ОГОЛОШЕННЯ В НОТАРІАЛЬНІЙ КОНТОРІ: “КОНСУЛЬТАНТ КОНСУЛЬТАЦІЙ НЕ ДАЄ”

Черга вишикувалась лише до одних дверей. Цікавлюся, чи приймає другий нотаріус. З черги шепотять: “ Туди краще не ходіть, бо така лиха, що як крикне, то може й спаралізовать!”...

Черга вишикувалась лише до одних дверей. Цікавлюся, чи приймає другий нотаріус. Перелякані молодички з черги шепотять: “ Туди краще не ходіть, бо така лиха, що як крикне, то може й спаралізовать!”...

У минулі вихідні в містечку Бобровиця Чернігівської області пощастило стикнутися з реаліями совєцького минулого.

Мені було потрібно офіційно оформити документи щодо спадщини. Оскільки справа належала до юрисдикції державного нотаріуса, тож я до нього й пішов. Державна нотаріальна контора цього найближчого до Києва райцентру Чернігівської області чомусь розташована не в місті, а за три кілометри – біля вокзалу.

Приїхав туди зранку. Уже черга. Мій номер – десятий. Усі вікна зачинені наглухо, бо на сигналізації. Вентиляції чи кондиціонера, звісно, нема. З переповненого коридорчика ведуть троє дверей. Двоє – до нотаріусів. На третіх – біла табличка з промовистим написом: «До уваги громадян!!! Консультант консультацій не надає». Отак і написано – з трьома знаками оклику.

Тут же помічаю, що черга вишикувалась лише до одних дверей. Цікавлюся, чи приймає другий нотаріус. Перелякані молодички з черги шепотять:

– Туди краще не ходіть, бо така лиха, що як крикне, то може й спаралізовать!?

Ясно. Хто ж собі ворог... Запитую також, чи ми з нашої десятої позиції встигнемо зайти до дванадцятої години. У відповідь чую:

– Та ви сьогодні не попадете...

...Виходжу надвір і телефоную впливовим землякам – іншого виходу просто немає. Питають – а тобі до якої з двох? Та мені ж потрібен документ, а не ваші нотаріуси! Ну, почекай п’ять хвилин. І точно, через п’ять хвилин сановним жестом пані нотаріус запрошують у кабінет. Та, що лиха... Видресирувана черга й не муркнула.

Півгодини веселої розмови – і справу зроблено. Виходимо, а в коридорі все ті ж люди...

Нічого не помінялось за роки незалежності та демократії. Специфіка периферійних містечок – все та ж, совецька. При загальній нестачі робочих місць теплі місця – тільки для своїх. Базис для місцевого безпредєла. І це в районі, звідки рукою до Києва подати. Тут навіть за тоталітарних часів партійні бонзи плакалися на недостатню слухняність народу. Бо в разі чого пересічний мешканець міг плюнути межи очі й улаштуватися на роботу в Києві чи Броварах.

А що робиться в глибинці? Страшно подумати.

З червня приватним нотаріусам надали ширші можливості. Це обнадіює. Але ж у них і плата інша. Тому, на мою думку, клієнтів у державних нотаріусів не зменшиться. Сидітимуть під дверима так само покірливо, з валідолом і корвалдіном – щоб не спаралізувало, коли пані крикнуть.

УНІАН в Google News