«4-й БЛОК»: між небом і землею

Було б самонадіяно вважати, що «Зірка Полин» упала на Україну випадково. Помиляються напевно й ті, хто вважає, що вибух у серці Європи міг бути призначений тільки нам...

Було б самонадіяно вважати, що «Зірка Полин» упала на Україну випадково. Помиляються напевно й ті, хто вважає, що вибух у серці Європи міг бути призначений тільки нам.

У Харкові створюється музей-галерея, що змусить людину думати і не бути байдужою.

Було б самонадіяно вважати, що «Зірка Полин» впала на Україну випадково. Помиляються напевно і ті, хто вважає, що вибух у серці Європи міг бути призначений тільки нам. Майстри графічного дизайну з усіх куточків світу вже двадцять років поспіль намагаються осмислити цей зв’язок мовою художніх засобів і зрештою створили унікальну колекцію плакатів, яка здатна вказати  людині  відведене їй природою місце. Тисячі робіт працюють на справу глобальної ваги вже давно. Але тільки тепер виник проект, який може тематично об’єднати частину багатої колекції під дахом галереї із символічною назвою «4-й Блок».

   «Давайте помолимось»

Такий музей в Україні мав би з’явитися набагато раніше і, мабуть, десь ближче до Чорнобиля. Але доля розпорядилася так, що першим в матеріальному вимірі його зумів побачити художник-графік, плакатист професор Харківської академії дизайну та мистецтв Олег Векленко. Це сталося можливо ще тоді, у травні 86-го, коли знову ж таки волею долі він потрапив до перших списків ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тема не відпускала, і у день п’ятої річниці фатальної дати разом з харків’янами-«чорнобильцями» Валерієм Слетою, Сергієм Мирним та В’ячеславом Оленіним він організував і провів першу міжнародну виставку плакату і графіки «4-й БЛОК». Захід (на нього прислали роботи дизайнери з 21-ї країни світу) був настільки успішним, що митці вирішили проводити у Харкові аналогічні триєнале  кожні три роки. Порівняно недавно у місті пройшла вже шоста за рахунком виставка, на якій  рішення створити музей визріло остаточно. Причому у дивний і майже містичний спосіб.

Диву передувала, як говорить Олег Векленко, «маленька історія». На прес-конференції членів журі триєнале (ті представляли Індію, США, Францію і Швейцарію) хтось з журналістів поцікавився в організаторів, як вони  розпоряджаються присланими на виставку плакатами: згідно з правилами, усі роботи залишаються в місті. Це був якраз той випадок, коли подвижникам захотілося вигукнути з болем: «Не сипте сіль на рани». А все тому, що за п’ятнадцять років існування «4-го Блоку» харків’яни стали власниками унікальної колекції з чотирьох тисяч картин, плакатів і графіки, присланих художниками з 57-ми країн світу. Йдеться у тому числі і про твори відомих  дизайнерів, шедеври яких увійшли до колекцій найпрестижніших музеїв сучасного мистецтва Європи та США. І оскільки всі роботи мають екологічну тематику, це зібрання за своєю цілісністю може сміливо претендувати на  статус унікального мистецького явища.

Якби подібний скарб з’явився у місті з більш шанобливим ставленням до культурних цінностей, йому б уже давно знайшли пристойних дах. У Харкові ж ще півроку тому картини й плакати зберігалися, де заманеться: у майстернях художників, по кутках приватних квартир. Саме тому Олег Векленко відповів на запитання журналіста у досить категоричній формі. «Усі ви добре знаєте, що у нас зараз дійсно зібралася унікальна, неймовірна колекція, - сказав він. – Але я заявляю принципово: якщо її доля не вирішиться найближчим часом, я викопаю яму розміром 70 на 100 сантиметрів (формат плакату) і ми разом поховаємо її в урочистій обстановці. Терпець увірвався, все».

На повний відчай пана професора першим відреагував представник Індії. Причому, у незвичний для нас традицій спосіб. Він підняв всіх з місця і закликав помолитися за майбутній музей-галерею. Про що екзотичний дизайнер з бородою просив Бога, перекладач не сказав, але того ж дня до Олега Векленка підійшов директор підприємства «Харківенергоремонт» Олександр Бендус і кинув незабутню фразу: «Знаєш, давай будуватися». Згодом він надав для колекції приміщення, оснастивши його спеціальним обладнанням. Унікальне зібрання вже пройшло первинну класифікацію, попереду – мистецтвознавча. Роботи вистачить на кілька років поспіль. Але якщо все йтиме за планом, музей-галерея з’явиться у Харкові напередодні 25-ї річниці аварії на однойменному 4-му блоці.

    Надбудова з мистецьким шармом

Олександр Бендус одразу відмовився просити у місцевої влади землю під будівництво галереї, побоюючись, що у такому разі воно розпочнеться нескоро. Пошук вільного особняка у центральній частині міста – теж не вихід. Принаймні, будинок для Музею приватних колекцій харківська мерія  шукала років двадцять. Тому «4-й Блок», як говорить архітектор Юрій Спасов, з’явиться в обхід стереотипам «між небом і землею». Тобто у вигляді двох додаткових поверхів над вже існуючою будівлею у престижній частині Харкова - Гірці, яка має статус історичної перлини міста. До того ж з її східного боку, що теж символічно. «Чорнобиль –  це ляпас, затріщина людині, – каже Юрій Спасов. -  Це подія, яка ставить нас на своє місце. Нам треба з вдячністю прийняти це і оговтатись. Саме тому – Схід. Саме тому між небом і землею. Західна частина додавала б чорнобильській темі якогось суму. А нам від нього вже треба позбавлятися». 

Проект музею-галереї розрахований на бурхливе мистецьке життя. Основну його частину займе звісно багата колекція, що вже об’їздила півсвіту і надалі поповнюватиметься за рахунок чергових триєнале. До нового комплексу також увійдуть велике сховище робіт з виставковим залом, творчі майстерні-лабораторії, бібліотека, кафе, книгарня та вертикальна комунікація, оснащена панорамними ліфтами. Остання разом з видовими майданчиками на даху музею допоможе побачити Харків під іншим, романтичним кутом зору. Але головне для ініціаторів проекту, аби їхнє дітище було по-справжньому живим. Уже зараз, дякуючи харківським триєнале у місті проводять майстер-класи дизайнери світового рівня. А також організовуються творчі зустрічі, симпозіуми, молодіжні художні акції, у яких беруть участь студенти з багатьох мистецьких вузів країни та зарубіжжя. Якщо ж музей відкриє свої двері, для проведення таких заходів не треба буде чекати трьох років. Вони проходитимуть регулярно.

Зрештою, галерея потрібна вже сама по собі, як окреме культурне явище. «У нас держава за останні роки не збудувала жодного музею, - каже відомий музикант і дизайнер Павло Гудимов, який курує розвиток харківського проекту. – Це така ж трагедія, як Чорнобиль, з тією лише різницею, що вона стосується не екології та здоров’я, а наших мізків, смаку, виховання  дітей. Молодше покоління втратило зв’язок з актуальним мистецтвом». На його думку, в Україні вже найближчим часом треба сформувати єдину мережу арт-центрів, об’єднаних спільною ідеєю. Вітчизняний арт-ринок, вважає Павло, незважаючи на те, що про нього зараз багато говорять, продовжує залишатися смішною карикатурою. Харкову, з точки зору столичного гостя, під силу вплинути на цю тенденцію, оскільки в його історії вже був період справжнього мистецького прориву, коли він вважався законодавцем моди у розвитку сучасної культури. Про це Павлу розповідав його дід, який вчився у Харкові на архітектора, ще маючи українське прізвище Гудименко. Творча атмосфера міста так вплинула на юного галичанина, що він, будучи звичайним сільським хлопцем, виріс до рівня фахівця, який «прогресивно дивився й актуально діяв у сучасних архітектурних стилях». 

   «Харків, Харків, де твоє обличчя?»

Масштаб проекту «4-й Блок» пожвавив у місті дискусію про харківську провінційність - розбиті дороги, напівжива промисловість, загублена наука. Вузів і досі ще ніби багато, але вчитися, по правді, вже більше ні в кого. За рівнем розвитку колись надзвичайно успішний мегаполіс тепер поступається не лише «мільйонникам» Дніпропетровську, Одесі та Донецьку, а й своїм колись скромним сусідам Полтаві і Бєлгороду. Одне слово, суцільні ринки та супермаркети, що зі своєю культурою надмірного споживання поволі витісняють із свідомості городян справжні духовні цінності. У Харкові й понині немає Центру сучасного мистецтва і ще навіть не почали закладати фундамент аналогічного Музею. Майстри сьогодні можуть виставляти свої роботи лише в кількох невеликих галереях, і це при тому, що художників, дизайнерів та архітекторів готують одразу кілька вузів міста. «Поки ми по краплині не зберемо все, що нам належить, - каже художник Павло Маков, - ми так і будемо жити на помийниці».

Для ілюстрації сказаного, майстер навів не зовсім втішний для Харкова приклад. Недавно в одному з музеїв Кельна – мистецькій столиці Європи, він побачив цілий зал, присвячений експозиції харківського художника Василя Єрмілова.  А хто про нього щось знає на батьківщині? В академії дизайну та мистецтва, правда, присвятили відомому земляку окремий стенд. На більше у міста не вистачило духу. Саме тому музей-галерея «4-й Блок», де експонуватимуться роботи майстрів світового рівня і постійно кипітиме мистецьке життя, може стати для столиці Слобожанщини чимось на зразок відправної точки, імпульсом до розвитку, початком пошуку власної «самості».

Вже зараз ні в кого немає сумніву, що до музею, якщо йому судилося відбутися, проляже багатолюдний туристичний маршрут. Принаймні, сучасні арт-галереї Європи мають велику популярність серед відвідувачів, а  харківська, судячи із задуму авторів проекту, буде не гірша. Глобальність її тематики тільки посилить ефект сприйняття, адже як би там не було, чорнобильська тема рано чи пізно визріє в уяві землян до рівня символу людської безпечності, невігластва, самозакоханості. «У нашій колекції є чимало робіт, - говорить Олег Векленко, - які шорсткою мовою плакату попереджають, просять, благають зупинитися, замислитися, спробувати стати іншими. Коли поїдете в «зону», просто так, на екскурсію, будьте уважними і більше дивіться не навколо, а в себе самих. Можливо тоді ви зможете зрозуміти, що вона хоче сказати саме вам».

Лариса Салімонович

На знімку: експонати майбутнього музею-галереї, макет «4-го Блоку».

Фото автора.

УНІАН в Google News