Український футбол об’єднує розділену націю

Українці, які переживають гіркий розкол через мову, політику й через те, вірять вони в Захід чи в Росію, - спробували рідкісний смак єдності, коли їхня країна гордо вийшла до чвертьфіналу чемпіонату світу...

Раптом усі старі поділи вже не виглядають такими важливими. Українці, які переживають гіркий розкол через мову, політику й через те, вірять вони в Захід чи в Росію, - спробували рідкісний смак єдності, коли їхня країна гордо вийшла до чвертьфіналу чемпіонату світу.

Коли у п’ятницю команда вийде на поле проти Італії, уся 47-мільйонна нація, російськомовні та україномовні, ті, хто вважає Помаранчеву революцію 2004 року вибухом демократії, і ті, хто висміює її як переворот, - усі закричать в унісон „У-кра-ї-на!”

„Це викликало хвилю патріотизму, і не важливо, помаранчевий ви чи блакитний, усі ми – українці”, - сказав 19-річний Андрій Мишковський, посилаючись на закодовану в кольорах українську політику (помаранчеві є прихильниками прозахідного блоку, блакитні – проросійської партії), що є одним з численних способів, у які ця колишня радянська республіка розділяє сама себе.

Політиків спокушає можливість скористатися цим незвичайним відчуттям єдності, але водночас вони бурчать, адже знадобилася футбольна команда, аби зробити те, на що не спромоглися вони самі. Для інших це ще один шанс показати світові, що Україна є чимось більшим, ніж місцезнаходження найстрашнішої у світі ядерної катастрофи або місце проживання Президента, чиє обличчя було спотворене досі нерозслідуваним отруєнням.

„Це величезне досягнення... Мільйони людей у всьому світі, деякі з них уперше, почують про Україну у позитивному сенсі, - сказав віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко. - Вони побачили, що в нас є круті хлопці, які вміють грати у футбол”.

Розділена протягом більшої частини своєї історії конкуруючими імперіями, Україна провела останні 15 років незалежності, приміряючи на себе різні ідентичності. Але вона має нарешті визначитися з якоюсь однією. Проєвропейська перспектива, яка так добре сприймається на Заході країни, де українці є націоналістами і вбачають у Москві колишнього окупанта, злить етнічних росіян, котрі населяють Крим та індустріальний Схід.

Навіть масове повстання 2004 року, яке привернуло увагу всього світу, завоювало підтримку лише близько половини країни.

„Україна мала деякі проблеми з патріотизмом, з виробленням єдиної ідентичності”, - сказав Іван Лозовий, президент Київського інституту державності та демократії.

Футбол міг би стати шансом навести міст через розкол.

43-річний Сергій Вареник був якраз у вагоні поїзда, що їхав до Києва, коли Олег Гусєв забив вирішальний пенальті у грі зі Швейцарією. Коли про це повідомили по радіо, вагон, заповнений російськомовними людьми зі Східної України, так заревів, що задрижали шибки, розповідає Сергій.

На іншому кінці країни, на націоналістичному Заході, вирували такі самі радощі, у Львові фани запускали феєрверки та горлали національний гімн.

„Такі перемоги єднають людей і закладають основу для створення нормальної нації”, - сказав Євген Кушнарьов, колишній губернатор області, обвинувачений торік у підбурюванні Східної України до сепаратизму.

Час є також сприятливим. Політичне життя України залишається невизначеним, три місяці після парламентських виборів визначеності не додали, коаліцію більшості було сформовано лише минулого тижня.

Успіх на футбольному полі - це „саме те, що потрібно Україні”, сказав 57-річний адвокат Віталій Єнін, який приєднався у вівторок до протесту проти підняття цін на електрику, газ і транспорт.

Українці бояться, що зростання цін ще більше розширить прірву між стандартами життя у них та в клубі націй, до якого вони прагнуть. Але коли йдеться про удари по футбольному м’ячу, ця країна, яка вперше з’явилася на Чемпіонаті світу, насмілюється мріяти, що вона таки належить до клубу обраних.

Прем’єр-міністр Юрій Єхануров висловив це просто: „Ми віримо у вас”, - написав він у телеграмі збірній України.

Звичайно, трохи самовпевненості теж допомагає. Деякі українці не можуть пропустити нагоди посміятися над своїм гігантським сусідом і регулярним спаринг-партнером Росією, команда якої не потрапила на Чемпіонат світу. Критики звинувачують Росію у спробах покарати Україну за її поворот на Захід вищими цінами на газ і в неспроможності відкинути ідею України як „молодшого брата”.

„Україна – футбольна країна, - каже адвокат Сергій Поліщук. - Нехай Росія грає собі в хокей!”

Мара Беллабі, Ассошіейтед Прес (опубліковано у „Вашингтон Пост”), переклав з англійської Микола Писарчук

УНІАН в Google News