Табачник готує холуйський підручник з історії?

“Аполітичність” Табачника проявиться в глибокій заполітизованості... Уподобання одного чиновника не можна нав’язувати школі... Історія змінюватиметься відповідно до поглядів Табачника...

Під час останнього візиту до Москви міністр освіти в нинішньому уряді України Дмитро Табачник знову озвучив ідею створення нових підручників з історії і розповів, що  в Україні завершується робота над “концепцією викладання історії в школах”, один зі складників якої – відмова від етноцентризму, тобто етнічного підходу.

“Міністри не переписують підручники, вони можуть лише забезпечити присутність різних наукових поглядів і об`єктивний їх відбір. Природно, ми не виламуватимемо руки авторам, але обов`язково робитимемо так, щоб підручники базувалися на об`єктивних наукових знаннях”, – заявив Табачник, додавши, що МОН займатиметься “гуманізацією і деполітизуванням” освіти в Україні.

Ми запитали у експертів, якої історії можна чекати українським школярам “від Табачника” і чи можливо в принципі створити об’єктивний підручник, чи це буде просто чергове переписування історії?

Тарас Возняк, культуролог, політолог, головний редактор часопису “Ї”

“АПОЛІТИЧНІСТЬ” ТАБАЧНИКА ПРОЯВИТЬСЯ В ГЛИБОКІЙ ЗАПОЛІТИЗОВАНОСТІ

Безсумнівно, Табачник спробує ввести в українську школу радянську модель бачення історії, яка була імплементована в російській школі, можливо, з невеликими корективами. Скажімо, як це було в Росії щодо Білого руху. Але більш м’яка позиція буде якраз щодо Білого руху, а не щодо Української повстанської армії.

Так звана “аполітичність” Табачника проявиться як глибока заполітизованість тих підручників з історії, з яких вчитимуться українські діти.

Якщо говорити про етноцентризм і державу – то це два елементи, на яких тримається сучасна Україна як політична конструкція.

Що ж таке етноцентризм в устах Табачника – я не розумію. І нехай він назве мені інші національні держави в Європі, збудовані не за етнічною ознакою, – що абсолютно не означає якоїсь ксенофобії чи нетолерантності щодо національних меншин. Спроби створити якусь державу з назвою “Україна” й не згадати при цьому український народ, український етнос, який є осердям цієї держави, – це спроби розмити українську політичну структуру і підготувати її або до повної інкорпорації у великий російський проект, так званий “Русский мир”, або до деструкції і поглинання по шматках.

Влада пробує всіма силами догодити своїм російським візаві.

Кожне суспільство без винятку – чи американське, чи українське, чи індонезійське – перманентно або постійно переписуватиме, уточнюватиме своє бачення минулого. Це об’єктивний процес. Інше питання – коли починаються спекуляції однієї з політичних сил щодо одного з бачень цієї історії – не з огляду на загальнонаціональні інтереси, а на вузькопартійні або, наприклад, на політичне замовлення якоїсь третьої сторони: РФ, США чи Китаю...

Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка

УПОДОБАННЯ ОДНОГО ЧИНОВНИКА НЕ МОЖНА НАВ’ЯЗУВАТИ ШКОЛІ

Це буде однобокий підручник. Тому що не можна політичні вподобання тієї чи іншої посадової особи переносити на таку відповідальну справу, як написання правдивого підручника з історії. Незважаючи на те, хто при владі, хто з високопосадовців має які політичні вподобання, історія має писатися правдиво і об’єктивно. І в цій історії має бути місце і Бандері, і Шухевичу, тому що вони відіграли значну роль у розвитку українського національно-визвольного руху. У цій історії має бути дана оцінка і Чубарю, і Косіору, і Петровському і Мануїльському (радянські партійні діячі. – Авт.)

Якщо в підручнику, коли йдеться про Другу світову війну, висвітлена діяльність і українських партизанів повстанської армії, і більшовицьких партизанів, і діяльність польської крайової армії, – то це підручник об’єктивний, яка тут може бути заполітизованість?

Уся наша гірка і кривава історія, яка б вона не була, має писатися через призму права українського народу мати власну державність на власній етнічній території.

Станіслав Кульчицький, заввідділу Інституту історії НАНУ

ІСТОРІЯ ЗМІНЮВАТИМЕТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО ПОГЛЯДІВ ТАБАЧНИКА

Табачник неодноразово запевняв, що його погляди не будуть гальмом у виконанні обов’язків міністра освіти. А тепер виявляється, що такий елемент роботи міністерства, як підручник змінюватиметься в пропорціях і ракурсах, які відповідають поглядам Табачника. Це буде “об’єктивність”, яку він сам вважає об’єктивністю. З цим ніяк не можна погоджуватися.

Табачника, судячи з його інтерв’ю, не влаштовує Українська держава, яка існує з 1991 року. Не думаю, що його погляди є поглядами всього уряду й тих політичних сил, які зараз при владі в Україні. Якщо це так – це дуже небезпечно для нашої держави. Виходить, що та Україна, яка будувалася останні 18 років, може зникнути, а що з’явиться нове – невідомо.

Я прихильник того, щоб підручники завжди переписувалися, бо вони мають відповідати сучасній ситуації і бути досконалими. А досконалість не може бути досягнута одразу. Нові підручники мають бути менші за обсягом, менше насичені фактами, щоб у них були не якісь об’єктивні позиції, які завжди залишаються суб’єктивними (бо підручник пише конкретний автор), а щоб там формулювалися різні погляди, наявні в суспільстві, як це робиться в підручниках з історії у Франції, Польщі чи Німеччині, аби учні були ознайомлені з ними й уже в процесі дискусій з учителем і між собою виробляли власну точку зору.

Роман Круцик, голова Київської організації “Меморіал” ім. Василя Стуса

ЦЕ БУДЕ ХОЛУЙСЬКИЙ ПІДРУЧНИК “СТАРШОГО БРАТА”

Звичайно, цей підручник не буде об’єктивний. Це буде холуйський підручник “старшого брата”. Але думаю, його не вдасться зробити. Зараз не той період. За 20 років незалежності України з’явилися нові вчені, і різко повернути погляди цих людей з кандидатськими та професорськими ступенями, як цього хоче Табачник, – неможливо.

У сьогоднішніх підручниках історії висвітлена тільки дуже маленька краплинка того, що має бути висвітлено. Ми маємо виховувати нашу молодь і шкільництво в дусі патріотизму щодо своєї держави, а не шукати, як не образити того чи іншого сусіда. В історії компроміс – це брехня. Тому історія має бути правдивою.

Історію творить народ. Якщо говорити правду, вона ніколи не буває об’єктивною. Але кожен народ має свою історію. І той народ не є народом, коли його історію пише інший народ. Ось тут собака заритий. Ми писатимемо свою історію, а не Табачник.

Опитувала Анна Ященко