Про що домовляється з Путіним пані Тимошенко

Про що домовляється з Путіним пані Тимошенко

Корупція – як основа енергетичної імперії Росії... Обставини, що обтяжують московський візит прем’єр-міністра України... Брюссельську декларацію буде поховано?..

Володимир Путін і Юлія Тимошенко під час зустрічі у Москві. 29 квітняПрем`єр-міністр Юля Тимошенко відбула 29 квітня в Москву. Офіційною метою поїздки є її участь разом з головою уряду РФ Володимиром Путіним у четвертому засіданні комітету з питань економічного співробітництва російсько-української міждержавної комісії. Але всі експерти в один голос стверджують: головне, про що будуть говорити керівники урядів двох країн, – це газ, українська газотранспортна система та політична ситуація в Україні в умовах тяжкої економічної та політичної кризи.

Чого ж очікувати від цього візиту?

Корупція – як основа енергетичної імперії Росії

Згадаємо історію газових відносин між Україною, Росією та західноєвропейськими країнами.

Газ на теренах не тільки колишнього Радянського Союзу, а й усієї Європи, давно перетворився зі звичайного бізнесу у важливий складник геополітики, який добряче підточила корупція.

Для Росії газ – це, як вона вважає, один з головних інструментів перетворення її з «Верхньої Вольти з ракетами» в потужну енергетичну імперію, від якої залежатиме добробут не тільки жителів Європи, а й багатьох інших країн світу. Статус енергетичної імперії має забезпечити російським можновладцям особисте збагачення та спокійне панування у власній країні на декілька наступних десятиріч.

Ось чому кремлівські вожді переймаються не стільки збиранням земель навколо себе, скільки встановленням власного контролю над системами транзиту газу та газозабезпечення в різних європейських країнах, а особливо в країнах, що є головними транзитерами блакитного палива з території Росії, Середньої Азії та Кавказу до Європи.

Ключовим інструментом політики, яка має забезпечити встановлення контролю Газпрому над системами транзиту газу та газозабезпечення різних країн Європи, є корупція. Саме Корупція дає змогу не тільки забезпечити казкове збагачення сьогоднішніх російських можновладців, а й сприяє моральному розкладанню зсередини політичних еліт європейських країн. Заради особистого збагачення чимало європейських політиків готові заплющувати очі на ризики, які несе в собі газове панування Росії на території всього євразійського континенту.

Зрозуміло, що в умовах браку традицій та ефективного антикорупційного законодавства, особливо легко піддаються корупційному впливу політичні еліти пострадянських країн. І приклад України в цьому плані є найбільш показовий.

Уся історія газових відносин між Україною та Росією з часів розпаду Радянського Союзу просочена корупцією як російських, так і українських можновладців. Для Росії встановлення контролю над газотранспортною системою України, з урахуванням її унікальних газосховищ, є одним з найважливіших елементів розбудови енергетичної імперії. До реалізації цього завдання фактично зводилась і скоріш за все зводитиметься в майбутньому вся зовнішня політика Росії щодо України. А це, у свою чергу, передбачало й передбачатиме надалі використання корупції як головного інструмента російського впливу на українських політиків.

Якщо подивитися на ретроспективу схем постачання газу в Україну чи то з Росії, чи то з країн Середньої Азії, то неважко побачити, що всі вони були покликані забезпечити корупційне розбещення вищого керівництва України. Хоча при цьому російські можновладці й про власне збагачення не забували.

Історія діяльності корпорації «Республіка» Бакая, тимошенківсько-лазаренківська ЄЕСУ з «Ітерою» Макарова, а потім Еural TG та “РосУкрЕнерго” показує, як операції з газом забезпечували збагачення тих чи інших українських державних мужів, та як це сприяло їх готовності тією чи іншою мірою служити інтересам Москви.

Як румунські селяни передали мільярди доларів буковинському гендляру 

Не так давно я досить детально розбирав схеми діяльності Еural TG та “РосУкрЕнерго”, хочу лише нагадати історію створення та функціонування цих структур, яка промовисто засвідчує – хто є керівною і спрямовуючою силою в «секторі газу» на теренах колишнього Радянського Союзу.

Приблизно з середини дев’яностих років минулого століття провідну роль у постачанні газу в Україну відігравала міжнародна корпорація “Ітера”, яка була головним партнером, з одного боку, колишнього керівництва Газпрому, з другого – Юлії Тимошенко та Павла Лазаренка. Але з приходом до влади в Росії Володимира Путіна та його команди ця роль почала нестримно падати. Заміна на посаді голови правління РАТ “Газпром” Рема Вяхірєва на Олексія Мілера не могло не призвести до появи нових структур, що мали заробляти гроші новим володарям Росії.

Особливість ситуації з заробляння “живих” грошей на газі для господаря Кремля полягала ось у чому. Після призначення своїх людей на керівництво Газпромом та отримання через підставних осіб значної частки в статутному капіталі постало завдання зробити його публічною компанією, акції якої котуються на міжнародних біржах. Це давало можливість Путіну, навіть відійшовши від влади, забезпечити собі статус найбагатшої людини в Росії. У зв’язку з таким публічним статусом Газпрому та проведенням щорічного міжнародного аудиту необхідно було формувати джерело “живих” грошей таким чином, щоб не підставляти офіційне реноме компанії. Тому виникла потреба у фірмі, яка мала б із Газпромом формально цілком прозорі відносини. Й ось на місті міжнародної корпорації “Ітера” з’явилася Eural TG, зареєстрована 5 грудня 2002 року в угорському селищі Чабди. Заснували її троє румунських селян та один ізраїльтянин: Луїза Лукач, Михай Саву, Анка Негреану та Зеєв Гордон. Останній відомий як адвокат Семена Могилевича. А от представником Eural TG в Туркменистані, Узбекистані й Казахстані було призначено Дмитра Фірташа.

Офіційну версію доцільності появи цієї компанії тоді зразу ж почали пояснювати керівники двох газових монополістів – Міллер та Юрій Бойко. Мовляв ця компанія (що мала власного капіталу 12 тисяч доларів) постачатиме газ із Туркменістану до України, залишаючи собі лише 38% його обсягу, тоді як «Ітера» за ті самі послуги брала 41%. Зареєстрували компанію в угорському селищі тому, щоб ні Україні, ні Росії не було шкода, що податки сплачуватимуться на території однієї з цих двох держав. Пізніше, мовляв, цю компанію викуплять порівну Газпром і Нафтогаз України і ще й прибуток від її діяльності отримуватимуть. Але, відпрацювавши два роки, Eural TG зі всіма своїми прибутками (за різними оцінками, від 2,5 до 3 млрд. доларів) передала естафету “РосУкрЕнерго”.

І тут хочеться запитати в шановного читача, чи вірить він, що зароблені Eural TG мільярди дістались отим самим трьом румунам та адвокатові Могилевича.

Так отож... Я теж у це не вірю.

Зрозуміло, що ці гроші через низку фірм потрапили в кишені кремлівських можновладців. Безперечно, щось із них перепало й посадовцям з київських пагорбів, але точно не половина. Щоб це зрозуміти, слід поглянути на наступника Eural TG – “РосУкрЕнерго”.

29 липня 2004 року в центральному офісі ВАТ “Газпром” було підписано пакет документів, відповідно до яких основною діяльністю кромапнії “РосУкрЕнерго”, зареєстрованої у Швейцарії за тиждень до цього – 22 липня 2004 року, – стане транспортування газу, який купується в Туркменистані для українського ринку. Обсяги постачань мали зростати з 44 млрд. куб. м  у 2005 році до 60 млрд. у період з 2007-го по 2028 рік. Хоча причин цієї заміни ніхто особливо не пояснював, але надто очевидна пов’язаність Eural TG з Могилевичем зробила свою справу. Можновладцям у Кремлі був потрібен більш “білий і пухнастий” посередник, до того ж освячений якоюсь поважною європейською фінансовою установою, якою виявилась австрійська компанія “Райфайзен Інвестмент” (Raiffeisen Investment). Саме цю фінансову установу протягом майже двох років (з літа 2004-го і до початку 2006-го) офіційно проголошували разом із Газпромом співвласником компанії “РосУкрЕнерго”, що почала виконувати функції оператора з постачання газу в Україну з початку 2005 року. Вдавали, що Газпром володіє половиною “РосУкрЕнерго” через австрійський Arosgas Holding AG, що належить Газпромбанку (який, до речі, незважаючи на назву, насправді навіть не є власністю Газпрому, але це окрема історія).

Скандал навколо контракту, підписаного тодішнім головою Нафтогазу Олексієм Івченком 4 січня 2006 року, та поява на сцені такого собі лісничого у вигляді Мін’юсту США, змусила “Райфайзен Інвестмент” заговорити про реальних власників її частки в “РосУкрЕнерго”. З’ясувалось, що “Райфайзен” лише номінальний власник, а реальним, окрім Arosgas Holding AG, є “Центрогаз Холдинг”, який володіє половиною “РосУкрЕнерго”, при цьому її номінально на 90 відсотків контролює Дмитро Фірташ і на 10 – Іван Фурсін. Чому я кажу номінально – тому що так само, як і у випадку з румунськими селянами, котрі стали власниками прибутків Eural TG, важко уявити, що якийсь чернівчанин став рівноправним партнером Газпрому та пана Путіна. До того ж, якщо проаналізувати повідомлення ЗМІ про відносини Газпрому з “РосУкрЕнерго”, то виявиться, що там і нині здійснюється багато бізнесових операцій, які жодним чином не пов’язані з транзитом та продажем Нафтогазу середньоазійського газу. Спробуйте уявити собі, з якого це дива Газпром захотів би ділитися доходами від них із якимось чернівецьким Фірташем.

Упевнений, і хай би що там публічно проголошували з цього приводу, Дмитро Фірташ – лише номінальний співвласником Centragas, який є формальним власником 50% "РосУкрЕнерго", а реальними є особи, наближені до пана Путіна. Саме про це свого часу писали опозиційні російські ЗМІ. Зрозуміло, що пан Фірташ, якусь частку в DF group таки має, але щодо її реального розміру – то це навряд чи колись стане відомо широкій публіці.

Що ж до реального впливу Фірташа на “РосУкрЕнерго”, то можна нагадати з чиїх представників складаються керівні органи компанії. Так, виконавчими директорами “РосУкрЕнерго” є член правління ВАТ «Газпром» Микола Дубік та колишній заступник керівника московського представництва Eural TG Дмитро Глебко. До координаційного комітету входять: заступник голови правління Газпрому Валерій Голубєв, заступник голови правління Газпрому Олександр Медведєв, заступинк голови правління Газпрому Сергій Хом’яков, начальник департаменту зовнішньоекономічної діяльності Газпрому Станіслав Циганков, голова наглядової ради “Центрагаз Холдинг АГ” Фірташ, виконавчий директор Центрагазу Девід Браун, член наглядової ради Центрагазу Роберт Шетлер-Джонс. Співвласник половини “РосУкрЕнерго” пан Фірташ взагалі не представлений у виконавчому органі компанії. У кращому разі, входячи до координаційної ради, він від імені “РосУкрЕнерго” представляє інтереси певних осіб в Україні.

Обставини, що обтяжують московський візит прем’єр-міністра України

Розписую в деталях ситуацію навколо власників “РосУкрЕнерго”, бо інакше важко зрозуміти, хто і яку роль відігравав у зриві укладення газових угод наприкінці минулого року й у чому полягав сенс січневих газових домовленостей, зокрема пов’язаних з переходом до Нафтогазу прав власності на так званий “росукренергівській” газ. Ці деталі певною мірою дають уявлення про прихований зміст січневих домовленостей між українським та російським прем’єрами й дають відповідь на питання – чого слід чекати від поїздки пані Тимошенко в Москву.

Отже, з одного боку, у січні Нафтогазом були підписані, м’яко кажучи, не дуже рівноправні й не дуже вигідні, якщо не сказати кабальні, десятирічні контракти на купівлю й транзит російського газу (очевидною є неможливість закупівлі Нафтогазом газу в обсягах та на умовах передбачених контрактом). З другого боку, Нафтогаз отримав на дуже вигідних умовах права вимоги до “РосУкрЕнерго”, які згодом за допомогою згадуваного Дубіка були конвертовані в 11 млрд. кубометрів “росукренерговського” газу.

Але виникають запитання. По-перше, чи можна вважати купівлю Нафтогазом “росукренерговського” газу за ціною 153,9 дол. за тис. кубів достатньою компенсацію за вкрай невигідні січневі газові контракти? По-друге, а що буде, якщо позиція Газпрому, тобто Кремля, зміниться і Дубік – чи то сам, чи то за участі російських правоохоронних органів – визнає очевидний факт неправомочності одноосібного підписання угод від імені “РосУкрЕнерго”, бо там формально має стояти й підпис представника Центрагазу.

Щоб уявити всю тяжкість ситуації, у яку сама себе поставила пані Тимошенко перед поїздкою до Москви, слід згадати про її інші – неофіційні – січневі домовленості з паном Путіним. Стосуються вони обіцянок щодо участі Газпрому в управлінні (у тій чи іншій формі) українською газотранспортною системою. Схоже, саме тому була такою емоційною реакція Кремля на підпис Тимошенко під брюссельською декларацією між Україною та ЄС щодо модернізації української ГТС. Ця декларація – у разі її реалізації в повному обсязі – ставить хрест на всіх сподіваннях російських можновладців не тільки щодо контролю над українською ГТС, а й загалом на можливості реалізувати ідею російської енергетичної імперії. Бо в цьому документі закладено механізм руйнації самої основи корупції в газовому секторі України. У ній передбачається юридичне розділення операторів продажу газу українським споживачам та його транзиту по території України. Крім того, зазначається що тарифи оператора ГТС на транзит газу мають забезпечувати покриття всіх витрат на функціонування газотранспортної системи та отримання прибутків, достатніх для покриття в розумні строки витрат на її модернізацію. А це, у свою чергу, означатиме ліквідацію можливості як з боку українських, так і російських владних мужів заробляти мільярди доларів на занижених тарифах на послуги української ГТС.

Ще одним суттєвим чинником, що обтяжує московську місію пані прем’єра, є падіння її електорального рейтингу напередодні президентських виборів. Тимошенко змушена більш реалістично оцінювати свої шанси перемогти в наступних президентських перегонах – з відповідною втратою не тільки прем’єрського портфеля, а й суттєвим скороченням своєї парламентської фракції, навіть якщо вдасться уникнути дострокових парламентських виборів.

Про що домовляються Тимошенко і Путін

Отже, в Москві перед Тимошенко стоїть декілька проблемних завдань. По-перше – домогтися зміни умов січневих контрактів задля скорочення Нафтогазом обсягів закупівлі газу в Газпрому й незастосування штрафних санкцій за недобір газу. По-друге – домовитися щодо механізму закупівлі 20 млрд. кубів, необхідних для осінньо-зимового періоду. По-третє – переконати Путіна, що ніхто серйозно не збирається виконувати зобов’язань, закріплених у брюссельській декларації, а підпис прем’єра на ній – лише данина її показної спрямованості в бік європейського вектора розвитку України. І по-четверте – домогтися від Путіна – Медведєва підтримки в примушуванні Януковича до коаліційної угоди між БЮТ та ПР, яка передбачатиме зміну Конституції та проведення виборів Президента України в парламенті.

Які шанси щодо позитивного вирішення цих питань у Москві?

Дозволю припустити, що кремлівські можновладці погодяться на скорочення обсягів газу, який закуповуватиметься Нафтогазом. Водночас, давши обіцянку не застосовувати штрафні санкції до Нафтогазу, у Москві не поспішатимуть з підписанням відповідних паперів, таким чином підвішуючи не тільки Нафтогаз, а й саму Тимошенко на гачок.

 Таким гачком Газпром також триматиме Нафтогаз і Тимошенко в питанні можливого судового позову “РосУкрЕнерго” щодо незаконно відібраного “росукренерговського” газу. І в будь-який момент на цьому позові може з’явитися підпис не тільки представника Фірташа, а й Газпрому, після чого для них виграш справи у Стокгольмському суді буде лише питанням часу.

Також слід очікувати вирішення питання щодо механізму закупівлі 20 млрд. куб. м. газу. Газпромові у весняно-літній період все рівно нікуди буде його дівати, тому, скоріш за все, буде використана вже знайома схема: Нафтогаз придбає паливо, натомість Газпром оплатить наперед транзит по українській території. Таким чином, буде забезпечено транспортування газу на відверто збиткових для Нафтогазу умовах. Тимошенко подасть це як неперевершену перемогу, бо Україна буде з газом у осінньо-зимовий період.

Що ж до брюссельської декларації, то, скоріш за все, Путін ще раніше, через представників Тимошенко (Бакая, Медведчука чи ще когось), отримав запевнення, що вона не збирається її виконувати. Ураховуючи, що Путін таки погодився на проведення засідання комітету з питань економічного співробітництва російсько-української міждержавної комісії, то напевне, він тим запевненням вірить. Більш того, це той рідкісний випадок, коли автор цих рядків теж упевнений, що український прем’єр свого слова дотримається і принаймні до кінця цього року жодних реальних зрушень в напрямку реалізації брюссельських домовленостей не буде.

Буде досить складним для пані Тимошенко дістати підтримку Путіна для створення коаліції з ПР. Точніше, саму підтримку вона, отримає, та чи буде її достатньо для укладення коаліційної угоди? На це питання зараз важко дати відповідь, бо надто вже багато взаємних образ та амбіцій як у команді Тимошенко, так і в Партії регіонів. Наприклад, ті ж таки партнери Фірташа – Бойко і Льовочкін, які мають неабиякий вплив на Януковича, щонайменше вимагатимуть від Газпрому й Тимошенко компенсації від утрат у зв’язку з продажем “росукренерговського” газу Нафтогазу замість європейських споживачів. Але це ще дрібниці порівняно з тим, які побажання треба буде виконати, аби забезпечити формування такої важливої для політичного майбутнього пані Тимошенко коаліції з “регіоналами”.

Борис Кушнірук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter