ячеслава Каркошкіна, працівника департаменту громадської безпеки МВС України, порядок надання медичної допомоги затриманим давно передбачений законодавчо. Хоча легітимна сила інструкцій із цього приводу сумнівна, і знають про них далеко не всі працівники відповідних служб. Крім того, на думку В.Каркошкіна, «не можна покладати на працівників міліції функцій, що не передбачені відомчими нормативними актами, а належать до прямих обов’язків медпрацівників. Можливо, коли набере чинності інструкція про поводження із хворими на ВІЛ-СНІД, випадки, схожі на той, що стався з Максимом, будуть унеможливлені».

І хоча проект згаданої інструкції перебуває наразі на узгодженні в МОЗ України, після чого його мають підписати керівники двох зацікавлених міністерств і зареєструвати в Мін’юсті, на жаль, як свідчить практика, у ситуації зміни уряду та можливого переформування міністерств і відомств можна очікувати певних ускладнень і зволікань. «Альянс-Україна» і партнерські організації закликають урядові структури затвердити інструкцію якомога швидше. «Підписання наказу дасть можливість уникнути надалі ганебних випадків, коли в результаті неправомірних дій правоохоронців ВІЛ-позитивні люди зазнають нелюдського поводження і знущань, переривають АРВ-лікування і змушені розголошувати діагноз, щоб повернути свої ліки», — каже Павло Скала.

Алла Котляр, Дзеркало тижня

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter