В Україні завжди будуть такі чудернацькі результати - як вийшло з Блоком Тимошенко

Від Тимошенко чекають твердої руки... Омельченко став жертвою своєї спеціальності... Кожна теза заступника директора Інституту соціології НАНУ Євгена Головахи базується на дослідженнях громадської думки...

Кожна теза соціального психолога, заступника директора Інституту соціології НАНУ Євгена Головахи базується на глибоких багаторічних дослідженнях громадської думки...

Від Тимошенко чекають твердої руки

Євгене Івановичу, як Ви оцінюєте результати виборів? Чи були для Вас несподіванки?

Наш виборець досить прагматичний. Перша ознака прагматизму в тому, що люди проголосували за великі партії. Виборці хотіли мати великі потужні сили, які могли якось репрезентувати їхні інтереси.

Інша справа, хто і за якою ознакою голосував. В Україні завжди за часів незалежності були присутні дві великі ідеології, прозахідна та проросійська. Проросійська отримала той відсоток, який їй усі прогнозували, а прозахідна - трішки менше... Це не дивно, бо прозахідна ідеологія в нас завжди поступалася проросійській. Вона була презентована в західному регіоні та Києві, на решті територій орієнтації не мають чітко вираженого європейського або північноатлантичного вектору. Під час соціологічних досліджень, коли ми чітко ставили запитання, який шлях має обрати Україна, людей орієнтованих на Захід було не більш як 15 відсотків, і тільки 20 - стало після Помаранчевої революції. Решта опитуваних давали різні варіанти: люди бачили шлях України з Росією, самостійно, регіонально, з країнами СНД. І це відбилося на результатах останнього голосування.

Є така могутня ідеологія, яку б я назвала антикучмізмом. Вона об’єднала різні партії, починаючи від майже червоних морозівців і закінчуючи правими лібералами “Нашої України”. Але вже немає Кучми, і з кожним роком Кучми буде дедалі менше в нашій свідомості.

У цій ідеології відбилися всі 15 років трансформації та поневірянь українського народу. Кучма став втіленням усіх розчарувань та страждань. У 2002 році я робив дослідження на замовлення влади “соціальне очікування населення” і виявилося, що балансу між розчаруванням і очікуванням немає. Люди розчаровані значно більшою мірою, ніж на щось сподіваються. І це був вирок для влади. Саме з цього випливає підтримка опозиції. Тому в нас завжди будуть такі чудернацькі результати - на кшталт перемоги Тимошенко, яка змогла за останніх два тижні перед виборами набрати багато прихильників. Значна частина населення, яка сьогодні розчарована діями влади, вважає, що нам потрібна тверда рука, яка нарешті наведе порядок. Ті, хто хотів твердої руки з помаранчевих, обрали Тимошенко, а ті, хто з біло-голубих - обрали Януковича. Для останніх важливою була також регіональна ідеологія.

Тимошенко яскраво втілює ідеології наведення порядку будь-яким шляхом. У 22 відсотків виборців є сподівання, що тільки вона зможе посадити у в’язниці тих, хто, на її погляд, цього заслуговує...

Парламентська демократія ускладнила політичне життя, зробила його невизначеним, і ця невизначеність зберігатиметься, яка б коаліція не створилася. Бо так звана помаранчева коаліція має дуже великі ідеологічні протиріччя. “Десять кроків до людей” ще можна зробити, а ось одинадцятий – удасться тоді, коли збігаються не тактичні, а стратегічні цілі. Тобто коли постане потреба робити стратегічний вибір, то виникнуть проблеми.

"Широка коаліція" - подразник для суспільства

Яка коаліція була б здоровішою для суспільства?

Якщо брати політичний аспект, то “широка коаліція” була б сильним подразником для суспільства, це - зіткнення, розчарування та обвинувачення у зраді. Хоча, з точки зору економіки, було б ефективніша “велика коаліція”,  де б об’єдналися фахівці, котрі б вирішували прагматичні завдання.

Та ми ще довго житимемо в суспільстві, де політика має більше значення, ніж економіка. Загалом для людей цей вибір дуже тяжкий: економічна стабільність в умовах певної політичної недорозвинутості чи політичний поштовх, який майже завжди є поштовхом для економічної нестабільності?

Чи зменшився розкол у країні?

Розкол ускладнився. Раніше розділення йшло по лінії кучмісти – антикучмісти, а тепер кожен регіон знайшов свою ідеологію, зокрема й Центр. Тому розкол став набув інших конфігурацій. З точки зору узгодження інтересів він також став складнішим. Політикам доведеться багато працювати, щоб знайти платформу для об’єднання.

Нас можуть чекати щорічні парламенти і прем`єри на півроку

Яка доля українського парламентаризму після політичної реформи?

Пам’ятаєте, як це проходило у Італії? Цій країні знадобилися десятиліття, щоб вона змогла щось побудувати і щоб нарешті Берлусконі міг втриматися п’ять років. Візьміть Ізраїль, там також становлення проходило складно. Вони навіть пішли на всенародні вибори. Нас теж чекає тяжка, багато в чому непередбачена парламентська боротьба. Не виключаю, що будуть щорічні парламенти, прем’єр-міністри на півроку. Є демократії, які вміють при парламентських республіках мати стабільну політичну систему. Але вони для нас не показові. Коли Мороз каже, що нам потрібно будувати такий соціалізм, як у Швеції, мені стає смішно. Вони йшли до свого соціалізму століттями, без революцій. Дай нам Боже, побудувати хоча б таку демократію, як у Франції. Це шлях, по якому потрібно йти довго. Я передбачаю, що будуть навіть спроби повернутися до президентського устрою. Після кількох років нестабільності цього може захотіти й народ.

Омельченко став жертвою своєї спеціальності

Одним з сюрпризів кампанії називають перемогу  Черновецького на виборах столичного мера. Як ви пояснюєте його феномен?

Екзит-полів київських не було. Можливо, за нього голосувало більше пенсіонерів. Але я не думаю, що справа лише в них. Усе ж таки система Омельченка потрохи знищувала Київ... Він не зрозумів, що Київ не будівельний майданчик. Він знищив центр Києва як місце де взагалі можна жити, ходити, щось робити. Там, де було потрібно робити паркінги, він став будувати нікому не потрібні підземні магазини. Хоча такі підземні центри - це шкідливо для тих, хто в них працює і сумнівно з точки зору організації дозвілля. Для мене символічним було те, що в останній день його правління біля Палацу шлюбів вирубали парк. Омельченко зробив багато доброго, але він не зрозумів, що кияни хочуть не лише будувати, а й жити. У результаті він став навіть не другим, а третім. Черновецький - принаймні досвідчений політик, і  він довго ростив цей сад. А те, що навіть Клічко, людина без менеджерського досвіду, обійшов старого мера, - це яскрава ознака завершення епохи Олександра Омельченка. А він цього не зрозумів. Гадаю, він став жертвою своєї спеціальності.

Смаку в наших політиків немає

Чи впливають, по-Вашому, на виборця “шляпки і браслети”, загалом високі смаки політика?

Смаку зазвичай у наших політиків немає, але вони принаймні підбирають тон до тону - це в українському розумінні рівень розвитку смаку. Думаю, що це ніяк не впливає на виборця. Ми колись ставили подібне запитання: що ви у зовнішньому вигляді вважаєте необхідним для політика? Якщо судити з відповідей, людям потрібна охайність. А красиво чи модно вдягнений, бідно чи багато, - це неважливо. Хоча тут треба радитися з політичним психологом. Може, й це якось впливає...

А використання “другої половини” політика під час кампанії може вплинути на виборця?

На нашого виборця – мало...  У нас суспільство не надає великого значення родинній стабільності політика.

У США, навіть якщо політика викривають у зраді, але дружина скаже, що вона його підтримує, то для політика все закінчується добре. Але якщо дружина каже, що вона його залишає, то для нього це – кінець кар’єри. У Клінтона все обійшлося через позицію Хілларі, а в сенатора Харта, жінка якого сказала, що вона не вибачає зраду, кар’єра скінчилася. Там має значення сам факт підтримки чи непідтримки з боку родини, там поважають думку жінки.

Вам нудно спостерігати нинішню політичну боротьбу?

Мені – ні. Останні шоу з Савіком Шустером я дивився по чотири години, так весело було...

Лана Самохвалова

УНІАН в Google News