Вакарчук: Моя нова музика не для тих, кому потрібно покласти її до рота

Коли я йшов у ВР, то недооцінив рівень абсурду... Статус депутата не впливає на вартість гонорару... Шкода, що Скрипка не радує нас так, як на початку 90-х... Ви переводите нашу розмову на щось земне...

Лідер рок-гурту «Океан Ельзи», громадський діяч, депутат Верховної Ради VІ скликання Святослав Вакарчук відповів на запитання УНІАН.

МОЯ НОВА МУЗИКА НЕ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЛЕЖИТЬ НА ПЕЧІ, І ЙОМУ ПОТРІБНО ПОКЛАСТИ ЇЇ ДО РОТА

Святославе, Коли Ваші шанувальники вже зможуть послухати Ваш новий альбом «Уночі»?

 Якого числа, на жаль, поки не знаю – менеджмент узгоджує останні деталі щодо випуску альбому.

Платівку випускає нова рекордингова компанія, заснована нами самими. Ви дізнаєтеся, як вона називається, коли побачите альбом. Хай буде маленька інтрига.

В Україні не так багато можливостей для якісної дистрибуції. Але ми використали найякіснішу – яка є в Україні.

Ви особисто задоволені концертом «Уночі», який відбувся нещодавно в драмтеатрі ім. Івана Франка?

Задоволений. Маю радість від того, що нам удався досить сміливий експеримент. Сміливий з різних точок зору… По-перше, несподівана для багатьох слухачів «Океану Ельзи» музика. По-друге, абсолютно нова музика, а це, з режисерської точки зору, – дуже сміливо.

Проте не завжди виправдано грати нові пісні, тож ми в кінці не стрималися й дали трішки старих.

Нам до кінця не вдалося, скажемо так, вивільнитися, бо нові пісні ми вперше грали на публіці.

Чи чули якусь конструктивну критику?

Критика в даному разі мене не особливо цікавить. Не тому, що я людина, що не дослухається до критики, а тому, що це настільки важливий у музичному та емоційному сенсі був проект для мене і для всіх музикантів, що будь-яка критика соціального характеру нас мало цікавить. Ми зробили, як нам хотілося. Ми робили це для себе.

Наша критика, як і все в нашій країні, часто страждає комплексом неповноцінності – їй конче треба написати щось погане. А коли цього поганого немає, то його вигадують.

Тому треба ділити все надвоє або на десять.

Дуже хочу, щоб проект «Уночі» став певним імпульсом для всіх талановитих музикантів, та й не тільки музикантів, у нашій країні. Не бійтеся робити щось нове та цікаве! Справжні речі в мистецтві завжди знайдуть свою публіку. Моя мрія – щоб у найближчому майбутньому в Україні виходили десятки таких щирих та позаформатних творів, як «Уночі»! Чим більше діячів культури почнуть думати не про те, як заробити своєю творчістю гроші, а як зробити щось цікаве, заповнити ці величезні «білі плями» у музиці, мистецтві, літературі, – тим швидше ситуація зміниться на краще.

Чи буде турне по Україні з цим концертом?

Давайте випустимо платівку і хай цей концерт покажуть по телебаченню, люди перетравлять... тоді будемо говорити про тур.

Ще раз повторю, що цей проект не задумувався як бізнес.

Ця музика передусім для тих, хто сам її захоче шукати й слухати, а не для тих, хто лежить ліниво на печі, і йому потрібно покласти її до рота. Ми просто хочемо, аби музика знайшла свого слухача, а слухач – свою музику.

Якщо буде потреба в концертах, то вони будуть.

Є думка показати такий самий концерт у Москві та інших російських містах.

Я СПІВАЮ НА КОРПОРАТИВАХ ОЛІГАРХІВ? ЦЕ ПЕРЕБІЛЬШЕНЕ Й ЦИНІЧНЕ ФОРМУЛЮВАННЯ

Наскільки мені відомо, ви днями їдете в Москву з концертом. А як часто їздите туди виступати?

Як і раніше. У нас регулярно виступи в Москві та Петербурзі. Це частина культурного простору, у якому «Океан Ельзи» є знаним і де в нас є багато прихильників.

Чи виступаєте там на корпоративних вечірках російських олігархів?

Ви так прямо задаєте питання… Чесно кажучи, це трошки перебільшене, спрощене і цинічне формулювання.

Багато є закритих концертів, у тому числі й Москві, але не треба їх усіх сприймати під ореолом якихось таємних вечірок олігархів. Немає там якихось олігархів і окремо від них – якихось інших людей. Є просто люди, у яких більше грошей, а є ті, у кого грошей менше. Ті люди, у яких їх більше, мають більше можливостей. Ось і все.

Особисто я до всіх ставлюся однаково, для мене не існує ореолу ні занадто багатих людей, ні занадто успішних. Мені важливо, щоб атмосфера, у якій ми виступаємо, була адекватна цінностям, які несу я чи «Океан Ельзи».

Тому ми можемо як приймати такі запрошення, так відмовлятися від них. І гроші тут не мають жодного значення.

Лідер російського рок-гурту ДДТ Юрій Шевчук казав, що “Океан Ельзи” та ВВ не можна назвати справжніми рок-групами, бо, мовляв, ви на корпоративах розважаєте олігархів, які зажерлися. Він каже, що ДДТ на це ніколи не погоджується...

Кожен описує будь-яку подію через призму власного бачення або через призму своїх комплексів.

Ви казали, що переживаєте переосмислення себе, як людини, а також як артиста. Що Ви схожий на героїв Достоєвського, Камю. А з якими героями Достоєвського Ви себе асоціюєте? Сподіваюся, не Раскольниковим?

(Сміється.) Я б хотів одразу поправити, бо, можливо, не точно висловився, коли казав про це.

Я б не говорив про конкретних героїв Достоєвського… Ну, не дай Боже, на Раскольникова… Князя Мишкіна чи братів Карамазових… Я радеш мав на увазі сам настрій копання в собі, притаманний Достоєвському. Можливо, сюжетно чи характерно я не збігаюся з жодним його героєм, але мені близька сама екзистенціальна манера перебувати з самим собою в пошуку, діалозі. Це я мав на увазі.

Достоєвський – великий письменник. Він зробив літературу до кінця чесною. До нього писали або тільки красиву правду, або підмальовану напівправду. А він писав правду таку, яка вона є.

Дуже люблю читати письменників, котрі описують самих себе. Гарний приклад – Герман Гессе. Людина, яка практично все життя видавала на літературному тлі свої сни. Сни, які він переживав, обговорював зі своїми друзями, психоаналітиками, зокрема з Юнгом.

А що зараз читаєте?

Якраз читаю Гессе. Деякі його повісті... Паралельно читаю книжку одного цікавого індійського мудреця. Я з ним особисто знайомий, слухав цього літа його лекції «Втрата людського інтелекту». У нього є багато цікавих речей, наприклад, він порівнює людей з тваринами.

До якої межі дійшло Ваше переосмислення себе?

Ну, ми ж не на психосеансі. Я не можу вам усе розказати, є речі, які я трохи мушу залишити при собі.

Чи не означає це переосмислення, що ми більше не побачимо Славка Вакарчука як рок-музиканта? Я так розумію, що Вам уже хочеться робити іншу музику?

Іншу також! Я б так сказав – через кому. Я не поставив крапку на рок-музиці, я поставив кому. Це означає, що не тільки я, а й інші музиканти «Океану Ельзи» зголодніли за іншими стилями, за іншим самовираженням.

Ми всі зараз слухаємо джаз і класику, не лише рок-музику...

Проект «Уночі» допоможе всім по-іншому подивитися і на рок-музику. Творчість «Океану Ельзи» ніхто не скасовував, гадаю, що як тільки засверблять руки, ми запишемо нову платівку О.Е., проте вже керуючись цим досвідом.

КОЛИ ЧУЮ «НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ КІРКОРОВ», ЗГАДУЮ КАФКУ, ОСНОВОЮ ТВОРЧОСТІ ЯКОГО БУВ АБСУРД

Розкажіть про свою благодійність...

Фраза «розкажіть про свою благодійність» сама по собі звучить нещиро. Не в сенсі запитання... просто я б не хотів про це говорити. Скажу у двох словах…

Я продовжую фінансувати пам’ятник Івасюку у Львові. Сподіваюся, найближчим часом ми його закінчимо. Допомагаємо дітям у різних місцях.

Більше про це не хочу говорити. Ті, кому треба, про це знають, допомога знаходить своїх адресатів.

Що відчуваєте, коли чуєте «народний артист України Філіп Кіркоров»?

(Сміється.) Виникають асоціації з романами Франца Кафки. Основною темою його творчості був абсурд.

А все-таки, чи справедливо було дати йому таке звання?

Ну хіба можна поняття «справедливість» чи «несправедливість», тобто раціональні поняття приводити до речей, які є абсурдними?

Чи впливає на вартість гонорару за концерт статус народного депутата?

Нервів іде більше. Жартую…

Не впливає, звісно…

А ви собі уявляєте, що мав би впливати?

Це які зіпсовані ми маємо бути, аби це серйозно сприймати...

Я цього ніяк не уявляю, бо не є ні артистом, ні депутатом…

До речі, ніколи не вважав себе артистом, завжди вважав себе музикантом. Тому що артист – це той, хто грає ролі. А я не люблю грати ролі.

Дуже часто ті непогані артисти, яких ми скрізь бачимо, називають себе музикантами. А це вже неправда.

ЛЮДИ, ЩО ПРИХОДЯТЬ НА ШУСТЕРА, ВРАЖАЮТЬ МЕНЕ ПРОФЕСІЙНОЮ ГРОЮ

Які українські артисти Вам подобаються?

У нас багато хороших артистів, деяких із них можна побачити на театральних сценах. Багатьох артистів можна побачити по телевізору, особливо в шоу Савика Шустера.

Скажу без іронії – ну хіба що з маленькою – люди, які приходять на політичні ток-шоу Шустера, вражають мене своєю якісною і професійною грою.

Гадаю, що Станіславський би їм повірив. Але в цьому наша найбільша біда.

А хіба Вас Савик на свої шоу не запрошує?

Запрошує, причому регулярно. Але мені тяжко брати участь у дискусії, суть якої – аби більше сподобатися людям, а не сказати розумні речі.

Про авторське право… Нещодавно українські артисти офіційно звернулися до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко щодо порушення їхніх авторських прав. Руслана казала, що Ви спочатку були їх підтримали, проте коли дійшло до підписання листа, Ви його не підписали. Чому? Хіба Ваші авторські права не порушуються в Україні?

Моя позиція абсолютно зрозуміла й щира. В Україні проблема авторського права існує, це очевидно. Але невже ви думаєте, що наша влада така наївна і нічого не бачить, що їй просто потрібно про це сказати? А вона візьме й одразу все зробить?

Узагалі вважаю принизливим, що артисти мають звертатися до влади, яка нібито не бачить цієї проблеми. Усе вона прекрасно бачить, розуміє і усвідомлює.

Я в силу різних обставин, як ви розумієте, значно глибше знаю цю проблему і більше бачу всіх пластів, які за цим стоять. Тому можу сказати, якби наша влада хотіла, вона б давно це питання вирішила.

Так що ж тоді робити артистам?

Я не робив би з цього публічних акцій, які, в кращому разі, призведуть до зміни декорації, а в гіршому – ні до чого.

Повірте, робота ведеться, і рано чи пізно результат буде.

Я не проти акції… Але що їм додасть, що з ними буду я?!

На прес-конференції перед концертом «Уночі» Вас хтось із журналісток запитав, як криза впливає на гонорари артистів. А Ви їй трохи зверхньо відповіли – хай вона, мовляв, з такими запитаннями звертається до продюсерів, які дуже люблять говорити про гонорари. Невже Вас уже не цікавить тема гонорарів?

Бачу, ви стараєтеся перевести нашу розмову на щось земне…

Безумовно, у якийсь момент людина розуміє, що є робота, яка дає їй змогу існувати…

У нашому житті якось так сталося, коли ми почали займатися музикою, не було мети стати відомим музикантом, заробити багато грошей, подобатися дівчатам. Ми просто любили музику. Гроші ми заробляли паралельно до цього.

Я, наприклад, ще зі своєю командою не обговорював питання, як має мінятися наша економічна діяльність у зв’язку з кризою. Ну мене це справді не цікавить.

У нас також немає планів, як ми зароблятимемо гроші – для нас первинна музика, а також показати себе людям.

КОЛИ Я ЙШОВ У ВР, ТО, МОЖЛИВО, НЕДООЦІНИВ РІВЕНЬ АБСУРДУ

Ви йшли в політику. Цей парламент абсолютно нічим не відрізняється від попереднього…

Відрізняється, у ньому Кафки значно більше.

Можливо, проте за своєю суттю, він абсолютно не відрізняється. Коли Ви йшли в депутати, невже Ви вірили, що це скликання буде якимсь іншим, ніж попереднє? Тож для чого було так демонстративно йти з Верховної Ради?..

Я б тут одразу хотів вас зупинити...

Деякий час певні парламентські сили мали конкретну мету. Так було у 2002 році, 2004-му. Цю мету можна було сформулювати і якимось чином конвертувати її в конкретне добро для людей. Це – свобода слова, прозорість у відносинах з владою, право вибору і так далі. Тоді насправді політична боротьба конвертувалася в результати.

У якийсь момент, можливо, я недооцінив рівень абсурду…

Так, чесно кажучи, я йшов туди абсолютно свідомо. Я вважав, що велика кількість нових облич допоможуть зсунути ситуацію.

Поки що країна живе не за принципом справжньої, чесної, конкурентної боротьби, а за принципом домовленості чи недомовленості між трьома ключовими елітами. На мою думку, сьогодні все залежить тільки від політичної волі, толерантності та ступеня компромісу лідерів цих трьох еліт.

Але я побачив, що така домовленість на горизонті поки не маячить, тому бути частиною цього… Це не для таких людей, як я.

Поки там це все відбуватиметься, я багато чогось хорошого зроблю для країни.

Мені моя мораль не дозволяє поливати когось брудом. Вважаю, якщо ти з чимось не згідний і не маєш змоги змінити ситуацію, то повинен просто піти.

А депутатську зарплату Ви отримуєте?

Мене не цікавить на сьогодні будь-які фінансові відносини з Верховною Радою.

Усі гроші, які нараховуватимуться до мого офіційного припинення повноважень, будуть передані на благодійність.

Що у Вас спільного з Оксаною Білозір і Русланою (які були чи є депутатами)?

(Сміється.) Нічого.

Чи не хочете дати іншим артистам пораду – не ходити у Верховну Раду?

Не хочу. Кожна людина обирає свою долю сама.

І взагалі не розумію розмов на кшталт – «хто потрібен у парламенті». Навіть сама ця фраза – теж Кафка. Кажуть, що потрібні професіонали… А хто такі професіонали? Це колишні секретарі комсомольських організацій, які вже вісімнадцять років ведуть нас до «світлого майбутнього»? А може, економісти, які вивели Україну на якесь там 130-е місце?

Гадаю, що час таких “професіоналів” скоро закінчиться.

Якою мовою розмовляєте вдома?

Українською.

МОЯ БОРОДА НЕ СИМВОЛІЗУЄ АБСОЛЮТНИМ ЧИНОМ НІЧОГО.

Хто для кого протеже – батько для Вас чи Ви для батька?

Крім того, що ми батько і син, ми є справжніми друзями. Це досить рідкісна ситуація. А друзі – це друзі, а не протеже когось для когось.

Я щасливий до того моменту, коли можу собі дозволити давати своєму батькові поради.

Чи подобаєтеся Ви жінкам?

Вважливо знати не тільки сам факт, що ти подобаєшся, а за що саме подобаєшся.

Якщо чоловік розуміє, що подобається за свій розум чи характер, то це завжди приємно. Решта речей мене абсолютно не надихають.

Що означає Ваша борода?

Я взагалі-то не люблю наголо бритися... Спеціально бороду я не хотів запускати, якось так сталося. Потім вирішив так трохи походити.

Моя борода не символізує абсолютним чином нічого.

Вважаю, що коли людина старається виділитися зовні, у неї не залишається нічого, чим можна виділитися зсередини.

Може хтось вважати це прісністю, але для мене зайвий зовнішній епатаж ознака внутрішніх комплексів.

ШКОДА, ЩО СКРИПКА НЕ РАДУЄ НАС ТАК, ЯК НА ПОЧАТКУ 90-Х

Чи спілкуєтеся Ви з Олегом Скрипкою?

Спілкуємося на професійному рівні, тобто підтримуємо робочі стосунки.

Для мене Скрипка – це епоха. Я дуже любив його ранню творчість. Шкода, що зараз він нас не радує так, як це робив на початку 90-х.

Проте зараз він робить прекрасний проект «Країна мрій». Він молодець. Я за нього щиро радію.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News