Свято Жовтня: влада потурала правопорушникам, Симоненко вдавав, що не має до неї відношення

На Майдані на комуністів уже чекала приготовлена сцена, хоча була заборона суду... Червоні крокували під антиукраїнські гасла й лаяли Європу...

Я вкотре, мабуть риторично запитую себе, своїх колег і всіх-всіх-всіх, за яким принципом в Україні виносяться судові рішення чи за яким принципом вони виконуються або не виконуються… Запитую – і не знаходжу логічної відповіді. Сьогодні, 7 листопада, я запитувала міліціонерів, чому вони дозволили комуністам пройтися по Хрещатику до Майдану Незалежності, оскільки є рішення Окружного адміністративного суду Києва про заборону проводитимасові акції в Києві на Хрещатику і Майдані Незалежності 7 листопада. А всіх, хто не послухається рішення суду, оштрафують, попередив начальник прес-служби київської міліції Володимир Поліщук.

Чи когось оштрафували? Ні! Чому дозволили? Міліція на запитання журналістів не відповідала. Тільки відказувала: «Не заважайте працювати».

А для комуністів пройтися сьогодні Хрещатиком було справою принципу, адже вони святкували 94-у річницю Жовтневої революції.

Я відвідую дні народження цього «свята» вже кілька років поспіль, і нічого нового, оригінального, креативного на них давно не відбувається: запах нафталіну, портрети Сталіна, Леніна, червоне знамено, престарілі тітки з оранжевою помадою на губах і заїжджені гасла, які ще в минулому столітті втратили свою актуальність… Як і щороку, на цьому “святі” закликають підняти весь трудовий народ проти «капіталізму».

Якась дивна суперечність виходить: рядові комуністи протестують проти капіталізму, а їхній червоний лідер Петро Симоненко їздить на «Мерседесі», живе далеко не у скромному будинку, розташованому на півтора гектарах землі, а найголовніше – увів свою партію в коаліцію з провладною Партією регіонів, тобто його цілком можна віднести до «олігархічного клану», проти якого так виступають червоні.

Я поцікавилася в рядових комуністів, як вони ставляться до дій свого вождя.

– Ви знаєте, що ваш лідер їздить на капіталістичному автомобілі, причому німецькому, і носить супердорогий годинник? – запитую.

– То не його лічна машина. Ви такі питання задаєте глупі. Наберіться спершу розуму. Ну й що, що він їздить на такій машині? Ви нємножко почитайте!.. Треба трохи розуму мати!.. – кричало на мене кілька комуністів. – Подивіться, у якому дєрмі зараз знаходиться народ, а ви говорите про Симоненка. Симоненко бореться за народ, за вас, щоб ви не здохли з голоду.

– Та я краще, як ви кажете, здохну, ніж за мене боротиметься такий Симоненко, – не без тіні провокаційності кажу я.

– Ви ще не дохли з голоду, ви ще не знаєте, що таке голод.

– Але ж Голодомор зробив ваш Сталін!

– От такі люди, які ви, й зробили Голодомор. Голодомор був зроблений спеціально!

– Ким?

– Тими людьми, що спеціально проникли в партію. А ви цього не знаєте, бо вас одурманили. Вас врятували, аби ви не загинули, а тепер ще щось тут кажете.

Я мовчала, а червоні мене обступали з різних боків, продовжуючи:

– Ви знаєте чия ви правнучка?

– Чия?

– 3,6 мільйона гітлерівських солдатів зробили на Україні байстрюків, німці потрошили наших дівчат, і ви одна з їхніх правнучок.

Чи мене образили лайки червоних? Ні, адже на таких не ображаються. Тим більше що я знаю історію своїх бабусь і дідусів. Моя прабабця була вивезена в Сибір з вдома маленькими дітьми. Утікала звідти на товарних потягах серед зими. Коли нарешті добралася села, то в неї був живіт – наче вона останньому місяці вагітності, через що її старша дочка (моя бабуся) подумала, що в неї буде дитина, а це вона так з голоду спухла.

…Від пам’ятника вождю пролетаріату борці з капіталізмом вирушили по Хрещатику на Майдан Незалежності. Незважаючи на заборону суду, міліція не тільки не забороняла їм, а ще й сприяла… На середині Хрещатика комуністів чекала дещиця «свободівців» на чолі з Ігорем Мірошниченком та Андрієм Іллєнком. Вони намагалися завадити червоній колоні «порушувати рішення суду». Та міліція взялася забезпечити спокій комуністів, тому, оточивши «свободівців», дала червоним спокійно пройти до Майдану. Щоправда праві з лівими таки трохи потягалися… «Свободівці» прихопили з собою яйця, якими й «почастували» червоних…

Ігоря Мірошниченка тримало десь зо два десятка міліціонерів. А він кричав, що міліція потурає злочину, оскільки є рішення суду, яке забороняє проводити сьогодні будь-якій акції. Як сказав пан Мірошниченко, їх, “свободівців”, прийшло всього кілька, щоб просто подивитися, як виконується рішення суду, а не мітингувати, але рішення порушують самі ж міліціонери.

На Хрещатику було більш як десяток автобусів з загонами «Беркуту» та міліції, і невже вони не змогли протидіяти сутичці між “свободівцями” і комуністами? Чи, може, не хотіли?

На Майдані на комуністів уже чекала приготовлена сцена, тобто влада наперед подбала, аби вони сюди потрапили. Червоні крокували під гасла «Ленін, партія, комсомол!», «Пока ми єдіни, ми нє побеєдіми».

Комуністичні прапори й плакати з винуватцем Голодомору Сталіним підтягувалися, а зі сцени звучав заклик до спротиву проти олігархів, які захопили владу.

– Настав час спротиву! Якщо вам набридло бездіяти, протидійте! 7 листопада – це ваш день спротиву. Заводам – роботу, людям – зарплату, зупинимо пенсійний геноцид народу, – лунало зі сцени. – Ні, націонал-фашизму, вся влада – трудящим. Капіталізм – зашморг для народу.

Прихильникам режиму Сталіна зі сцени також впарювали, що Комуністична партія – сьогодні єдина партія, яка «послідовно веде рішучу боротьбу з владарюючим кримінально-олігархічним режимом».

Надзвичайно емоційним був виступ комуніста з Луганська, який дуже яскраво й детально описав сьогоднішнього пересічного луганця:

– Сьогодні люди, як якийсь непотріб, викинуті на вулицю. А ті, хто якимось дивом ще тримається на своїх робочих місцях, вимушені чекати свої кров’ю зароблені гроші протягом місяців, а то й років. Зате як гриби після дощу ростуть підпільні, нелегальні дореволюційні приватні копанки, якими перерили всю нашу луганську землю. Цілодобова робота нелегальної техніки змушує звірів і птахів покидати насиджені місця. Наші доми перетворилися в таке жалюгідне критичне становище, що на голови перехожим падають балкони. Робочі люди Луганщини змушені гнути спину на господарів нелегальних копанок… Люди працюють на цих новоявлених буржуїв за жалюгідні гроші, тому що в холодних будинках їх чекають престарілі батьки, жінки та діти, яких треба годувати… І цей безпредєл називають красивим словом «оптимізація». Ми, шахтарі Луганщини, закликаємо не обмежуватися економічними вимогами, а йти далі і об’єднатися навколо Комуністичної партії України проти капіталістичного ладу.

Дивно, та спіч лідера червоних Симоненка, який виглядав як класичний “буржуй”, ситий і вдоволений, був менш критичний. Він кілька разів голосив, що вони зібралися для того, аби вирішити, що робити далі, бо, мовляв, вони не згодні з таким «рабським існуванням», але спершу треба дати собі відповідь, яку ціну ми заплатили за пропуск у «капіталістичний рай», та конкретики так і не пролунало.

– Ми не повинні забувати, хто прийшов керувати сьогодні країною… А прийшли нувориші, які витягували останнє з селянської родини. Я переконаний, що ці 20 років дають нам право сказати, що ми – комуністи, маємо рацію. Ми не повинні забувати, що саме нувориші, які сьогодні прийшли до влади, роблять усе, аби вивести все з України, щоб перетворити її на сировинний придаток для Європи.

Я ретельно вслухалася, що все-таки збирається робити Симоненко, який належить сьогодні до парламентської провладної більшості – разом з тими ж «нуворишами», проти яких махає кулачками, проте не почула нічого конкретного, крім того, що коли, наприклад, власник заводу не виплачує зарплату, то треба садити його «на сковорідку нашої громадянської позиці».

– Ми повинні не допустити, аби нувориші сьогоднішньої влади залізли до нас у квартири тим, що підвищують тарифи. Вони розказують по телебаченню, як вони піклуються про народ, а насправді поутворювали кримінальні фінансові структури, щоб грабувати державу.

Але жодного рецепту червоний Симоненко у боротьбі з олігархатом так і не запропонував. Його прихильники уважно слухали, хоча й без особливих емоцій. Вони, схоже, і далі носитимуть портрети Сталіна й Леніна з вірою, що комуністи зроблять їм «цвєтущую жизнь».

Оксана Климончук

Фото УНІАН

УНІАН в Google News