Перші підсумки газової війни: перемоги і втрати

І якщо міжнародні спостерігачі так люблять випити, то чому сама Росія не пустила їх до себе, наприклад, на парламентські вибори? Чого саме Росії не вистачило: горілки чи ліжко-місць в московських брістолях?

У російських ЗМІтристоронній українсько-російський-європейський газовий конфлікт назвали другою газовою війною. (Напевно, мали на увазі, що перша припала на 2005-2006 роки, коли Росукренерго став офіційним посередником в постачанні російського газу до України).

Враховуючи, що перший етап другої газової вже закінчений, Україна підписала документипро подальший безперешкодний транзит газу,  і один вентиль Росія навіть відкрила, ми спробували підсумувати проміжні успіхи і провали України в цій баталії, що тривала близько двох тижнів.

Інформаційна війна: вдома виграли, а в Європі таки програли?

Олександр МЕДВЕДЄВ

До війни Росія була підготовлена краще. 31 грудня в Газпромі нібито святкують Новий Рік і нібито чекають на переговори Дубину. Але вже 2 січня газпромівці Сергій Купріянов і Олександр Медведєв, у яких готовий контракт з європейським піар-агентством, їдуть по восьми столицях Євросоюзу, щоб розповісти позицію Росії. 

На думку віце-президента української піар-ліги Дениса Богуша, Росія серйозно готувалася до цієї війни, був створений англомовний ресурс Газпрому, який висвітлював (інтерпретував) події конфлікту, і в цьому йому допомагали декілька піар-агентств. Європейському співтовариству активно нав`язувалася думка про те, що Україна краде газ. У чомусь Україну вдалося дискредитувати. Денис Богуш також вважає, що Україна взагалі не приділила уваги своїм месиджам до Європи. Еліти могли скільки завгодно сидіти в Європарламенті, але середньому європейцеві потрібні були прості і доступні пояснення, вважає експерт. На думку політтехнолога, грубою помилкою було те, що спільна заява Ющенка і Тимошенко від 30 грудня не була перекладена англійською мовою. «Її не тільки не розповсюдили в Європі, її тупо не переклали», - сказав Богуш.

Думки щодо того, чи програла Україна війну у власного народу, розділилися. Одні вважають, що Україна однозначно програла громадську думку. Інші вважають, що в газовому питанні включилася національна і корпоративна солідарність і Росія в очах українців явно виглядала агресором. Але навіть для внутрішнього споживання на вітчизняних каналах інформації було дуже мало.

За першу декаду січня українське населення вже встигло ознайомитися з російською версією газових подій. Щодня перші офіційні особи Росії, включаючи начальника російського Генштабу, пробачте, Газпрому, Олексія Міллера розповідали українцям, що відбувається, і поповнювали сучасну політичну енциклопедію новими ідіомами. Кремлівські мислителі визначили, що міжнародні спостерігачі - це ті, хто п`ють горілку у київських готелях, а Україна - та, що краде газ і та, що не хоче платити, а газотранспортна система України, виявляється, неабияк зношений фетиш українського народу, який йому явно не по кишені. Правда, тоді виникають запитання. Навіщо наш зношений фетиш так потрібен самій Росії? І якщо міжнародні спостерігачі так люблять випити, то чому сама Росія не пустила їх до себе, наприклад, на парламентські вибори? Чого саме Росії не вистачило для роботи міжнародних спостерігачів на виборах: горілки чи ліжко-місць в московських брістолях?

Міжнародний напрям: Газпром капітулював?

Костянтин ЄЛІСЄЄВ

«Газпром по суті капітулював», - сказав заступник міністра закордонних справ України Костянтин Елісеєв в останню суботу, підсумовуючи поїздку української делегації в столицю об`єднаної Європи. Якщо вірити заступникові міністра, то 8-9 січня «вся дипломатична діяльність перемістилася до Брюсселя». За словами чиновника, делегація Російської Федерації відмовилася брати участь  в засіданні комітету у закордонних справах Європарламенту, російська сторона не відповіла на жодне запитання, поставлене європарламентарями. 

 «Росія не змогла довести, що з нашого боку не поставлявся газ, - сказав Костянтин Елісеєв. - Було доведено, що газ перекрили росіяни, а позиція Російської Федерації була неадекватною в нинішніх умовах. Ми зуміли довести це, хоч би тому, що на нашій території не розміщені ці краники. Вони знаходяться на території Російської Федерації. Це було чітко підкреслено нашою делегацією під час засідання групи, що займається проблемою транзиту. Ми дали європейським партнерам всі технічні документи, карти, схеми, підкреслюючи, що ми готові працювати з європейськими країнами і допускати їх спостерігачів на свої об`єкти».

Українським дипломатам у цьому конфлікті довелося імпровізувати, і вони зробили це добре. Було очевидно, що наша позиція була реактивною, проблема виникала – її вирішували. Вітчизняні дипломати відбивалися, як могли. 

До плюсів можна додати і той факт, що українська політична еліта не виходила з політичними заявами а-ля-путін-медведєв, а вела переговори цивілізовано, і в основному з європейцями. Це показує, що за своєю природою наша еліта більш європейська. Вона всіма шляхами намагалася уникнути загострення, вона не дозволила втягнути себе в жорсткішу суперечку, яка могла б вилитися в більш затяжний конфлікт. І це велика перемога України. Так поводилися країни Балтії, і це повинно бути оцінено в Європі.

До мінусів відноситься те, що Україна, як транзитна країна, виявилася нездатною забезпечити транзит. Можна скільки завгодно звинувачувати Росію в силових сценаріях, але оскільки два роки тому Російська Федерація вже намагалася провести відключення, то наші власті і наші дипломати повинні були бути готові до такого повороту подій. Настрій і наміри росіян потрібно було відчути ще влітку. Українські посли в європейських країнах-споживачах ще тоді повинні були почати бити в дзвони і сповіщати в різних формах про те, що ситуація 2006 року може повторитися в гіршому варіанті і Росія може відрубати транзит, або хоч би повідомити про те, що почнуться такі проблеми. Наші власті і наші дипломати не змогли завчасно винести цю проблему нехай навіть як загрозливу перспективу на рівень Європейського Союзу, і зробити її предметом тристороннього обговорення ще до початку конфлікту.

Внутрішні політичні розборки продовжуються

Юлія Тимошенко

Важко сказати, хто з вітчизняних політиків виграє в цій війні. Багато що залежатиме від результатів переговорів Нафтогазу і Газпрому про остаточну ціну на газ для України. Але все-таки при декларованій єдності державних позицій, нелюбов вітчизняних лідерів один до одного неприємно вилазить назовні навіть в цьому конфлікті, що вже став міжнародним. Навіщо заступникові голови Секретаріату Президента Роману Безсмертному знадобилося оголошувати, що газова криза затіяна Росією виключно, щоб Юлія Тимошенко одержала політичні дивіденди? Звідки російські телеканали дізналися, що Олега Дубину 31 грудня з переговорів в Москві відкликав саме Президент Віктор Ющенко? І якщо це правда, то навіщо він це зробив? Чому Юлія Тимошенко відмінила запланований на 31 грудня візит до Москви?

І останнє запитання: де громадянська совість опозиції, і особисто колишнього глави НАК Нафтогаз Юрія Бойка, який оголошує, що запасів газу не вистачить до кінця опалювального сезону, як запевняє уряд? Він вважає, що уряду брехати негарно? А розгойдувати державний човен гарно? Напевно, тільки для тих, хто сам при цьому сидить на зовсім іншій яхті. 

Наслідки нової російської ціни на газ для економіки України

Повертаючись до газу. Якщо питання з транзитом здається більш-менш вирішеним, то питання майбутньої ціни на газ для України стане предметом подальших переговорів. І тут таїться багато ризиків  для України. Попередній діапазон цін для України, що називалася російськими лідерами: 250-450 доларів за тисячу кубів. На думку більшості експертів, ціна в 250 доларів – підйомна для України. На запитання УНІАН про те, що буде, якщо Газпром «схилить» Україну до ціни 400 плюс 20-50 доларів, наші експерти відповіли, що така ціна може означати загрозу колапсу для української економіки. Наші базові галузі - металургія, хімпром і енергетичний комплекс - не витримають, якщо за газ доведеться платитися удвічі більше. Крім того, це означає катастрофічне погіршення платіжного балансу і проблеми з курсом.

Головний науковий співробітник Інституту світової економіки, багаторічний радник Леоніда Кучми Анатолій Гальчинський в інтерв`ю УНІАН відзначив: «Чотириста доларів - це дуже серйозно і це дуже небезпечна ціна. Але я вірю, що ми вийдемо на механізм поетапного підвищення ціни. Я, намагаючись оцінити те, що ми робили з командою попереднього президента, визнаю, що низька ціна на газ зіграла злий жарт з нашою економікою. Вона не стимулювала розвиток, економіка росла, але не розвивалася. Гроші від дешевого газу не стали поштовхом для інновації, вони йшли вбік. Але головна загроза в тому, що наша транспортна система може залишитися мертвим капіталом. І зрозуміло, що гра, яку веде Росія, пов`язана з тим, щоб розблоковувати будівництво північного газопроводу, і ми поступово можемо позбутися статусу країни – транзитера. А це величезний ресурс. Це колосальні основні фонди. Навіть страшно уявити, що всі ці магістралі можуть залишитися незапитані.

Я все-таки переконаний, що криза - це вікно в майбутнє, нові перспективи, серйозний стимул для розвитку енергозбереження. Якщо все пережите, зокрема в цьому конфлікті, стане стимулом, то ми не тільки виживемо, а й одержимо поштовх в розвитку».

Хто переміг?  

«У цій газовій війні, яка, я сподіваюся, дуже скоро закінчиться, немає переможців, - сказав в інтерв`ю УНІАН Володимир Саприкін, директор енергетичних програм центру Разумкова. - Програли всі. І ми, і європейці, і Росія. Що зараз очевидно? Договори з Росією на постачання газу швидше за все будуть прямі, посередника не буде, це зайва ланка, і до цього прийшли обидві сторони. Україна планувала перейти на ринкові ціни вже з цього року, все для цього готувалося, але Росія чомусь все переграла в останню мить. Але можна сказати, що зараз ми і переживаємо перехід на ринкові ціни. І все правильно, це позбавить наші відносини з Росією від зайвої політики і особових нашарувань. Тягнути вже нікуди».

Але думаю, що всупереч газовим програшам, деякі перемоги у нас є. Кремлівські лідери весь час повторювали: Україна не може  забезпечити транзит, оскільки у неї немає ефективної влади. Складалося враження, що у лідерів Росії просто якийсь едіпів комплекс, сама демократія здається їй дисфункціональним утворенням і викликає роздратування. А значить, ми йдемо правильним шляхом.  Так, наша влада не дуже сильна і не особливо ефективна. Але наша демократія - це все-таки сама по собі перемога. Сподіваємося, що вона не буде крихкою. 

Маша Міщенко