2026: миру не буде

Хоча Україна демонструє максимальний конструктив в рамках переговорів, це ніскільки не наближує припинення вогню на фронті. І 2025-й рік в дипломатичному сенсі завершився так само, як і попередній – без надії на завершення війни.

Черговий раунд обговорення "мирних планів" не приніс українцям ніякої конкретики. "Чудова розмова" "гарних хлопців" у Флориді хіба "наблизила" сторони до того, що у січні мають відбутись якісь нові "консультації" нових робочих груп.

З важливого: президент України Володимир Зеленський заявив, що сценарій виходу України з Донбасу та інших, окупованих Росією, територій, є неприйнятним, а також, що під час зустрічі з президентом США Дональдом Трампом підняв питання про гарантії безпеки. Мовляв, в документах йдеться про 15 років "сильних гарантій" з можливістю їх пролонгації. Але дуже хотілося б цей строк збільшити, щонайменше вдвічі.

"Я сказав йому, що в нас війна іде вже майже 15 років. І тому дуже хотілося б, щоб гарантії були довшими. Що ми би дуже хотіли розглянути можливість 30-40-50 років. І тоді це буде історичне рішення президента Трампа", - зазначив Зеленський.  

За його словами, Трамп сказав, що буде думати.

Сильною позицією президент України вважає розміщення в Україні американських військ. За його словами, цього хоче не лише Київ, а й "коаліція охочих". Проте рішення, звісно, за США.

Водночас, звідти якщо і бувають якісь натяки про таку можливість, йдеться хіба про гіпотетичне розгортання в Україні контингенту з Америки колись після війни. Врешті, якби Дональд Трамп та США були готові дати реальні гарантії Україні, то це вже робилось би – вчасними поставками потрібної нам зброї та перекриттям усіх лазівок для обходу антиросійських санкцій.

Поки ж, вочевидь, Білий дім не зміг (чи не хотів) знайти правильний баланс стимулів (не лише пряника, а й батога) для Росії, аби та виявила готовність до врегулювання. Навпаки, апетити Кремля в останній рік лише зростають.

Жадібність Кремля

Навіть не беручи до уваги такі "деталі" як формат гіпотетичних "сильних гарантій" та механізми їх втілення (про що мова досі не йде), за такої американської "теплої ванни" Росія, вочевидь, почувається цілком комфортно.  

Тож нині в Кремлі (майже одразу після "хорошої розмови" Зеленського з Трампом) відкинули будь-які "домовленості". За словами путінського речника Дмитра Пєскова, умовою фактичного припинення бойових дій має стати вивід українських військ за межі Донбасу (який Росія не змогла взяти під контроль повністю за одинадцять років вторгнення).

Також цікаво, що напередодні зустрічі Зеленського з Трампом аналогічну умову озвучив помічник Путіна Юрій Ушаков... Тобто, насправді "ставки" можуть підвищуватись максимально довго. Адже сьогодні умова – Донбас, а завтра в Кремлі зажадають ще якийсь регіон України…

Максимально прозорою є і риторика росіян щодо припинення вогню для потенційного проведення в Україні референдуму (щодо територіальних поступок) чи виборів (для зміни влади, з якою в Кремлі "не бажають говорити"). Все свідчить, що ніякого припинення вогню просто не буде.

Зокрема не прес-конференції з Зеленським Трампу поставили питання, чи погодився Путін на тимчасове припинення бойових дій у разі проведення в Україні референдуму. На що Трамп відповів, що Путін відкинув таку можливість: "Він не хоче опинитися в ситуації, коли він зупинить вогонь, а потім, знову ж таки, він розпочне вогонь. Я розумію це, але думаю, що ми знайдемо шлях для вирішення"… Як кажуть: розумному – досить.

"Росії не вдалося звинуватити Україну у блокуванні чи зриві мирного процесу, а також перекинути переговори у напрям внутрішніх протиріч. Адже українська сторона заявила, що готова і до виборів, і до референдуму, якщо РФ припинить вогонь. Проте ілюзій щодо реального прагнення РФ зупинити військові дії не було", - зазначає політологиня Олеся Яхно.

Генератор маячні як політика "переговорів"

Ще одна спроба зіскочити з переговорного процесу "про мир" – намагання переконати світ у тому, що Україна нібито завдала удару безпосередньо по резиденції Путіна. Мовляв, тому "переговорна позиція" Росії буде переглянута.

"Насправді Росії не треба приводів для "перегляду переговорної позиції". Бо притомної і, навіть, непритомної позиції щодо мирного руху у них нема, і не було. Увесь майже рік активного переговорного процесу ми чули різні відмовки: від того, що, мовляв, нормально одночасно вести переговори і війну (це була заява Мединского у Стамбулі у відповідь на пропозицію перемирʼя після переговорів у Джиді), до вимог виборів, на час яких РФ теж не збирається зупиняти вогонь, окрім одного дня голосування, що звучить як відверта маячня", - зазначає Олеся Яхно.

Своєю чергою, політолог-міжнародник Максим Ялі зазначає, що "атакувати бункер Путіна немає ні політичного, ні військового сенсу". Але заява про нібито спробу України його вбити має кілька цілей та завдань.

По-перше, це спроба переконати Трампа у неадекватності та недоговороспроможності Зеленського. Мовляв, саме Україна намагається зірвати переговори і не бажає досягнути миру.

По-друге, це може бути створенням приводу для "відповіді" - чергового ракетного удару, щоб зняти звинувачення у черговій ескалації з себе.

З іншого боку, як зазначає виконавчий директор МФ "Відродження", експерт у сфері міжнародних відносин Олександр Сушко, можливо, й краще, що таке звинувачення у бік України прозвучало з Росії саме зараз. На його думку, звинуватити в такому "обстрілі" Київ можна в будь-який момент. І, при цьому, "абсолютно не запарюватись жодними доказами", адже, кому треба, і так повірять та свої гарантії для України призупинять.

"Уявімо, ми вийшли з Краматорсько-Слов’янського укріпрайону в чисте поле, і наступного ж дня/тижня/місяця отримали б "атаку на резиденцію президента РФ" як привід відновити наступ. А те, що у це цілком можуть повірити - вже перевірено. Тепер же є шанс, що всі ще раз замисляться і аргументи "яструбів" (які насправді є реалістами) будуть краще почуті", - вважає експерт.

Раціональна нісенітниця

Втім, недооцінювати ворога все одно не варто. За словами викладача Києво-Могилянської Бізнес-Школи Валерія Пекара, не треба думати, що Кремль помиляється у своїх оцінках ситуації – просто він послідовно обирає стратегію, яка не є оптимальною, але спрямовану на ескалацію. Тобто, рішення ухвалюються не з їх огляду на їх "вигідність" чи "невигідність", а за принципом: "що не суперечить нашому образу самих себе.

"Не маючи гарантованої перемоги, Кремль грає так, ніби вона є. Така стратегія називається Table dominance - не виграти конкретні вигоди, а залякати, зламати та примусити вийти з гри всіх інших, - зазначає він. – Річ не у тім, що Кремль погано рахує шанси. Він просто не керується ними. Принципово не може відмовитись від ескалації, адже це вважається програшем".

Таким чином, за його словами, Кремль не ірраціональний, а послідовний у своїй логіці. Тому не можна змусити його раціонально домовитися – що б не робили Україна, Європа, Америка чи Китай.

"Його можна лише змусити програти: коли ресурси закінчаться, Росія піде", - переконаний Валерій Пекар.

З огляду на це, в наступному році, на його думку, мирної угоди не буде: "Навіть якщо Україна піде на максимальні поступки, Кремль висуне додаткові умови й буде дотискати, а потім знову й знову".

Отже, віра у те, що у 2026-му "мирні перемовини" дадуть результат – не більше, ніж ілюзія.

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News