Азаров: етапи великого сходження

Азаров: етапи великого сходження

Найбільше економічне лихо Азаров скоїв у вересні 2004 року, коли спрямував надходження від першого продажу Криворіжсталі на різке підвищення пенсій…

Найбільше економічне лихо Азаров скоїв у вересні 2004 року, коли спрямував надходження від першого продажу Криворіжсталі на різке підвищення пенсій…

Віктор Янукович поздоровляє Миколу Азарова з призначенням на посаду прем’єр-міністра України
11 березня 2010 року о 12 годині 11 хвилин Микола Янович Азаров сягнув піку своєї кар’єри - став став прем’єром. Помітною постаттю, яка вийшла за межі донецького партгоспактиву, він почав ставати 1994 року, очоливши Бюджетний комітет Верховної Ради. У ті часи Бюджетний комітет ще не був такий гіперпопулярний, як нині, і потрапити в нього можна було й рядовому депутатові. Кабінету Азарова – №613 – вистачало для проведення засідань усього комітету. Це вже після Тимошенко, яка своїм цілодобовим головуванням у Бюджетному комітеті наприкінці 90-х надала йому статусу ледве не елітного, потрапити в нього можна лише за благословення свого партійного лідера. Щоб помістити всіх 30 членів комітету, тепер потрібен актовий зал у приміщенні на Банковій 6– 8, де розташовано комітет.

А тоді Азаров, якому ще не ставили в провину маркшейдерство й початок кар’єри якого на підприємстві «Тулашахтоосушення» мало ще кого дратував, осовоював ази фіскальній політики. На той час він уже знайшов спільну мову з Кучмою, і чим далі, тим більше його вабила не стільки податкова і бюджетна політика, скільки її адміністрування.

Творець держави в державі

Микола Азаров22 серпня 1996 року президент підписує Указ «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій», до якого, стверджують, доклав руку Сергій Терьохін, молодий і амбітний член Комітету ВР з питань податкової та митної політики. Однак в указі відпочатку було закладено сакраментальне положення, яке навряд чи міг пропонувати тодішній ліберал Терьохін: «установити, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади». Фразу, подейкують, уписав – під себе – саме Азаров, аби 1 жовтня 1996 року самому очолити ДПА.

9 грудня того ж року Кучма підписує указ про призначення Федора Ярошенка першим заступником голови ДПА,

Доти податки в Україні збирало порівняно скромне утворення, яке йменувалося «Головна державна податкова інспекція України», яка була структурним підрозділом Мінфіну і очільник якої – Ільїн – одночасно був заступником міністра фінансів.

По коридорах ошатної будівлі на Львівській площі, яку Азаров збудував для керівного складу ДПА, оскільки не хотів працювати в безликому напівхмарочосі разом із тодішнім міністерством з питань зовнішньоекономічних зв’язків, ходить легенда. Буцімто ДПА, як державу в державі, Азаров задумав і змалював центральноазіатських органів стягнення. Відвідавши разом із Кучмою Ташкент, Азаров начебто був вражений, що Міністерство доходів Узбекистану займає пафосну адміністративну будівлю в центрі столиці, відомству надано статус силового, на роботу співробітникам наказано з’являтися в уніформі, а головний узбецький фіскал підпорядковується й доповідає напряму Карімову.

Так чи ні, однак створена Азаровим ДПА справді стала повноцінним силовим відомством, відібравши тим же указом президента від МВС чималий кадровий шмат на потреби податкової міліції – синекури для генералів. Узбекистан чи ні, принаймні ДПА України як інституція з безмежними повноваженнями не нагадує жодний орган стягнення в Європі чи Внутрішню службу доходів США – там ці структури залишаються в тіні міністерств фінансів, а очільник служби доходів США вважається важливим, але все ж таки третьорозрядним чиновником.

«Професіонал» Ордена Святого Станіслава

Микола Азаров
На посаді голови ДПА Азаров здобув собі славу безсердечного фіскала та одіозного бюрократа й запам’ятався ось чим:

- створенням і плеканням класичного репресивного органу, який безвідмовно виконував команду «фас» і цькував опонентів режиму (згадаймо хоча б банк «Слов’янський»). Звісно, ДПА при Буряку була не безгрішна, однак до такого адміністративного викручування рук платників податків не доходило, а відмова інспектора приймати «збитковий» звіт про податок на прибуток підприємств виглядає просто безневинною забавкою порівняно з візитом у податкову періоду кінця 90-х;

- запровадженням 30-відсоткових відрахувань з кожної гривні штрафу, накладеного на платника податку. Ці кошти йшли на рахунок так званого благодійного фонду «Професіонал» і спрямовувалися на внутрішні адміністративні потреби ДПА, у т.ч. на зведення приміщень на кшталт штаб-квартири на Львівській площі. Таким чином, у кожного фіскала, який відряджався на податкову перевірку, уже була наперед закодована установка оштрафувати платника під будь-яким приводом, адже в контору він мав повернутися з прибутком для відомства;

Микола Азаров- дивною пристрастю до уніформ, у яку він виряджав своїх фіскалів і приймав у них парад на стадіоні Державної податкової академії в Ірпені, (її багаторічний ректор Петро Мельник спить і бачить себе губернатором Київської області). До сріблястої форми найстаршого за званням радника податкової служби (податкового генералісимуса) срібноволосому Азарову дуже пасувала зірка Ордена Святого Станіслава.

Популізм ціною в Пенсійний фонд

За два пришестя в уряд Азаров зміцнив свою репутацію жорсткого й невблаганного керівника та вдався до багатьох, м’яко кажучи, неоднозначних рішень.

Чи не найбільше макроекономічне лихо, наслідки якого нині зростають у геометричній прогресії, Азаров скоїв у вересні 2004 року, коли спрямував надходження від першого «пінчуківського» продажу Криворіжсталі на різке підвищення пенсій. Кажуть, поверталися вони з тодішнім головою правління Пенсійного фонду Борисом Зайчуком із передвиборчої поїздки в Коростень на Житомирщині й по дорозі додому ухвалили те доленосне рішення, від якого баланс ПФ не може оговтатися досі (Ю.В. те рішення лише творчо розвивала й поглиблювала, що зробило ситуацію з ПФ ще драматичнішою). Отримавши дармові, по суті, кошти від продажу заводу, державні мужі вирішили пустити їх на підвищення пенсій до рівня прожиткового мінімуму. Відтоді ПФ цілковито залежить від трансфертів з бюджету, а відносний розмір цього колосу на глиняних ногах – понад 16 відсотків ВВП – визнано найбільшим у світі.

Він і пальцем не поворушив, аби ліквідувати фіскальну чорну дірку під назвою «Донецька СЕЗ», яка всотувала тисячі тонн безмитного м’яса, перепродуючи його на сторону з неабияким ґешефтом.

ПДВ та його відшкодування

Микола АзаровОднак чи не найбільшого розголосу набула історія з невідшкодуванням ПДВ, яку теж міцно пов’язують з цією особою.

Історія неспроста. Проблеми з відшкодуванням ПДВ розпочалися за Азарова як головного фіскала на чолі ДПА. Хоча, треба визнати, майже всі забули про збудник тієї хвороби – терьохінський закон від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який провів податкову амністію. Несплачені зобов’язання платників ПДВ списали або реструктуризували, а ось заборгованість держави з відшкодуванню ПДВ списати чи реструктуризувати «забули». У результаті цього зменшення надходжень з ПДВ та необхідності відшкодовувати не лише поточні заявки, а й заявки минулих періодів, і виникла проблема невідшкодування ПДВ по-українськи. Інша річ, що її потім поглибило суб’єктивне адміністрування та фіскальний фаворитизм.

Тож і облігації, якими Азаров сек’ютиризував залишок простроченого невідшкодованого ПДВ, є неоднозначними. З одного боку, це було очевидне відхилення від світової практики стягнення ПДВ, а з другого – Азаров мав мужність визнати: усім грошей дати не можу, погоджуйтеся на ПДВ-бонди. Що краще: казати правду, чи безвідповідально обіцяти всім і все?

Так само, виступаючи вчора за п’ять хвилин до свого призначення прем’єром, Азаров міг потішити агропромислове лобі обіцянкою створити Агробанк, однак його відповідь була категорична – підтримку сектора гарантовано, однак такого банку, який не зведе кінці з кінцями після першої ж посівної, не буде.

Спроби Азарова навести лад у спрощеній системі оподаткування, які значною мірою і породили термін «азаровщина», теж потребують окремого пояснення. Спрощена система оподаткування, від часів її легітимізації в 1998 році, перетворилася в Україні на свій антипод - на чорну діру, у якій переховуються від оподаткування наддоходи. Власник маршруток збирає увечері виручку з водіїв кілограмами й раз на місяць платить 200 гривень єдиного податку. Мережі супермаркетів працюють на єдиному податку, персонал у них оформлений як наймані особи-підприємці.

То чи має право така спотворена система на існування? Чи, може, її краще поширити виключно на тих, хто справді здобуває собі на хліб на ринках і має свою власну справу?

Азаров не приховував статистики державних фінансів, хоча не було і повної відкритості. Хто б не був міністром фінансів, Казначейство відмовлялося оприлюднювати на своєму сайті повноцінні казначейські звіти про виконання бюджету.

…Нинішній образ Азарова зліплено з його рідного прізвища Пахло (якого він цурається), капусти (яка, за його словами, начебто подешевшала в часи прем’єра Януковича), геологічної освіти, вигуків «дапашліви» (які він адресував опозиції з трибуни Верховної Ради), кострубатої мови, стояння на Майдані в ніч на Новий 2005-й рік, а головне – з його негнучкої економічної доктрини.

Що додасться до цих штампів під час третього пришестя Азарова у владу? Почекаємо перших розпоряджень уряду…

Станіслав Голубенко

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter