Інтрига сезону: урядова програма проти коаліційної угоди

Останні події навколо Юрія Луценка у справі Єрохіна, а тепер і загиблого від серцевого нападу його заступника Бондаренка свідчать, що просто так “викохати” з балакучого міністра вагому популістську альтернативу Юлі Тимошенко не вдасться...

Ті, хто вважає, що суперечності всередині чинної Конституції після підписання Універсалу та затвердження уряду Януковича принаймні найближчим часом не впливатимуть на політичний процес, – дещо помиляються.

Однією з таких безглуздих недоречностей в Основному Законі є стара норма про схвалення парламентом урядової програми з наданням йому річного імунітету від вотуму недовіри – за наявності вже нової норми про коаліційну відповідальність за дії коаліційного ж Кабміну.

Таке поєднання знецінює славнозвісну парламентську коаліцію до одноразового знаряддя приведення певного складу уряду до влади, і протягом року після схвалення програми дає змогу, без наслідків для виконавчої влади, не лише зруйнувати коаліцію, але й переобрати Верховну Раду, якщо та не створить нову. А коли зважити, що схвалення програми жодним чином не потребує участі саме коаліції, яка уряд цей офіційно створила, а лише 226 ситуативних голосів, – то чинному урядові немає сенсу враховувати в програмі жодних вимог “батьків-коаліціянтів”, а лише ціну, яку їм виставлять ситуативні лобісти своїх конкретних інтересів з різних фракцій.

Звісно, це не має жодного стосунку до моделі не те що просто парламентської, але й парламентсько-президентської влади. Тому й теперішні занепокоєння навколо останнього дражливого питання – “бути чи не бути” “Нашій Україні” в коаліції з ПР–СПУ–КПУ – виглядають досить таки надуманими. Насправді формат коаліції, навіть з точки зору, хто саме в ній матиме “золоту акцію”, після схвалення урядової програми не матиме жодного значення.

Вважається, втім, що і тут є нюанс.

Так, навіть під час дії урядового імунітету Верховна Рада має за Конституцією право відправляти у відставку і, відповідно, призначати окремих міністрів. Звідси виникає ілюзія, ніби саме через новий формат коаліції, скажімо, “Наша Україна” може поодинці “повисмикувати” з уряду деяких представників своїх партнерів і повернути на їхні посади або просто призначити своїх людей. Формально – так. А політично і практично, не маючи змоги шантажувати всю коаліцію розвалом з подальшою відставкою уряду, – і на ротацію міністрів ні “Наша Україна”, ні будь-хто впливати не може...

Тож оскільки інших форм відповідальності, крім відставки, наш політикум просто не знає і не розуміє, то й теперішній ґвалт навколо зміни формату правлячої коаліції має сенс лише в часовому вимірі. Себто – якщо “Наша Україна” в будь-якій “конфігурації” і вступить до альянсу, то має виставити, а головне – отримати “ціну” за це виключно до, а не після схвалення урядової програми. Відповідно, і навпаки: уряд Януковича, очевидно, разом зі спікером Морозом зацікавлені, аби внести на розгляд ВР та затвердити урядову програму якомога швидше, -– а тоді вже нехай “Наша Україна” з Президентом Ющенком визначаються...

До речі, про Президента. Найсмішніше виглядають його наміри, озвучені паном Рибачуком, контролювати дотримання виконання урядом не лише Універсалу національної єдності, але й саме урядової програми. Не маючи прямого кадрового впливу на Кабмін, у тім числі й реально – через укази, оскільки ті не виконувались і за “помаранчевих” урядів, – Президент може навіть щодня лаяти виконавчу владу у своїх радіозверненнях до народу. Але є підстави вважати, що Ющенко не робитиме й цього, оскільки не лише не має наміру вкотре випробовувати довіру виборців, а й отримав, нарешті, саме з урядом Януковича повне порозуміння в питаннях газопоставок до України через “Росукренерго”. І нехай тепер навіть РУЕ вже не гарантує Україні найнижчу в Європі ціну на газ, – та це лише краще для тих, хто має зиск від такого постачання...

Отже, нині наявна єдина “проблема” в панів Януковича та Азарова – пошук 226 голосів за свою річну індульгенцію, після отримання якої можна буде “зробити ручкою” як “антикризовикам”, так і прибічникам “коаліції національної єдності”. Урешті, пізніше і будь-які закони, і навіть бюджет можна ухвалювати так само ситуативно, лише додатково підкреслюючи псевдореформу Конституції, що насправді жодним чином не посилила партійно-фракційний вплив на реальну владу.

Але, власне, саме через всі окреслені причини в Кабінету Януковича й можуть виникнути проблеми з ухваленням програми. Зокрема, з боку так послідовно обстоюваних ними ж  комуністів. Адже ті дедалі менше можуть пред’явити своїм виборцям “антикризові” заходи з боку партнерів від Партії регіонів. І при цьому завдяки такій, як вона є, Конституції, залишаються не гарантованими від зустрічі зі своїм електоратом раніше, ніж олігархічний уряд почне покращувати народне життя.

Себто коли фракція КПУ утворювала “антикризову коаліцію” – вона мала рацію, уникаючи дострокових виборів. А ось брати на себе відповідальність за програму олігархів, яка дає імунітет лише урядові, а не парламенту, – це принаймні великий ризик...А якщо після штучно розіграної “драми” навколо начебто проекту програми з мовним питанням та черговим ухилом в ЄЕП Кабмін таки піде “на поступки” не підписаному комуністами Універсалові й Президенту, – то й узагалі невідомо, за що їм, позбавленим навіть найменших посад у виконавчій владі, це голосування...

Так що сенс у пошукові голосів “нашоукраїнців” для отримання річного імунітету в уряду є.

У свою чергу, “Наша Україна”, якби діяла так само, як раніше в переговорах з БЮТ, – мала б також вимагати, навпаки, записати в нову коаліційну угоду добровільну відмову від схвалення парламентом урядової програми. Мотив – аби діяв конституційний же контроль коаліції над урядом.

Урешті-решт Конституція не вимагає, і Конституційний суд досі не встановлював, що вона вимагає схвалення урядової програми, а лише передбачає таку змогу.

До речі, якщо треба, можна б на цьому питанні новий Конституційний суд якраз і випробувати – на його розуміння суперечностей у політико-правових конструкціях, закладених у псевдореформу. Таке подання аж ніяк не порушило б зобов’язання Ющенка не ревізувати зміни до Конституції, а лише підтвердило б, що його намір удосконалювати конституційну систему був хоч на йоту щирішим, ніж решта обіцянок.

Зрештою, лише такий хід “Нашої України” хоч частково політично виправдав би сам факт вибору Президента Ющенка між розпуском парламенту та поданням кандидатури Януковича на посаду прем’єра, а також потребу в тимчасовому альянсі самого блоку з Партією регіонів.

Оскільки, скажімо, “ефективність” цього уряду на газовому “фронті” такого виправдання, навпаки, зовсім не створює, – окрім хіба що вже згаданої зацікавленості в “Росукренерго”. І зовсім не пояснює цього політичного мезальянсу той факт, що в уряді Януковича є вже три міністри від НУ, які насправді перебувають там просто за “квотою” Президента, включно з добровільно наданою йому поза межами Конституції посадою міністра юстиції...

Зайве й говорити про те, що “Нашій Україні” та Ющенкові немає сенсу залишати єдиною безальтернативною опозиційною силою БЮТ, через лідерство якого, власне, Президент і злякався дострокових виборів.

А вже останні події навколо Юрія Луценка у справі Єрохіна, а тепер і загиблого від серцевого нападу його заступника Бондаренка свідчать, що просто так “викохати” з балакучого міністра вагому популістську альтернативу Юлі точно не вдасться. Принаймні без чергового брудного скандалу рівня і якості справи Гонгадзе, Чорновола та решти аналогічних...

Ну а з такими справами про “об’єднання” та “стабільність” у країні, заради яких начебто здійснюються всі зради та дурниці, – точно не йдеться.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News