У Росії 10 000 чоловік скандували: «Геть Путіна!»

У Росії 10 000 чоловік скандували: «Геть Путіна!»

Після недільних подій стало зрозуміло, що путінська влада контролює величезну країну лише в рамках Садового кільця міста Москви...

Після недільних подій стало зрозуміло, що путінська влада контролює величезну країну лише в рамках Садового кільця міста Москви...

Минулої неділі робітники й селяни, трудящі російського анклаву, міста Калінінграда провели багатотисячний мітинг, у якому вперше в путінській країні висунули політичні вимоги: «Уряд у відставку!», «Геть Путіна!», «Поверніть вибори губернатора!», «Ми оголошуємо війну владі!»

Це не був маргінальний пікет карликових російських партій, там не було епатажних Новодворської, Лимонова та Каспарова, як і не було московських правозахисників. Міліційне начальство доповіло в Москву, що в протестній акції взяло участь 10000 чоловік.

Цікаво, що вперше в опозицію до влади, уряду, гротескної і одіозної прокремлівської «Єдиної Росії» стали парламентські партії ЛДПР, комуністи, «Патріоти Росії», а також авторитетне серед місцевої інтелігенції «Яблуко». Проти Путіна та його губернатора виступили також громадсько-політична організація «Солідарність», рокери, молодь, люди торгівлі й середнього бізнесу, студенти, домогосподарки, пенсіонери.

Відомий російський опозиціонер, екс-перший заступник уряду єльцинської епохи Борис Нємцов, виступаючи на мітингу в Калінінграді, вигукнув: «Це що ж треба натворити, щоб усі політичні партії вийшли на мітинг і протестували проти путінської влади!?»

Важливо й те, що міліція була солідарна з мітингувальниками. ОМОН не бив гумовими кийками учасників, нікого не тягнули, не кидали в спецавтобуси з ґратами замість вікон. Не дозволений владою мітинг пройшов цивілізовано, у повній відповідності з деклараціями й нормами Конституції Російської Федерації. Кремль не чекав такого масового виступу, а також не був готовий до того, що мітинг переросте в політичну акцію проти влади.

У цей самий час, у Москві, у неділю, на Тріумфальній площі, біля пам`ятника пролетарському поетові Володимиру Маяковському міліція била москвичів, котрі прийшли на мирний пікет на захист 31-ої статті Конституції РФ про свободу проведення мітингів, зборів і ходи. Звучали гасла «Росія без Путіна», «Хай живе Конституція РФ!»

Проти двохсот учасників акції було кинуто близько 2000 міліціонерів, солдатів внутрішніх військ, загонів ОМОНу, офіцерів спецслужб (як не пригадати КГБешне управління, яке називалася: «захист радянського конституційного ладу»). Близько ста чоловік було затримано, чимало кого побили, доставили у відділення міліції, на багатьох наклали штрафи й адміністративні арешти (відео на сайті Грані.ру).

Після цих два знакових для російського політичного життя подій, стало зрозуміло, що путінська влада контролює величезну країну лише в рамках Садового кільця міста Москви. І ніяких там надхмарних рейтингів у тандему Путін – Медведєв уже немає, як немає захоплення та палкої любові до прокремлівської партії «Єдина Росія». Є тільки влада бюрократії, потужність силових структур, спрямована на обслуговування держави, суті якої не назве жоден політолог світу.

Ось тут і виникає найголовніше запитання, яке задають собі експерти, аналітики, інтелектуали: а що, власне, за державу існує сьогодні в Росії і на чому тримається її авторитет? Який політичний режим сформовано в нашої сусідки, могутньої ракетно-ядерної держави на глиняних ногах?

Пошлемося на авторитет російського соціолога Ольги Криштановської. Вивчивши біографію 3500 членів уряду, керівників адміністрації президента РФ, депутатів обох палат федеральних зборів, регіональної еліти й великих бізнесменів, учена дізналася, що 70 відсотків російського істеблішменту – це люди в погонах. Число силових структур у Росії перевалило за 20. Більш того, економічні відомства уряду очолюють військові. Більшість із них прийшли з ФСБ й зберегли статус «офіцер діючого резерву», а ночами бачать сни, як вони в чоботях парадним строєм крокують по Красній площі.

Ольга Криштановська доходить висновку: «Небезпекою мілітаризації російської влади є клановість, корпоративний дух єднання, властивий співробітникам сцецслужб. А саме військове середовище є авторитарним, демократичний стиль управління тут неприйнятний. У Росії сформувався політичний режим – мілітократія». Його суть: авторитарний метод управління перенесено на все суспільство.

Влада спецслужб у Росії встановила монополію на панування, контролює всі сфери суспільного життя й тиск на інакомислення, на політичну й інтелектуальну опозицію. Маленькі острівці свободи залишилися в суспільних сферах, далеких від влади, – у мистецтві, філософії, культурології, літературі. Уся потужність інформаційної інфраструктури працює на чекістське, корпоративне братерство, особисто на російського «національного лідера».

Наприклад, за десять путінських років я ніколи не бачив і не чув на російських федеральних телеканалах не те що критики, а й навіть м`яких, ніжних зауважень на адресу любимого всім народом президента, а потім прем`єр-міністра. Його діяльність – поза критикою, він усе робить правильно, ніколи не помиляється. Як не пригадати твердження студента під час зустрічі з російським прем`єр-міністром про те, що «Путін велика людина!»

Водночас чимало моїх знайомих у Москві, що належать до різних соціальних шарів російського суспільства, вельми скептично, а іноді презирливо називали Володимира Путіна: «Він усього лиш піарник!» Справді, маніпулятивний потенціал самого лиш російського федерального телебачення величезний – це чорні міфи, страхи, політичні спектаклі, аморальність і брехня, створення віртуальної реальності, розмивання й підміна понять, аутизм інтелігенції тощо.

Було б, мабуть, неправильно думати, що під культом особи Володимира Путіна, що відроджується в Росії, немає ідеологічної, а тим більше теоретичної основи. Жива таємниця європейської літератури, містик, знавець політичних інтриг Жан Парвулеску, відповідаючи на запитання: хто такий Путін і чому він потрібний Росії, – пише: «Вибір колективного несвідомого російського народу завжди незаперечний і безпомилковий». І продовжує: «Очевидно, що шлюбна зустріч самої особи Володимира Путіна з Новою Росією в її месіанській, імперській, есхатологічній спрямованості – справді революційна шлюбна зустріч – була наперед визначена на шляхах історичного звершення».

За такої пишності, коли путінська харизма не просто світить, а обпалює, задаєшся питанням: а навіщо арешти, поліцейські кордони, «демократизатори» по головах, стигматизація в ЗМІ, кому потрібно, аби слабка російська опозиція виглядала такою маргінальною і небезпечною? Може, російський політичний клас наляканий кольоровими революціями в країнах СНД? (До речі, тільки в моїй бібліотеці десятки книг, виданих у Росії про жахи Помаранчевої революції в Україні).

Адже саме в історії Росії політичні меншини були піонерами й теоретиками терору. Пригадати хоча б старшого брата вождя світового пролетаріату Володимира Леніна. Загнані в кут політичні супротивники російської партії влади вже сьогодні вагітні противленням злу, істерикою, безвихідністю й небажанням мирними способами боротися за владу. Це буде помста слабкого, коли він не в змозі впоратися з сильним. Традиція, симулякр є. У романі Достоєвського «Біси» такий собі Шигальов пропонує радикально переробити суспільство і, «виходячи з безмежної свободи, зайнятися безмежним деспотизмом».

Іншими словами, сьогодні російська політична більшість – агресивна й дурнувата. І цілком Путін зі своїми товаришами може наступити на ті самі граблі, що й попередники більшовизму в Росії. Та й у Радянському Союзі жодні репресії не змогли знищити дисидентства.

Віктор Тимошенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter