Ведуча "Сніданку з 1+1" на 1+1 Україна Людмила Барбір рідко ділиться особистим.
Проте у другу річницю повномасштабного вторгнення ведуча вперше за тривалий час опублікувала рідкісні світлини з чоловіком та сином. Також Барбір поділилася своєю історією — як для неї розпочався ранок 24 лютого 2022.
"Я різко прокинулась від гучних вибухів. Перелякана вибігла в коридор і побачила, як сусіди в паніці з дітьми спускалися в укриття, а консьєржка вибігла на вулицю і в істериці кричала: "Прокидайтесь, люди! Почалась війна!" Я схопила телефон і розгублено шукала бодай якусь інформацію з офіційних джерел, але її не було, зате всі соцмережі рясніли повідомленнями про вибухи по всій країні. Зібравшись на роботу, я з тривогою на серці, залишала чоловіка й сина вдома. Далі Єгор Гордєєв першим на всю країну оголосив, що почалась війна, і всі ведучі "Сніданку з 1+1" вийшли в прямий ефір", — написала Люда.
Ведуча поділилася, що повернувшись додому після ефіру, разом з чоловіком Ігорем вирішили відвезти сина до бабусі у Карпати, а самим одразу повернутись до Києва. Чоловік — в ТРО, а Барбір — на роботу. Проте, якби не журналістське посвідчення Людмили і наполегливість — повернутись до Києва було дуже непросто.
"Рухаючись по Житомирській трасі, ми фактично, проривались під обстрілами. Проїжджали саме у той час, коли трасою мала рухатись колона російських БТРів. На блокпості нас зупинили військові і запитали, чи розуміємо ми на яку небезпеку себе наражаємо, що можемо просто не доїхати до столиці. Ми їх довго переконували, щоб нас все-таки пропустили, на що нам відповіли: "Тільки на ваш страх та ризик, бо на наступному блокпості вже можуть бути росіяни."
Коли, нарешті, заїхали в місто, то одразу попрямували до мене на роботу, бо додому дістатись вже було неможливо — всі мости були заміновані", — поділилася ведуча.
Наступного дня чоловік Людмили вступив до ТРО, а вона залишилась на роботі. Каже, коли прощались, то не знали чи побачаться ще знову.
"Майже рік ми з сином жили нарізно: він у бабусі, а я — в Києві і лише згодом забрала його додому. Ну, а чоловік після ТРО, одразу пішов добровольцем на війну. Минуло два роки, а таке відчуття ніби — всі п'ять... Останнім часом ловлю себе на думці, що не можу згадати на рівні відчуттів того - минулого життя. Життя без втрат, болі, заціпеніння, постійної напруги і тривоги. Я вже забула, як це — жити повноцінною сім'єю, коли є опора, коли син разом із татом... Але живу надією, що все ж настане той час, коли ми знову будемо всі разом. Спасибі всім нашим захисникам і захисницям за кожен день, що наближає нас до Перемоги!", — пише Барбір.
