У Киргизстані пройшли протести \ фото REUTERS

Зашморг для Кремля. Як "гарячі точки" навколо Росії послаблюють хижі апетити Путіна в Україні

19:55, 11 жовтня 2020
7 хв. 24709

На півдні й заході, на землі й з повітря – російські військові проводять навчання за навчаннями. А тут ще запалало у Білорусі, Киргизстані, Нагірному Карабасі. Усюди, де є найменша іскорка й куди дотягується кремлівська рука, починається запальний процес. Та цього разу, здається, у кремлівського диригента замороженими конфліктами щось пішло не за планом.

Так званий киргизький Білий дім, резиденція президента. ТСН.Тиждень вже розповідав, як тисячі людей беруть її штурмом ще навіть не почувши остаточних результатів виборів. Виносять усе, що трапляється під руку, та підпалюють кілька кімнат. Тим часом інша група протестувальників з-під варти звільняє засудженого за корупцію екс-президента Алмазбека Атамбаєва. Захоплено кілька родовищ золота, міді та вугілля. 

Поки ще чинний президент Сооронбай Жеенбеков зникає у невідомому напрямку. Й лише через відеозвернення роздає розпорядження – ввести надзвичайний стан, комендантську годину та закрити кордони, аби не допустити зовнішнього втручання.

У Киргизстані, як транзитній зоні, було зацікавлено кілька держав. Після так званої тюльпанової революції у 2005-му, під приводом антиамериканських настроїв, новій проросійській киргизькій владі вдалося вигнати з країни військових США. Американці мали там авіаційну базу Манас неподалік Бішкека. І платити Киргизам грубі гроші за аеродром дозаправки для повітряних перевезень вантажів в Афганістан. Це дратувало Москву. Сателіти Росії мають належати їй цілком.

Згодом російський Газпром усього за один долар та обіцянки інвестицій швиденько прибирає до рук головного газового оператора країни – Киргизгаз. А це означає, що саме росіяни нині контролюють усі газопроводи та підземні сховища. На них донині не зазіхав жоден киргизький політик – такою була умова політичного самозбереження. От тільки Киргизстан за останні 15 років переживає вже третю революцію, й до чого призведе остання - прогнозувати важко. Москва це добре розуміє й знає, люди, які силою пішли проти поліції, аби повалити владу, не боячись, можуть взятися й за ліквідацію усіх проросійських сил в країні.

На економічній голці Кремля сидить і Вірменія. ТСН.Тиждень вже два тижні слідкує за ситуацією у Нагірному Карабасі. І вже два тижні Вірменія чекає суттєвої підтримки Росії у цій війні. Власне чи не задля цього свого часу вірмени віддали російському монополістові фактично всю свою енергетику. Єреван тоді ще й відмовився від будь-яких інших джерел імпорту газу, окрім російського. І дозволив росіянам на своїй території створити найбільшу на Південному Кавказі військову базу. Натомість сподівалися, що Кремль захистить їх у війні з Азербайджаном. І вступиться за спірні Карабаські території.

Зіткнення у Нагірному Карабасі \ фото REUTERS

Та, схоже, Москва не просто затягує з рішенням, а відсторонилася від війни.  Навряд чи вірмени оцінять її допомогу як дипломатичного арбітра. Азербайджанці ціну цій дипломатії і так знають. До речі,  мир в Карабаху шукає так звана Мінська група ОБСЄ. Результати дуже схожі з Донбасом. Утім на Кавказі зараз закручується значно нервозніший сценарій.

Останні кілька років Путін намагався помиритися з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом. Й Москву, як ви розумієте, зовсім не цікавив мир. Радше, крився хитрий план – відірвати та розсварити Анкару із соратниками по НАТО. Загострення війни за Нагірний Карабах, як виявилося, може цей план прискорити. Щоправда, платити за це Москва зібралась вірменськими інтересами. Попри застереження партнерів по альянсу, Анкара відкрито підтримує Баку й навіть готова воювати.

«Туреччина усіляко готова підтримувати Азербайджан в його прагненні повернути свою територію. Ми закликаємо усі країни долучатися до відновлення справедливості. Мінська група досі не виявила жодного бажання розв’язати цю проблему», - заявив Ердоган.

Така позиція Туреччини інших членів НАТО аж зовсім не тішить. Втягуватися у закавказьку війну вони не хочуть. Франція уже застерегла, що не змириться з будь-якою ескалацією конфлікту за турецької підтримки. Канада призупинила експорт до Туреччини технологій для виробництва безпілотників, які масово використовуються над Карабахом. У НАТО цю гру на підвищення ставок, здається, добре розуміють, як і масштаби гри.

«Росія продовжує здійснювати значне військове нарощування сил вздовж наших кордонів - від Берингового моря й аж до Балтійського, Чорного та Середземного. Ми бачимо їх у Сирії та Лівії. Росія багато інвестує у нові сучасні ядерні технології, включаючи досконаліші системи озброєнь, на кшталт гіперзвукової зброї», - зазначає Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг.

Утім, за всім стоять гроші. Конфлікт між Вірменами і Азербайджаном у Нагірному Карабаху був страшенно вигідним для держави, про яку легендарний американський сенатор напрочуд влучно сказав: «Це бензоколонка, що керується мафією і прикидається країною». І цій бензоколонці  дуже заважало Баку, як  конкурент з великими покладами легкої каспійської нафти.  Навіть зараз вірменські ракети летять далеко за межі лінії фронту. Й падають не просто на мирних територіях, а саме поблизу нафтопроводу Баку – Тбілісі – Джейхан. Цією трубою каспійська нафта транспортується до Туреччини, а вже звідти на світові ринки. Ця  труба була першою, яку проклали в обхід Росії. Тож кому, як не Кремлю, вигідно вивести його із ладу.

Та одного у Москві не прорахували. Через брак активної військової підтримки, вірмени почали надто сильно розчаровуватися у Росії. А тому тепер активніше шукають порозуміння із Заходом, де, до речі, вірменська діаспора сягає майже семи мільйонів. Це удвічі більше, аніж мешканців  у самій Вірменії. Прем’єр Нікол Пашинян, який два роки тому на вибори йшов з проєвропейською риторикою, тепер знову може до неї повернутися й створити Росії аж надто сильний головний біль.

Урвати куш, здавалося б, Росії вдається на білоруських протестах. Лукашенко повністю відвертається від Заходу. Білорусь опиняється в дипломатичній ізоляції. Польща, Литва, Британія й ще з десяток країн відкликають своїх послів. До кремлівської мрії – створення спільної з Білоруссю союзної держави, а, де-факто, поглинання Білорусі – залишається один-єдиний крок. От тільки Лукашенко, хоча вже й кидався в обійми Путіна, так просто свою владу не віддасть. Бацька йде на несподіваний крок – навідується у СІЗО  до опозиціонера Віктора Бабарика та ув’язнених членів Координаційної ради нібито обговорити зміни до Конституції. На майже чотиригодинну зустріч приводять усіх, окрім Марії Колесникової – саме ця флейтистка кинула справжній виклик системі й відмовилася покидати Білорусь, навіть коли її силою намагалися звідти видворити. Про що Лукашенко домовився з опозицією – невідомо. Й тепер Кремлю є, над чим сушити голову, бо там добре знають, що бацькові вже не раз вдавалося якщо не вирватися, то значно послабити його тісні лещата.

Протести у Білорусі тривають з 9 серпня \ фото REUTERS

Маріонетковий театр, який, здавалося б, грає винятково за сценарієм ляльковода, дав збій. Москва тепер вимушена розпорошувати на кілька фронтів ту надмірну увагу, яку донині зосереджувала на Україні. Й, можливо, саме це наш шанс обіграти ситуацію на власну користь. 

Мар’яна Зінковська

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності