Провокації – зброя Кремля чи прояв слабкості?

Інцидент на Говерлі – прояв конкурентної боротьби між  технологами Путіна... Москва – головний націєтворчий чинник... Дугін давно вже вийшов з моди... Російські та українські експерти обговорили тему провокацій у двосторонніх відносинах

Вибір теми провокацій у двосторонніх відносинах організатори заходу (Російсько-український інформаційний центр) пояснили сплеском останніх скандалів: інцидент на Говерлі, відкриття пам’ятника Катерині Другій в Одесі, “російські марші” і таке ін.

Подаємо найбільш цікаві думки щодо причин та історії політичних провокацій у наших відносинах.

Олег Бондаренко, директор Російсько-українського інформаційного центру (UA):

ІНЦИДЕНТ НА ГОВЕРЛІ – ПРОЯВ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ МІЖ  ТЕХНОЛОГАМИ В ОТОЧЕННІ ПУТІНА

На жаль, усі політичні провокації мають конкретне обличчя, конкретну мету та мотивацію. Кажуть, що цілком обурливі дії на горі Говерла представників “Євразійського союзу молоді” були не просто хуліганським вчинком, а свого роду акцією, пов’язаною з політикою окремих осіб, що хочуть зайняти певні позиції в ієрархічній системі влади Росії. Пройшло майже непомітним повідомлення, що своєї посади позбувся начальник міжкультурних зв’язків адміністрації Президента Росії Модест Колеров, який відповідав зокрема й за російсько-українські відносини. Відставка Колерова начебто так чи інакше пов’язана з подіями на Говерлі. При цьому позиція Олександра Дугіна (він вважається натхненником і батьком “євразійського руху”. – Авт.), який вкотре проявляє свою хамську суть щодо України, зумовлена його бажанням зайняти місце начальника зв’язків із громадськістю адміністрації Путіна. Дугін вважається одним з найближчих до Кремля політтехнологів.

Віталій Портніков, радіостанція“Свобода” (UA):

ДАВАЙТЕ ЗРОБИМО РОСІЯН ПАТРІОТАМИ УКРАЇНИ, ВИКОРИСТОВУЮЧИ ЇХНІ СЛАБКОСТІ

Російсько-українські відносини стали більше надбанням провокаторів, ніж людей, котрі хотіли б розбудови цих відносин. Політики Москви та Києва зрозуміли, що на педалюванні складних тем на невирішених питаннях історії можна заробляти очки. Сьогодні цілий загін російських політичних діячів роблять собі кар’єру у власній країні на тому, що з’являються на українських телеекранах. І намагаються робити оцінки не власній політичній ситуації, а українській.

З іншого боку, маємо українських політиків, які теж роблять кар’єру на тому, що всі труднощі пояснюють російським впливом. Саме пов’язування інциденту на Говерлі з присвоєнням Івану Шухевичу звання Героя України, перейменуванням вулиці Січневого Повстання у вулицю гетьмана Івана Мазепи говорить про те, що навіть суспільству легше сприймати російсько-українські відносини як прояв якоїсь реальної провокаційної ситуації.

Але ж це не може вважатися частиною міждержавного діалогу, не може вважатися чимось таким, що характеризує ставлення російського суспільства до України.

У Росії сьогодні вибудовується двопартійна система. Партії Володимира Путіна, на чолі якої чинний Президент збирається залишатися при владі – легітимно чи нелегітимно, – протистоятиме Компартія Російської Федерації.

Нам потрібно використати ілюзії Путіна, його найближчого оточення: вони борються з комунізмом, давайте боротися з комуністами разом, давайте використаємо амбіції Путіна і всієї кампанії, щоб нав’язати українську концепцію історії. Давайте змусимо їх використати Голодомор як частину власної передвиборчої кампанії. Якщо Володимир Путін зрозуміє, що сталінські репресії були не тільки в Росії, а і в Україні, то це допоможе “Єдиній Росії” мати конституційну більшість у Державній Думі та змінювати російську Конституцію так, як це вигідно російському Президентові.

Давайте зробимо росіян патріотами України, використовуючи їхні слабкості.

Юлія Малишева, рух “Другая Россия” (RU):

ПРОВОКАЦІЇ – ЗБРОЯ КРЕМЛЯ НЕ ЛИШЕ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ, А Й УСЕРЕДИНІ РОСІЇ

В Україні є політика, у Росії – усе значно гірше. Ви знаєте про проблеми в російських ЗМІ. Наші телеканали не можуть показувати всього політичного спектру, представленого в Росії.

Що думають у Росії про Україну? Зараз ситуація краща, бо ще два-три роки тому про Україну говорилося виключно в негативному ключі. І зараз це дає свої сходи. Мій добрий знайомий працює в школі. Коли він запропонував дітям поїхати до Києва, вони відповіли: навіщо, там хохли, які крадуть наш газ? Нам усім слід працювати, щоб у майбутньому діти знали про Україну більше, ніж історію про газ...

Що стосується провокацій... Кремль через свої “молодіжні рухи” влаштовує провокації проти нас, хоча ми не такі відомі та сильні. Я співпрацюю з Михайлом  Касьяновим (Михайло Касьянов у 2000 році обіймав посади глави уряду РФ, нині – опозиційний політик. – Авт.). Коли він став на опозиційну стезю, то провокації проти нас почастішали.

Є така організація – “Молода Гвардія”. Вони приїжджають і розкидають листівки з таким змістом: шабаш темних не пройде, геть помаранчевий режим...

Такі рухи заохочуються владою, лідера однієї з таких організацій ми побачили в передвиборчому списку “Єдиної Росії”.

Представників наших рухів можуть побити, під колеса машини – кинути граблі. Хотілося б, щоб у вас в Україні провокації обходилися без мордобою та стрілянини.

Віктор Небоженко, політолог (UA):

ПРОВОКАЦІЇ – ЗБРОЯ СЛАБКИХ

Відносини між Україною та Росією в принципі носять провокативний характер. Це пояснюється молодістю наших країн. Молоді банди, молоді групи, молоді люди в подружжі обов’язково провокують одне одного. Справа в молодості російської державної машини. Бо, незважаючи на кількастолітню історію, сама машина – молода. Україна – тим більше молода...

Провокація – зброя слабких, хоча Росія начебто – сильна країна. Не розумію, чому сильна країна вдається до слабких методів?

Україна майже не займається – порівняно з тим, що виробляє Росія.

Склалася вже історія провокацій у двосторонніх відносинах. Згадайте знамениту Тузлу. Справжньою провокацією був виступ Путіна на користь одного з кандидатів у Президенти у 2004 році. Уявіть, якби Президент Ющенко звернувся до російських громадян з закликом, аби вони не голосували за когось...

Єдиним випадком, коли Україну можна було б дорікнути в провокативності – це коли Президент Ющенко за дві години до поїздки в Москву призначив прем’єр-міністром Тимошенко. Але не думаю, що це якось вплинуло на наші відносини.

Провокації зі сторони російських політичних груп триватимуть. Росія увійшла в стадію пошуку суспільної та національної ідеї. Коли знайти не вдається, їй доводиться компенсувати це провокативною поведінкою. Її негативне ставлення до України – це один з небагатьох способів консолідувати сьогодні еліту.

Професійні провокатори Росії зараз переживають конкуренцію навколо питання – кому в Кремлі представляти антиукраїнські погляди. Тож візити до нас всіляких ненависників України триватимуть.

Утім, вони ненавидять одне одного більше, ніж нас. Важливо, щоб кожен з антиукраїнців показав, на що він здібний. В Україні немає шансів захиститися від цих провокацій. Не хочу перетворювати Росію на вовка, але для Кремля українська державність є найбільшою історичною провокацією.

Майбутнє провокацій залежатиме від того, як швидко зростатимуть еліти.

Дмитро Корчинський, політик, публіцист (UA):

МОСКВА – ГОЛОВНИЙ НАЦІЄТВОРЧИЙ ЧИННИК НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ

Москва – це єдиний активний, націєтворчий чинник на всьому пострадянському просторі. Саме Москва розпочала перестройку, і це була глобальна провокація проти всього Радянського Союзу. Саме Москва випхала всі республіки з Радянського Союзу. Прибалти вийшли самі, але Україну випхала Москва. Саме Москва своєю активністю дбає про скріплення національного та державного самоусвідомлення всіх пострадянських країн. Вони виперли грузин з країни, мовляв, замість того, щоб працювати на московських ринках, їдьте в Грузію і захищайте територіальну цілісність вашої батьківщини. Що грузини й робили.

Тепер в Україні є запит на націоналізм. Такий м’який націоналізм пропагує адміністрація українського Президента. Суспільству це потрібно, ця тема стала актуальною. І Росія робить усе, щоб цю тему підживлювати.

Сама провокація на Говерлі слабка. Подію зробили українські ЗМІ, які схопилися за цю тему з такою насолодою, що стало зрозуміло – це їм давно було потрібно.

Володимир Корнілов, директор Українського філіалу інституту країн СНД :

ДУГІН ДАВНО ВЖЕ ВИЙШОВ З МОДИ

Інцидент на Говерлі не можна пояснювати тим, що громадський діяч Олександр Дугін, якого молодь з євразійської організації вважає своїм духовним наставником, таким чином себе укріпив... Бо в Росії ця подія залишилась непоміченою, вона стала об’єктом новин лише в українських ЗМІ. Дугін давно вийшов з моди. Дугін – не Кремль, Кремль – не Дугін...

Для тих людей, що вчинили провокацію на Говерлі, провокативним видався наказ Ющенка про присудження Шухевичу звання Героя України. Ющенко це зробив поза законом, з порушення правил – це звання дається тільки громадянам України, яким Шухевич не був. Не можна це звання присуджувати за події, які відбулися до набуття Україною незалежності.

Нагадаю один епізод. Росія довго закликала Україну про спільне святкування 300-ліття Полтавської битви. На довголітні заклики самого Путіна Україна відповіла бажанням поставити пам’ятник Мазепі. Той указ став своєрідною відповіддю України.

І тепер хто мені може пояснити, за що Дугіна оголошено персоною нон-грата? Він ніде не фігурував як організатор акції. Якщо він організатор цієї акції, то до чого вимога України видати організаторів Україні? Чи СБУ хоче їх отримати, чи ставить бар’єри – мовляв, у жодному разі Дугіна сюди не пускати!

Знову Україна провокує Росію на дії... Знову Жулинський не зможе потрапити до Санкт-Петербурга. Я вважаю, що всі найболючіші теми слід обговорювати в суспільстві, і тоді проблем та провокативних дій буде менше.

Володимир Фесенко, політолог (UA):

ПРОВОКАЦІЇ – ЦЕ ПРОЯВ КОМПЛЕКСІВ

Провокація – це скандал, це завжди цікаво для ЗМІ. Але з точки зору політики – це свідоме порушення правил, це неджентльменська, нецивілізована поведінка щодо інших людей. Провокація – це свідома антиполітика, розпалення та посилення конфлікту, це технологія моськи, яка гавкає на слона.

Якщо ми говоримо про україно-російські відносини, то провокація – це ще й прояв комплексів. І, звичайно, я згоден, що найбільша провокація проти російсько-імперської ідентичності – це створення України. Ви подивіться: українець у російських фільмах постає як зрадник...

Існує й антиросійський, антимоскальський комплекс... Реакція на пам’ятник засновникам Одесі, який було подано як пам’ятник Катерині, – це комплекс меншовартості. Деколи він проявляється як бажання лизати п’яти, деколи – як бажання каркнути. Підвищена нервозна реакція – це ще прояв комплексу жертви. Поки Україна не подолає комплекс жертви, то повноцінною нацією вона не стане. Чим зріліші будуть відносини, тим менше буде провокацій.

Записала Маша Міщенко

УНІАН в Google News