Влада стає замкненою корпорацією?

Якщо ми позбавляємо громадян права прямо обирати Президента, то втрачається останній механізм, завдяки якому вони безпосередньо можуть впливати на владу. Такий Президент залежатиме від депутатів, які його обирають...

На запитання УНІАН відповідає директор політико-правових програм Юрій Якименко.

Пане Юрію, сьогодні активно дискутується теза прем’єра про можливість обрання Президента парламентом. Яка Ваша оцінка таких перспектив?

Я вважаю, що таким чином обмежуються механізми впливу громадян на владу в цілому. Закон про референдум у нас застарілий, тож як механізм впливу людей він фактично не діє. Пропорційна система виборів до Верховної Ради передбачає балотування за закритими списками. Зараз депутати не пов’язані зі своїми виборцями, їх походження та прихід до парламенту фактично не залежить від цих виборців, розірвано зв’язок між депутатами парламенту та безпосередньо виборцями. Немає жодних механізмів відповідальності, окрім як чекати чергових виборів.

Якщо ми позбавляємо громадян ще й права прямо обирати Президента, то втрачається останній механізм, завдяки якому вони безпосередньо можуть впливати на владу.

Крок за кроком влада стає більш замкненою корпорацією. Зрозуміло, якщо Президент обирається в парламенті, то він залежний від депутатів, які його обирають, і це звужує можливості впливу громадян на владу.

За прямих виборів Президента ми маємо певну частину громадян, котрі голосують і таким чином висловлюють свою політичну волю. Інша частина, незадоволена Президентом, може проголосувати за політичні сили, котрі утворять більшість у парламенті. Таким чином обидві частина виборців отримують представництво своїх інтересів.

За умов обрання Президента в парламенті депутатська більшість обирає главу держави, тобто Президента непрямо обирають громадяни, котрі вже обирали більшість. А меншість, крім парламентської опозиції, не має жодних шансів взагалі бути десь представленою.

Це, на мій погляд, обмеження представництва політичних уподобань населення.

Така практика наявна в інших країнах, але там інша конституційна роль Президента. У нас Президент, згідно з Конституцією, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, незалежності, прав і свобод громадянина. Який інструментарій він матиме для реалізації цих функцій? Якщо обирати Президента в парламенті, необхідно звужувати вже існуючий обсяг конституційних повноважень.

Багато пишуть і говорять про те, що Президент не вміє користуватися навіть тими повноваженнями, які він має. А як він може ними користуватися, коли його кадрові призначення блокуються, його ініціативи нехтуються?

До цієї ситуації призводять недосконалість Конституції, низька політична культура, нездатність еліт виконувати взяті на себе зобов’язання й домовленості. І ще – природний демократизм цього Президента, його відмова від використання тих методів, якими користувався його попередник. Ці методи нелегітимні, неправові, але в цьому є слабкість Президента. Щодо нього коаліція та Кабмін можуть робити фактично все, що хочуть. Конституційний суд з найбільш суттєвих питань не розглянув жодної справи, не поставив жодної крапки. Тобто арбітра в цих відносинах немає. Арсенал Президента виявляється в цій ситуації значно слабкішим, ніж арсенал, скажімо, коаліції та уряду. Наочний найбільш прикрий приклад – голосування за закон про Кабмін, коли було подолано вето, коли двозначності трактуються на користь Кабміну.

Що, на Вашу думку, привело БЮТ і “Нашу Україну” до підписання чергової угоди? Чи можливі дострокові вибори парламенту?

Є об’єктивні умови, які стимулюють створення стабільного союзу. Коаліція демонструє єдність у проведенні своєї політики. Іде стійкий наступ по всіх фронтах на кадри, на зовнішню політику. Реальної можливості протистояти їм немає, окрім як консолідації.

Щодо дострокових виборів. Будь-яка опозиції мріє стати коаліцією. І тема дострокових виборів – на порядку денному. При цьому без участі Президента в цьому процесі не обійдеться. Яким чином це зробити? Питання залишається відкритим.

Експерти майже однозначно виступили проти обрання Президента парламентом. Але чому вони не виступили так само одностайно, коли Президент почав говорити про затвердження на референдумі нової Конституції?

Ідея змін до Конституції, так само як ідея нової Конституції, присутня в інформаційному просторі тривалий час. Президент вперше висловив її ще  позаторік. Вона не змінилася, Ющенко казав, що Конституція недосконала, її потрібно змінювати й, можливо, приймати нову Конституцію. Те, що Основний Закон потребує змін, – це факт. Це визнають експерти, юристи, колишні члени Конституційного суду. Тому заяви Президента не викликали такого резонансу.

Та який має бути політичний зміст змін Основного Закону? Чи потрібна зміна загального балансу між гілками влади?

Щодо узгодження механізмів взаємодії інститутів влади справді мають бути зміни. Контекст, у якому відбуваються такі дискусії, дуже політизований. Гострота у відносинах між Президентом та урядом дійшла критичної точки, Україна може на довгий час залишитися без міністра закордонних справ.

Особисто я пропозиції нової редакції Основного Закону не сприймаю, бо сам текст Конституції розглядається як політична технологія, яка не має нічого спільного з вимогою ефективності влади й не має суспільного запиту.

Маша Міщенко

УНІАН в Google News