Україна і Грузія - загрози для єдності НАТО?

Перспективи розширення альянсу допоможуть виміряти ступінь успішності або неуспішності саміту. Невирішені конфлікти України і Грузії із сусідніми країнами ризикували б зробити НАТО стороною у цих конфліктах...

Нездатність домовитися про нову всебічну стратегію на зустрічі лідерів НАТО в Бухаресті ризикує розвернути військовий союз до неадекватності.

Через майже два десятиліття після закінчення „холодної війни” альянс виявився не в змозі ясно визначити свою роль у світових справах, а також продемонструвати політичну послідовність і військову ефективність.

Світовий поліцейський?

НАТО, захисна споруда ери „холодної війни” проти комунізму, здавалося, втратив мету свого існування з падінням Берлінської стіни в 1989 році, принаймні,  в очах європейців. 

Проте коли в 1990-их спалахнула війна на Балканах, Європа довела свою політичну та військову нездатність до забезпечення миру і безпеки без Сполучених Штатів. І оскільки терористи почали планувати своєю мішенню не тільки Сполучені Штати, але і європейські столиці, союзники почали визнавати, що вони усе ще стикаються із усебічними зовнішніми загрозами їхній безпеці і що НАТО могло б узяти на себе роль світового поліцейського.

Різні бачення

Сьогодні три конкуруючі бачення майбутнього НАТО отруюють процес трансформації:

· Для Сполучених Штатів НАТО - насамперед  військовий інструмент і служить для ведення війни з терором.

· Для Центральних і Східних європейців НАТО є також насамперед  військовим альянсом, але служить насамперед засобом відлякування проти імперських прагнень Росії.

· Для Західних європейців НАТО - політична організація кризового менеджменту, військовий компонент якої слугує лише останнім засобом.

Зростаюче небажання європейців забезпечувати адекватні людські і тилові ресурси як для військових, так і для цивільних операцій, особливо в Афганістані, і надалі послаблює позиції НАТО.

Ключові питання для лідерів НАТО

· Чи можуть конкуруючі бачення бути зведені у спільне бачення?

· Чи повинне НАТО бути реактивним – тобто, відповідати на кризи, як тільки вони спалахнули, - або ж превентивним, тобто, використовувати попередні зобов`язання, щоб формувати міжнародну безпеку?

· Чи може тягар військового навантаження, особливо задіяння військових контингентів, бути розділеним більш рівномірно?

· Додає чи віднімає розширення членства ефективність колективного захисту?

· Чи мають волю лідери країн, особливо в Європі, протистояти громадському несхваленню всередині цих країн з тим, щоб визначити пріоритет  внесків у колективний захист вище індивідуальних політичних і національних інтересів?

Розширення?

На жодне з цих питань на саміті не буде дано прямої відповіді. Перспективи розширення альянсу допоможуть виміряти ступінь успішності або неуспішності саміту. 

У той час як Хорватія, Македонія й Албанія можуть очікувати наступного тижня запрошення, щоб приєднатися до НАТО, це менш імовірно для сусідів Росії Грузії та України. Вашингтон активно просуває українське і грузинське членство перед самітом, стверджуючи, що це захистило б демократію в цих країнах і що вони зроблять внески в колективний захист.

Сполучені Штати могли б також сподіватися, що Україна і Грузія запропонують дипломатичну підтримку їхнім ініціативам, нададуть більшої гнучкості для розгортання американських військ і навіть для таємних операцій.

Західні європейці мають набагато менше ентузіазму, побоюючись, що включення цих країн надалі відчужувало б Росію, викликаючи в неї антагоністичне ставлення. Вони також сумніваються, що ці дві країни можуть зробити істотний внесок у колективний захист і безпеку: невирішені конфлікти України і Грузії із сусідніми країнами ризикували б зробити НАТО стороною у цих конфліктах, а не зовнішнім посередником. Нарешті, західні європейці думають, що розширення підірвало б зусилля, спрямовані на підвищення військової ефективності НАТО. 

Оскільки запрошення до членства для України і Грузії на саміті лише збільшило б внутрішні і зовнішні загрози єдності НАТО, воно навряд чи буде запропоновано. Але дебати з цієї спірної проблеми продемонструють те, наскільки члени Альянсу готові відмовитися від короткострокових і національно вмотивованих пріоритетів на користь стратегічних і колективних інтересів.

Сайт „Oxford Analytica”

З англійської переклав Микола Писарчук

УНІАН в Google News