Чому Тимошенко потрапила під російську роздачу?

Чому Тимошенко потрапила під російську роздачу?

Ще зовсім недавно Юлія Тимошенко виглядала однозначним фаворитом російської влади. Проте щось змінилося... Її раптом почали “мочити” з Кремля...

Володимир Путін і Юлія Тимошенко розмовляють на засіданні Ради голів урядів країн-учасниць СНД у Кишиневі. 14 листопада
Ще зовсім недавно Юлія Тимошенко виглядала однозначним фаворитом російської влади. Її тепло приймав всевладний прем’єр уряду РФ Володимир Путін, нехтуючи навіть проросійським лідером опозиції Віктором Януковичем (не кажучи вже про „невгодного” Президента України). ВВП не просто вів з ЮВТ лагідні бесіди й милувався її ажурними блузками. Були й цілком матеріальні свідчення прихильності Кремля до Юлії Володимирівни.

Найсуттєвішим з них стало підписання на початку жовтня „газового” меморандуму між урядом РФ та Кабміном України. Трохи пізніше глава Нафтогазу Олег Дубина та голова правління Газпрому Олексій Міллер детальніше прописали принципи довгострокового співробітництва в газовій сфері. Очікувалося, що сторони з 1 листопада підпишуть довгостроковий контракт на поставку газу через територію України, а з 1 січня 2009 року єдиним імпортером усього обсягу природного газу в Україну буде НАК. Без усяких „гнилих” посередників на кшталт „РосУкрЕнерго”. Ще один дуже важливий для України пункт: перехід на ринкові ціни мав відбуватися поетапно протягом трьох років.

Безумовно, реалізація таких домовленостей стала б беззаперечним успіхом прем’єрки й принесла б їй чимало політичних очок. Проте раптом щось змінилося... Цеберком холодної води став для Юлії Володимирівни надзвичайно жорсткий виступ президента РФ Дмитра Медведєва, який чітко й однозначно поклав саме на Тимошенко відповідальність за неповернення Газпрому чималого боргу розміром у 2,4 млрд. доларів: „Це великі гроші для будь-якої держави, для будь-якої компанії, для Газпрому в тому числі. Ми домовлялися, що ці гроші будуть повернуті в установленому порядку – я хотів би, щоб ви мені доповіли, як справи, де гроші і як справи з підготовкою договору на наступний період, тому що ми домовлялися. Прем`єр приїжджала в нашу країну, домовленості були досягнуті – яка зараз ситуація з їхньою реалізацією?”

Явно підігруючи своєму патрону, керівник Газпрому Міллер, якому було доручено стягнути з України цей астрономічний борг, заявив про можливу ціну в $400 за тисячу кубів газу для України з нового, 2009 року. Оскільки в сюжетах ТБ та матеріалах ЗМІ ці слова давалися у зв’язці зі словами Медведєва, то виходило так, що й у захмарній ціні винні Тимошенко й призначений нею менеджмент НАК „Нафтогаз”. Одразу ж Тимошенко і в Україні потрапила під жорстку критику з цього приводу – з боку як Президента й його Секретаріату СП, так і „регіоналів” у особі екс-глави Нафтогазу Юрія Бойка. Ющенко в наказовому тоні доручив Тимошенко й уряду протягом 5 днів „порішати” всі проблеми з газовою заборгованістю.

Водночас українські експерти вважають обидві названі росіянами цифри завищеними. Заступник голови Нафтогазу Діденко каже, що мова може йти максимум про 2 мільярди доларів – та й то за курсом 5,05 грн.

А ціну в 400 доларів за тисячу кубометрів газу вважають абсолютно нереальною, особливо з огляду на різке здешевлення енергоносіїв на світовому ринку. Зокрема, політолог Віктор Небоженко вважає її звичайним шантажем. А раптом під цим тиском уряд припуститься помилки й підпише контракт з ціною, вигідною Росії: "Москва хоче, щоб Київ платив $400, а сама продає паливо в Європу за $300. Прямо виставити $400 вони нам не можуть, тому що розуміють – у такому разі ми купуватимемо російський газ у Європі".

Осінньо-зимове газове загострення в Росії спостерігається регулярно. Цього року воно набуло особливо патологічних форм. На те є кілька причин.

По-перше, елементарна скрута в російській монополії „Газпром” в умовах економічної кризи. За даними російських експертів, на Газпромі висить колосальний борг у півтора трильйони рублів (понад 40 млрд. доларів), ще недавно вартість гіганта становила близько 300 млрд. доларів, сьогодні – на порядки менше. А в перспективі (принаймні середньостроковій) – різке здешевлення ціни газу для Європи. У цій ситуації живі гроші Газпрому потрібні, як повітря.

По-друге, наскільки відомо, команда Фірташа–Бойка задіяла всі джерела впливу в Москві, аби бодай відкласти усунення “РосУкрЕнерго” з газових схем між Україною та Росією.

І нарешті, третє... Москва отримала можливість використати газові негаразди України як такого собі „дрючка”, яким можна лупцювати „неслухняне” українське керівництво за „неправильні” зовнішньополітичні позиції. Ідеться про теми Голодомору, російської агресії в Грузію та виведення Чорноморського флоту Росії з Севастополя.

Медведєв, Міллер
Переважна більшість оглядачів і в Україні, і в Росії, і в Європі сходяться на тому, що надзвичайно різкий тон заяв Медведєва та Міллера зумовлений насамперед особливою фобією Кремля стосовно спроб Ющенка та його команди добитися офіційного міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу. Адже Росія позиціонує себе, по суті, єдиною правонаступницею СРСР (чого лишень варте успадкування державного гімну), а тому в очах міжнародної спільноти все одно нестиме значну частку відповідальності за злочини сталінського режиму. Досить згадати, як досі негативно впливає на зовнішньополітичні позиції Туреччини офіційне визнання геноциду проти вірменів 1915 року. І коли головний комуніст Росії каже про Ющенка, що він „гірший, ніж прислужник фашистів Бандера і зрадник Мазепа”, то озвучує думку всього російського топ-політикуму.

А чого варта написана у відверто хамському тоні в листі на ім’я Ющенка відмова Медведєва приїхати на урочистості, присвячені роковинам Голодомору?

Але тут виникає запитання: з Ющенком усе зрозуміло, його офіційна Росія давно зробила своєю інформаційною мішенню, а от Юля? Ще недавно все в неї з Росією було гаразд, чому ж її стали „мочити” з Кремля? При чому вона до Голодомору?

Автор не може стверджувати напевне, але має всі підстави припустити, що тема Голодомору відіграла не останню роль в охолодженні Москви до Тимошенко. Путін був надзвичайно люб’язним до Юлії Володимирівни, коли вона (на його прохання?), незважаючи на різку критику з боку націонал-демократів, зберігала доволі обтічну позицію щодо російської агресії в Грузії. То чи не було нині дзвінка з Кремля з черговим великим проханням бодай натякнути на те, що Голодомор, можливо, не геноцид, а просто національне лихо? Тоді Ющенко зі своєю позицією з даного питання опинився б у самій Україні у практично повній ізоляції.

Юлія Тимошенко та Володимир Путін перед початком спільної прес-конференції. Москва, 2 жовтня
І чи не відмовила в дуже м’якій та ввічливій формі Юлія Володимирівна своєму російському співрозмовникові? (Не тому, що так переймається історичною пам’яттю про мільйони загиблих страшною смертю співвітчизників. Просто така репліка надто дорого коштувала б їй в електоральному вимірі).

Це всього лиш гіпотеза. Але непрямим її підтвердженням може стати інформація, отримана автором з конфіденційних джерел, про те, що добре відомий Віктор Медведчук нібито отримав від свого кума Володимира Володимировича з Москви настанову почати дистанціюватися від Юлії Володимирівни...

І чи не є відверто проросійська статтяза підписом Юлії Тимошенко у журналі The Economist свого роду вибаченням перед Кремлем за "гріхи"?

Микола Писарчук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter