Мирослава Гонгадзе: «Рано чи пізно терпець і сподівання США на те, що Київ схаменеться, увірветься»

У другій частині інтерв’ю УНІАН Мирослава Гонгадзе розповідає про ставлення США до процесу над вбивцями її чоловіка, про можливість застосування Конгресом санкції до української влади, а також про відмінність між американською та українською журналістикою.

29 січня Печерський суд зачитав п’ятигодинний вирок екс-генерал-майору МВС Олексію Пукачу за вбивство Георгія Гонгадзе, присудивши йому довічне ув’язнення. Після усіх апеляцій колишній очільник «наружки» може опинитися в одній колонії з екс-мністром внутрішніх справ Юрієм Луценко. Сам Пукач заявив, що погодиться з покаранням тільки тоді, коли поруч з ним на лаві підсудних опиняться екс-президент Леонід Кучма та екс-спікер Володимир Литвин. Напередодні суду ми взяли інтерв’ю у вдови Гонгадзе, яка сьогодні є успішним журналістом у США і чи не єдиною, хто досі зацікавлений з’ясувати всіх причетних до цього злочину, другу частину якого публікуємо зараз.

В США ще пам’ятають драматичну історію Георгія Гонгадзе? Що говорять про перебіг суду, як коментують?

Справа Гонгадзе стала однією з визначальних за останнє десятиліття щодо формування політики США щодо України. Тут справу пам'ятають не лише на експертному рівні чи урядовому. Вашингтонські таксисти, коли заговориш про Україну, знають: Гонгадзе, Ющенко та Тимошенко. Одного разу я розговорилась з таксистом, а він мене  питає: «А що сталось з тим президентом, який наказав відрубати голову журналісту?»… Уряд США тримає справу на контролі і очікує покарання не лише виконавців, але й замовників злочину.

Яким, за вашими відчуттями, сьогодні є ставлення американських політиків, з якими вам доводиться спілкуватись, до України, до нинішньої влади?

Політики та експерти надзвичайно стурбовані останніми тенденціями в українській політиці – зростанням корупції, намаганням влади контролювати політику і бізнес, нерівністю умов для ведення бізнесу, переслідуванням політичних опонентів, зростанням цензури та самоцензури у ЗМІ і т.д. Усі розуміють, що Україна скочується до диктатури, а це шлях в нікуди, до застою і стагнаціі. Захід та США  не знають, що робити з Україною, та й, з рештою, мають обмежений вплив на те, що відбувається в Україні.

Вам відомі якісь подробиці анулювання візи Ренату Кузьміну? Це покарання за несанкціоновані слідчі дії на території США чи «перша ластівка» обіцяних санкцій?

Так, я думаю, що це – перша ластівка санкцій. Ренат Кузьмін, на жаль, поводить себе дуже непрофесійно, пишучи листи президенту Обамі в обхід дипломатичного відомства. Такі дії є не лише неефективними, але й виставляють украінську дипломатію на посміховисько. Коли уряд США приймає рішення, то робить це, серйозно проаналізувавши усі наслідки і підстави для такого кроку. Так, Кузьміну, наскільки мені відомо, скасували візу саме через його діяльність у прокуратурі. У США переконані, що українська влада займається вибірковим правосуддям і саме Кузьмін уособлює ці дії.

Вважаєте, що США дійсно здатні застосувати якісь жорсткі санкції до представників української влади через Тимошенко та Луценко?

Санкції – це останній аргумент у намаганні переконати українську владу припинити переслідування. Але якщо сьогоднішні тенденції продовжуватимуться, то я не виключаю, що у Конгресі США можуть вдатися до такого кроку. На Капітолійському пагорбі точаться дискусії щодо пошуку методів впливу на владу в Україні. Рано чи пізно терпець і сподівання на те, що Київ схаменеться, думаю, увірветься. Вже зараз українських урядовців не приймають у Вашингтоні, а це шлях до ізоляції країни.

Протягом останнього часу вам доводилось спілкуватись з українськими політиками? З ким саме і з якого приводу?

У зв'язку з професійною діяльністю я спілкуюся з українськими політиками постійно, одні демонструють повну безпорадність у сьогоднішній ситуації, інші думають , що вони схопила бога за бороду. Одиниці реалістично оцінюють ситуацію і готові запропонувати вихід.

Хтось висловлював вам підтримку або надавав допомогу під час суду над Пукачем?

Ніхто.

Вас обурила поведінка, а точніше байдужість опозиціонерів під час цього процесу?

Та що на них обурюватись, мені просто сумно від іх байдужості. Вони – представники народу, якщо вони не розуміють усієї важливості цього процесу, то це – їх програш. Але я їм не суддя, вони б хоч себе і Україну врятували.

Хто оплачує послуги вашого адвоката? Хтось із політиків чи меценатів пропонував взяти на себе частину цих витрат?

Ми отримували допомогу на оплату юридичного процесу від Фонду Відродження. Але це невеликі гроші. Для Валентини (Теличенко, адвокат Мирослави, – УНІАН), як і для мене, ця справа стала справою життя. Ні від кого я не отримувала ані пропозицій про допомогу, ані грошей.

Окрім політики ви, безумовно, слідкуєте і за розвитком ЗМІ в Україні.  Що ви думаєте про сьогоднішню українську журналістику?

На жаль, українські ЗМІ часто годують читача чи глядача пережованою інформацією або навіть відрижками. Українські журналісти часто забувають, що відповідальні перед суспільством. Мало аналітичної чи повчальноі інформації, яка б ставала поживою для спраглих мізків українців. Будь-яка дискусія перетворюється на базар і звинувачення  «сам дурень». Не вистачає фахової, змістовної дискусії про проблеми.

Які головні відмінності між нашими та американськими медіа?

Головною відмінністю, як на мене, є те, що західна журналістика відрізняє факти від поглядів. В українських медіа інколи важко відрізнити, де думка автора, а де факти про ту чи іншу подію. Українські журналісти також часто базують свої матеріали не на фактах, а на своїх уявленнях про ці факти. Звичайно, американська журналістика також не ідеальна. Останнім часом, наприклад,  з'явилася тенденція так званого інфотейменту, коли в інформацію підмішують сенсації, щоб схопити глядача, читача чи слухача на гачок. Також в американській журналістиці багато журналістів та ведучих, які нав’язують вам свою точку зору. Але свобода і різноманіття медіа у США таке велике, що знайдеться достатньо видань чи каналів на будь-який смак. Я, наприклад, не уявляю життя без «Громадського радіо» і вважаю їх еталоном журналістики.

«Українська правда» сьогодні така, якою б хотів її бачити ваш чоловік?

Я думаю, що «Українська правда» розвинулась у видання, яким його уявляв Георгій. Так, воно трішки однобоке і сенсаційне, але дає багато інформації, аналітики і матеріалів, про які інші не говорять. Завдяки таким журналістам, як Сергій Лещенко та Мустафа Наєм «Українська Правда» зберігає традиції опозиційності і дух Георгія.

Попри все, ви залишаєтесь оптимістом щодо майбутнього України?

Так, я вважаю, що в України – світле майбутнє, але – на довгу перспективу. Нажаль, у найближчі роки Україні та українцям доведеться пройти ще складніші випробування. Зміни прийдуть, але лише тоді, коли українці перестануть жалітися на життя  і зрозуміють, що їх доля – лише в їх руках, почнуть ухвалювати рішення і діяти не з позиції страху, а з позиції відваги.

Анастасія Береза

УНІАН в Google News