Ресторан у центрі Києва: а на вимогливих клієнтів ми просто виливаємо каву…

Керівникові ресторану “Портер паб” у центрі столиці “не сподобалася” моя поведінка і він зі зла вихлюпнув мені на спину недопиту каву... Я спробувала захистити свої права як споживача...

Керівникові ресторану “Портер паб” у центрі столиці “не сподобалася” моя поведінка і він зі зла вихлюпнув мені на спину недопиту каву... Я спробувала захистити свої права як споживача...

Журналісти УНІАН, як усі живі люди, трапляється, бувають у ресторанах, кафе чи інших місцях, які в радянські часи називались “закладами громадського харчування”. І мають справу, звісно, з тими самим проблемами, що й інші відвідувачі. У них при цьому є лише одна перевага: можуть розповісти про пережите-відчуте багатьом людям. Однак, оскільки це стосується тих самих людей, йдеться вже не про приватні речі. Принаймні, про одвічну проблему взаємин клієнта та тих, хто його обслуговує.

На минулих вихідних зі мною трапився, я б сказала, безпрецедентний випадок.

“Что, девушка, вам супчик не понравился?”

Зайшла в кафе «Портер паб», що по вулиці Івана Мазепи, 3, перекусити. Якось там бувала, їла бульйон з домашньою локшиною, сподобався, хотіла спробувати ще раз. Його й замовила. Офіціантка показала в меню, перепитала, чи це саме той бульйон, який я хочу...

За півгодини мені винесли страву з вигляду начебто таку, як минулого разу. Я поспішала, тож одразу попросила рахунок. Та коли взялася їсти, побачила – щось воно зовсім не те... Локшина не така, щось сумнівне плаває в каламутній рідині...

– Перепрошую, але це ж не бульйон з домашньою локшиною, який я замовляла, – зробила я зауваження офіціантці.

– Ну так, не з домашньою, – весело сказала вона, – ну, який уже є.

– Даруйте, я його не їстиму, бо чекала саме на той, що зазначено в меню. Але, оскільки це не те,  поверніть мені мої гроші.

– Зачекайте, зараз покличу…

Я так і не почула, кого вона має покликати. Чекаю ще хвилин двадцять, коли ж неквапно випливає огрядний молодик, посьорбуючи каву.

– “Что, девушка, вам супчик не понравился?” – іронічно запитує, нависнувши наді мною...

– Не те щоб сподобався чи не сподобався. Він просто не такий, який я замовляла. Я навіть розрахувалася наперед, сиджу тут майже годину... Поверніть мені, будь ласка, гроші...

- “Нет, мы вам деньги вернуть не можем, потому, что уже произошел расчет... Да, не тот супчик получился – в меню надо бы исправить... Но возвращать ничего не будем…

Відверто кажучи, я розгубилась від такої “люб’язності”. Не знала, що робити, як кожного разу, коли наштовхуєшся на неочікувані тобою хамство чи агресію. Влаштовувати “шкандаль”? Кликати на допомогу? Вимагати “книгу скарг та пропозицій” і описувати весь “теплий” прийом? Чим це допоможе?

За суп я вже заплатила, тож з відчаю та розгубленості спромоглася лише перевернути тарілку з супом, поклала її на стіл і пішла до виходу. Відверто зізнаюсь, ніколи не намагаюсь відповідати на хамство, але в ту мить, коли від безсилля сльози навертались на очі, нічого ліпшого для демонстрації свого протесту зробити не змогла.

Але на цьому мій “обід” у “Портері”, виявляється, не завершився. Встигла лишень відійти півкроку від столика, як молодик – як потім виявилося, управляючий закладом на ім’я Дмитро – просто вихлюпнув свою недопиту каву мені на спину. Я була в білій куртці та штанях і лише відчула, як по спині розтікається рідина.

Мій “співрозмовник”  гордо розвернувся й зник на кухні.

Звісно, я не чоловік, який би відразу знайшов, як відповісти на таке хамство...

Можете уявити мій стан… Я була просто шокована. Перше, що мені спало на думку, сісти в таксі й поїхати додому. Я ще стояла, розглядаючи свій одяг, до тями мене привела якась відвідувачка...

– Дівчино, нікуди не йдіть, це не можна так залишати! Я вам за свідка буду. Дзвоніть у органи захисту прав споживачів, власникам ресторану, у міліцію...

І я не пішла відразу додому…

Ну некрасиво вышло, извините…

Телефони власників «Портер паба» мені там, звісно, відмовилися дати. А управляючий зухвало заявив, що йому «неприятно со мной общаться». Щоправда, він зрештою, побачивши, що я цього так не залишу, очевидно, злякався наслідків свого вчинку й кудись зник...

Близько години я намагалася додзвонитися за різними телефонами гарячої лінії органів захисту прав споживачів: (044) 4257767, 2540565, 4172309, 2285471. Марно. Телефони не відповідають.

Врешті через знайомих я таки додзвонилася власниці мережі “Портер паб”, яка назвалася Мариною. Сказала, що володіє мережею разом зі своїм чоловіком. Розповіла, як давно вона бореться зі своїм чоловіком за те, аби цього працівника звільнили. Марина, щоправда, вибачилася, запропонувала повернути гроші – 31 гривню – піти в іншу її кав’ярню неподалік, аби мій одяг там почистили. Сказала, що управляючий зараз підійде і обов’язково вибачиться, лишень зачекайте...

Чекала хвилин двадцять... Управляючий з’явився, довго м’явся, нарешті запитав:

– «Вы мне что-то хотели сказать?»

– Та ні, це начебто ви щось мали сказати...

– «Ну да, некрасиво вышло, извините… Но вы сами…»

Я бачила, як тяжко було йому визнати себе винним... Він робив це вимушено і явно під впливом розмови зі своєю хазяйкою. Щось мимрив і про мою вину...

У пошуках втраченої справедливості

У київській компанії EventBrand, яка займається оцінюванням ресторанів, я поцікавилася, що в таких випадках роблять за кордоном. Керівник проекту “100 найкращих ресторанів України” Ігор Криволапов сказав, що таких ситуацій у Європі не буває. Якщо хтось у закладі харчування вам непривітно відповів і ви поскаржилися власникові закладу, той негайно ж, у вашій присутності звільняє такого працівника.

Спробувала з’ясувати, чи існує взагалі в нашій країні реальний інститут захисту прав споживача... Витратила цілий день, обдзвонюючи різні спілки, організації, установи. Звернулася в так зване Управління захисту прав споживачів у місті Києві, що по вулиці Сагайдачного, 29А. Поборники моїх інтересів навіть відмовилися прийняти заяву, бо в мене “немає розрахункового чека”. А де б він у мене взявся, якщо мені його не дали? Проте сказали, що я можу відправити поштою скаргу і тоді, можливо, вони включать «Портер паб» у перевірку.

Звернулася також у Районне управління Печерського ГУ МВС України в місті Києві. Там заяву прийняли. Слідство веде Юрій Тарасюк.

Написала скаргу на ім’я заступника голови КМДА, який опікується торгівлею та громадським харчуванням, Ігоря Шовкуна. Останній пообіцяв переправити моє звернення в головне управління з питань торгівлі та побуту, яким завідує Василь Щербенко.

Ще мою заяву прийняли в Держспоживстандарті України.

Експерти юридичної та патентної фірми «Грищенко та Партнери» сказали, що алгоритм моїх дій правильний, проте, на жаль, як правило, скарги в адміністративні органи малоефективні.

Оскільки це початковий етап усієї справи, вони порадили поки документувати кожне моє звернення до державних органів, а також усі відписки. Це в подальшому стане моєю доказовою базою в суді, тобто, що в мене були спроби не доводити справу до суду, а залагодити її за допомогою відповідних органів. Також юристи радять документально підтверджувати всі спроби контактів з керівництвом ресторану.

Швидше за все, припускають юристи, усі органи, куди я звернулася, можуть просто мені відписатися, мовляв, це не їхня юрисдикція. Якщо справа дійде до суду, кажуть у фірмі «Грищенко та партнери», мені доведеться нелегко, бо в мене немає розрахункового чека. Але шанси, кажуть,  все ж є.

Наразі чекаю відповіді від усіх органів. Дуже хочеться вірити, що з того щось вийде. Якщо вдасться, можна буде сказати: робіть, як я…

Оксана Климончук

Фото Івана Павленка

УНІАН в Google News