Україна: суцільне «квіпрокво», або У борделі пора міняти не лише ліжка...

Спочатку взагалі казали, що оту кризу не пустять на територію України. Грудьми стануть на захист. Правда, груди поберегли потім. Либонь, не казенні...

У латинській мові є такий вираз – „qui pro quo”. Дослівно він означає „одне замість іншого”, але має також значення „непорозуміння, плутанина”. Саме таке „квіпрокво” ми бачимо сьогодні в українській державі. Підходиш, читаєш табличку найвищої державної установи – але то суцільне непорозуміння і плутанина. Адже напис на табличці аж ніяк не відповідає змісту і наповненню.

Юлія Тимошенко

Скажімо, підходиш до масивної будівлі на вулиці Банковій, виконаній у незабутній манері сталінського ампіру, і читаєш „Секретаріат Президента” . Але, як казав Козьма Прутков, „не вір очам своїм”. Насправді тут міститься штаб по боротьбі з конкретною Юлією Володимирівною Тимошенко. Якщо вірити деяким депутатам, робочий день тутешніх працівників починається з наради у так званій „ситуативній кімнаті”, на якій обговорюється одне-єдине питання. Як щонайболючіше вкусити цю саму особу.

Меседжі, які видають в інформаційний простір клерки з будівлі на Банковій, підтверджують, що мономанія у формі юлефобії тут справді процвітає. По п’ять разів на день шпигають ЮВТ то за газовий контракт, то за гіпотетичний російський кредит, то за популізм, то за волюнтаризм. Іноді когось ще нагороджують державними нагородами. Але можуть і викреслити з попереднього списку. Це демонструє приклад з керівником „РосУкрЕнерго” Дмитром Фірташем. Мабуть, теж Юлія Володимирівна винна. Це ж вона у цього винятково порядного бізнесмена газ із підземного сховища забрала.

А ось іще більш сталінський ампір ще грандіознішого будинку за адресою Грушевського, 8. Написано – „Будинок уряду” . Але той напис надто схожий на елементарне непорозуміння. Тому що насправді сьогодні тут розміщується величезне піар-агентство, яке силкується переконати людей, що жити стало не гірше, зате однозначно веселіше. Спочатку взагалі казали, що оту противну світову економічну кризу не пустять на територію України. Грудьми стануть на захист. Правда, груди поберегли потім. Либонь, не казенні.

А ниньки розповідають насельники цього здоровенного будинку народові, що криза, яка так по-звірячому вирує у світі, дістала і Україну. Але не так сильно, як могла б, тому що отой самий уряд стоїть на сторожі „малих і нужденних”. Бюджети щомісяця перевиконує, зарплати та пенсії всім виплачує, кредити от-от отримає – і від МВФ, і від Росії, і ще від доброї дюжини країн. Повіки заплющуються, все буде добре, добре, добре... А могло би бути ще краще, якби клятий Секретаріат Президента не стромляв палки у колеса разом з Партією регіонів на пару.

Трохи вище по Грушевського – будівля із написом „Верховна Рада України” . Себто, парламент, найвищий законодавчий орган. Не вірте, що законодавчий. Закони під цим скляним куполом лише так, для розгону. Лише привід для основної діяльності. І ця діяльність полягає головним чином у двох речах. По-перше, обливати якнайгустішим брудом з трибуни свого політичного опонента. По-друге, з цим же опонентом через годину в кулуарах „перетирати питання” і „розпилювати суми”. А оті тисячі законів, які то приймаються, то завалюються, то ветуються, то розветовуються, мало кого гребуть по-справжньому. Все одно не виконуються.

Частенько депутати своєю поведінкою виправдовують велику зовнішню схожість будівлі ВР з її великим куполом на цирк. Влаштовують потішні бійки, обливають одне одного водою, кидаються предметами, плюються, ламають меблі – коротше, поводять себе достеменно як блазні на манежі.

А ще нехай не вводить вас в оману табличка „Рада національної безпеки і оборони України” . Ні про яку безпеку чи оборону там і гадки немає. Це просто таке місце, куди збирають віп-глядачів, щоб подивилися-послухали, як Президент даватиме нагінку комусь невгодному. Останнім часом невгодною постійно опиняється згадана вище Юлія Володимирівна Тимошенко. Президент знаходить для неї особливі, просякнуті щирими почуттями слова. Глава держави виніс їх з самої гущі народу і вирішив на останньому засіданні поділитися з прем’єркою цими унікальними анально-сакральними вербальними символами істинно європейської нації. А щоб нетямуща ЮВТ не зіпсувала у людей враження від його неповторної дидактичної риторики, Президент повиганяв журналістів, як тільки та почала щось відповідати.

Віктор Ющенко

Віктору Андрійовичу так сподобалися ці викривально-виховні монологи, що він призначив ще одне засідання РНБОУ на 27 лютого. Минулого разу він монологізував щодо жахливого українсько-російського газового контракту. А тепер предметом його не-акцепту стане боротьба Тимошенко з економічною кризою. Ясна річ, недостатня.

Неподалік, на вулиці Інститутській, стоїть гарний будинок з табличкою „Національний банк України” . Але куди більше пасував би йому напис „Свійський банк”. Бо він – для своїх, не для нації. Ця установа мала б (за Конституцією, до речі) стабілізувати національну валюту. Насправді цинічними курсовими іграми, тіньовим рефінансуванням комбанків НБУ національну валюту валить. І з цього мають зиск „свої” – банкіри, олігархи, топ-політики, високопосадові чиновники. Нація натомість має подальше схуднення і без того не надто товстих гаманців.

І таке „qui pro quo” – куди не ткни пальцем. Візьмемо „Міністерство закордонних справ України” . Воно ж перетворилося на якусь дивну установу, яка має тепер за обов’язок розповсюджувати по Європі кляузи на главу власного уряду. Навіть якщо є за що критикувати ЮВТ (а таки є!), то зовнішньополітичне відомство нормальної держави не має права перетворюватися на всеєвропейського ябеду.

Ні, не буде наша держава нормальною, поки у її найвищих установах пануватиме ця трагікомічна плутанина. Поки ці установи займатимуться чорт зна чим і не виконуватимуть своїх конституційних та службових обов’язків. Поки не скінчиться ця набридла всім до кольок політична веремія. Адже Україна стрімко перетворюється на європейське посміховисько і пугало.

Цю, за висловом Маршака, „переплутаницю” необхідно чимскоріше припинити. У наших борделях пора міняти не лише ліжка...

Микола Писарчук