Депутатський контроль. Примарна ефективність ТСК по нападах на активістів

Депутати планують створити нову Тимчасову слідчу комісію (ТСК) з розслідування нападів на Катерину Гандзюк та інших активістів упродовж 2017-2018 років. Днями у Верховній Раді зареєстрували відповідну постанову. Чи здатний інструмент ТСК бути ефективним та примусити правоохоронців працювати по закону – УНІАН розпитав експертів.

Тимчасова слідча комісія – одна з форм парламентського контролю, розповсюдженого в країнах з парламентськими або змішаними формами правління. Правовий статус ТСК визначається Конституцією України, а порядок їх діяльності – Регламентом Верховної Ради. 

Експерти звертають увагу, що звіт ТСК має юридичну силу, однак не має імперативного характеру, а є лише рекомендаційним. «Тому Верховна Рада не може давати вказівок органам прокуратури, тим більше, у конкретних судових справах. Утім, на підставі звіту ТСК органи прокуратури зобов’язані провести перевірку і, в разі встановлення порушень законодавства, вжити відповідних заходів у межах своїх повноважень», – розповідає експерт Центру політико-правових реформ Денис Гартвіг.

«Також на підставі звіту ТСК можна запустити процеси вдосконалення законодавчої бази, яка стосується відповідного питання, рекомендувати ГПУ вжити заходів щодо дотримання законності у роботі органів правопорядку. Або, внаслідок неефективного виконання повноважень, Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що може призвести до його відставки», – додає він.

Експерт нагадує, що у червні цього року парламент ухвалив Закон №1098 «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України», яким був врегульований порядок діяльності тимчасових слідчих комісій та обсяг їх повноважень. Однак 23 вересня 2019 року президент заветував цей документ.

«Натомість був прийнятий законопроект №1012 «Про особливу процедуру усунення президента України з поста (імпічмент)», який регулює діяльність лише спеціальних тимчасових слідчих комісій», – зауважує Гартвіг. 

Ідея створити ТСК щодо розслідування нападів на активістів, зокрема, Катерину Гандзюк, насправді, не нова. Адже така слідча комісія в парламенті була створена у минулому скликанні Ради у листопаді минулого року. Правда, не з добровільного бажання парламентарів, а на вимогу громадянського суспільства.

Тоді громадськість зібрала дані про найбільш жорстокі напади і вбивства активістів, починаючи з 2017 року. Так званий «список Гандзюк» складався з п’ятдесяти п’яти справ щодо нападів, серед яких було п’ять вбивств. «Ініціюючи створення такої ТСК ще у вересні минулого року, коли Катя ще була жива, ми розуміли, що це – одна з цеглинок нашої загальної справи. Хоча, звісно, можна довго сперечатися щодо ефективності такого інструменту, як Тимчасова слідча комісія у Верховній Раді», – зазначає учасниця ініціативи «Хто замовив Катерину Гандзюк?» та подруга загиблої Каті Марина Хромих.

Без ухвалення профільного закону, поява будь-якої ТСК у ВР – лише піар, вважає політолог Віктор Таран / фото УНІАН

Політолог та голова Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» Віктор Таран переконаний, що без ухвалення профільного закону про ТСК, поява будь-якої нової Тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді – це, виключно, піар чи спроба набрати політичних балів: «Жодна нова комісія по Каті Гандзюк, чи по 2 травня в Одесі, немає жодного значення, поки не буде ухвалена нова редакція закону про ТСК. Адже наразі депутати не мають жодного юридичного чи правового впливу на центральні органи виконавчої влади або правоохоронні органи тощо». 

«Якщо навіть вони викликають «на килим», умовно, генерального прокурора, то Рябошапка може їм сказати: «Ідіть лісом». І вони підуть лісом, і нічого не зроблять. Бо немає закону про ТСК, і жоден орган влади не буде їх слухатися», – підкреслює Таран.

Через відсутність закону, на його думку, не було жодної успішної Тимчасової слідчої комісії за останні каденції парламенту. Адже, по суті, депутати нічого не могли зробити. Будь-які досягнуті результати ТСК були, виключно, інформаційні. «Всі комісії були менш не успішними, більш не успішними, але не було жодної успішної... Тільки рівень неуспішності можна виміряти, на жаль», – нарікає Таран.

Політичний експерт Олексій Мінаков також вважає, що через відсутність реального юридичного впливу, ТСК, як правило, використовується тільки в якості медійного майданчика для утримання уваги щодо тієї чи іншої теми. «Втім, в умовах, коли є проблеми з довірою до діяльності правоохоронних органів, в окремих випадках створення ТСК, як посилення уваги з боку депутатів, виглядає останньою надією, яка може вплинути на об'єктивний хід розслідування», – визнає Мінаков.

Юрист-кримінолог Ганна Маляр звертає увагу, що сенс будь-якого розслідування – це встановлення істини та винесення обвинувального вироку у суді, якщо розслідування проведено якісно. «Розслідування депутатів не можна додати до матеріалів справи, а для мене будь-яка комісія поза кримінальним процесом – це профанація. Сигнал щодо того, що правоохоронна система не працює. Коли правоохоронна та судова система на своєму місці, немає потреби делегувати функції розслідування іншим, в тому числі, депутатам», – вважає вона. 

Маляр також зазначає, що розуміє утворення комплексних та міждисциплінарних комісій, коли мова йде про важливі історичні події - Майдан, війну. Тобто, коли треба не тільки зібрати процесуальні дані, а переосмислити, оцінити та сформувати певну національну пам'ять щодо події. «Однак, якщо ми говоримо про вузько кримінальні процесуальні випадки, то ТСК – це не вихід. Тим більше, звернімо увагу, що ТСК з розслідування нападів на активістів стосується тільки резонансних справ. Хоча, з точки зору прав людини, потерпілі від нерезонансних справ не менше страждають», – резюмує вона.

Марина Хромих, подруга загиблої Каті Гандзюк, сподівається на покарання винних у злочинах проти активістів / фото УНІАН

У свою чергу, координаторка проектів Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів Ганна Рожкова переконана в доцільності подальшого утворення ТСК з розслідування нападів на Катерину Гандзюк та інших активістів. На її думку, завдяки постійному парламентському контролю, правоохоронні органи будуть змушені в будь-якому випадку готувати доповіді та звітувати про хід розслідування: «Існування ТСК дозволяє принаймні постійно тримати руку на пульсі щодо справи».

«Разом з тим, ми спілкувалися з громадськими активістами, наприклад, в Одесі, де відбуваються найбільші та найбільш гучні випадки тиску на активістів. І вони наголошують на необхідності публічного звітування поліції, а також створення реєстру по справах нападів на активістів. Адже це дозволить громадським активістам консолідувати зусилля та тиснути на правоохоронні органи здійснювати розслідування належним чином», – додає Рожкова.  

Учасниця ініціативи «Хто замовив Катерину Гандзюк?» та подруга загиблої Каті Марина Хромих зізнається, що увага попередньої ТСК до теми нападів на активістів навіть перевершила їхні очікування щодо, в принципі, існування цієї комісії. «Наприклад, виїзде засідання до Херсона та Харкова викликало багато різних обговорень, емоцій і, взагалі, підняття теми нападів на громадських активістів у цих регіонах.  Це те ж, що робимо ми – не даємо забути не тільки про справу Катерини, а в цілому, про напади на активістів», – розповідає вона.

Саме тому ще на етапі передвиборчої кампанії до Верховної ради IX скликання активісти спілкувалися з деякими кандидатами щодо підтримки теми захисту громадських активістів, в тому числі, щодо створення нової ТСК. «Всі, з ким ми обговорювали цю тему, підтримували ідею. Тому після обрання нової Верховної Ради ми ініціювали створення нової комісії, впевнені в тому, що більшість народних депутатів її підтримають, і нам не доведеться проводити якісь акції, щоб змусити їх це зробити», – розповідає Хромих.

«Взагалі, хотілось би жити в країні, де працює правоохоронна система, і не потрібні вуличні акції чи заяви. Щоб ця проблема за якийсь час зникла, в принципі. І існування таких комісій було б непотрібне», – зізнається активістка. 

Хромих сподівається на покарання для всіх винних. Але, в першу чергу – в злочині проти Катерини Гандзюк. Адже саме ця справа, на її думку, вже стала маркером для української правоохоронної системи та держави.  

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News