Хто винен у подорожчанні хліба?

Складається враження, що все населення України живе на «хлібі та бензині», і більше жодних продуктів – як харчових, так і промислових – для підтримки життєдіяльності не потребують. З чого б це?

На скільки подорожчав хліб, ну, скажімо, за останні п`ять років? Навряд чи ви знайдете людину, яка легко, не замислюючись, відповіла б на це питання. І це при тому, що на «хлібній темі» без жодного перебільшення робиться велика політика.

Любителі грунтовно попорпатися в Інтернеті можуть перевірити: з початку 2002 року зростання вартості одного кілограма хлібу (прохання не плутати з одиницею продукції) залежно від сорту і регіону, де він реалізується, склало від 80 копійок до 1,5 гривень. Тобто в середньому 16–30 копійок на рік.

Це не йде ні в яке порівняння із зростанням цін на м`ясо, овочі-фрукти, не кажучи вже про одяг, взуття, квартири, дачі та інші радощі життя.

І проте, саме «хлібне питання» (іноді у поєднанні з «бензиновим») раз у раз спливає в сварках політсил. А також утримує впевнене лідерство в списку незмінно актуальних передвиборчих тим. Складається враження, що все населення України в повному складі живе на «хлібі та бензині», і більше жодних продуктів (як харчових, так і промислових) для підтримки життєдіяльності не потребує. Чому ж так відбувається?

Уряди і опозиції

Незалежно від того, якого «забарвлення» політсили в кожен окремо взятий момент часу представляють ту й іншу сторони, досі жодного разу не брався під сумнів здобутий у спадок від СРСР «постулат про стратегічний продукт». В принципі, якщо вітчизняним політикам так вже припекло зациклитися саме на цій темі, – на здоров`я. Але гнітить одноманітність підходів до проблеми.

Незалежно від того, яку саме мету перед собою ставить уряд – лібералізацію економіки чи відтворення адміністративної системи, і незалежно від того, за що бореться опозиція – за соціальні стандарти чи розвиток вільного ринку, – перші незмінно ціни на хліб «стримують», а другі критикують їх зростання.

Кумедно, що при цьому ні «обвинувачені», ні «обвинувачі» не згадують про те, що хліб, як і будь-який кінцевий продукт сільського господарства, зазнає сезонних коливань цін. І абсолютно не намагаються поставити собі в заслугу об`єктивну прив`язку (якщо вона є, звичайно) вартості хліба саме до цього чинника.

Більш того, ніхто навіть не намагається «презентувати» населенню сезонну динаміку зміни цін. Хоч би для того, щоб відмитися від звинувачень політичних конкурентів, якщо вже хронічно не щастить довести, що ситуація розвивається саме так, як їй і належить згідно із законами ринкової економіки.

Як одного разу заявила торговка сиром на ринку: «Діточки, привід потрібний, щоб підняти ціну. Для того, щоб її не знижувати, приводу не треба». Йшлося про те, що молочнокислий продукт, який подорожчав напередодні Великодня, після свята в тій же ціні і залишився. До речі, ця торговка, на відміну від українських міністрів, не знаходила нічого кепського в тому, що товар виставляється за ту ціну, за яку його купують. А може, просто політекономію в школі краще засвоїла? Той розділ, де йдеться про попит і пропозицію.

Але в результаті ми маємо нескороминущу впевненість населення, що уряд (будь-який) регулярно «об`їдає» громадян на хлібі на користь великих олігархів.

Виробники

Ці й поготів чортзна-що коять. З одного боку, не виникає ніяких сумнівів у тому, що комерсант, в першу чергу, зацікавлений в отриманні прибутку. «Альтруїсти» в умовах ринкової економіки просто не виживають. З іншої – виробники хліба через пресу раз у раз намагаються переконати населення, що коли б не зростання вартості борошна (бензину, праці та ін.), то нікому з них ніколи не спало б на думку підвищити вартість готової продукції.

Виходить закінчений образ такої розумово відсталої Червоної Шапочки, яка, знай собі, носиться по бабусях з кошиком і задарма роздає пиріжки. При цьому, очевидно, передбачається, що бабусі – також розумово відсталі. Оскільки вони повинні повірити, що авто, на яких Шапочка розвозить свою продукцію та її туалети, – не інакше як добра фея начаклувала. І теж «за гарні очка».

Зрозуміло, населення розуміє, що зростання ціни на яку-небудь продукцію одним тільки чинником пояснити неможливо. І, зрозуміло, звіріє, коли йому намагаються підсунути таку, вибачте на слові, аргументацію.

Ось витяг з офіційної статистичної довідки кримського Кабміну, датованої 2003 роком: «Ціни на борошно пшеничне вищого сорту на позабіржовому ринку коливалися від 1300 до 2200 грн/т». А ось – з повідомлення київського представництва «АПК-Інформ» за червень 2007-го: «Середні ціни на борошно вищого гатунку зросли з 1450 до майже 1700 грн за тонну, а максимальні досягають 2150 грн за тонну». І хоча на підставі тільки цих цифр неможливо вивести яку-небудь статистику, вони дають, принаймні, загальне уявлення, чи мала змінитися вартість хліба, якби все залежало тільки від цін на борошно.

Якщо взяти максимальну різницю між усіма згаданими цифрами, а також пригадати про те, що тонна – це 1000 кілограмів, та ще врахувати, що з вищого сорту борошна виготовляються найдорожчі сорти хліба, – виходить що за період з 2003 року по сьогоднішній день вартість 1 кілограма хліба мала зрости максимум на 90 копійок. Тобто, на 18 копійок за рік. Ще раз підкреслимо, що для наочності були взяті саме граничні цифри і найдорожчий сорт борошна. А тепер порівняйте це з наведеними вище даними про зростання ціни на хліб: до 1,5 гривень.

Оплата праці – мабуть, це другий за популярністю чинник, яким виробники намагаються пояснити зростання ціни на хліб. Але у відриві від інших він також може спричинити тільки роздратування.

Візьмімо, наприклад, дані, розміщені на сайті ТОВ «Хлібні інвестиції», сторіночка Чернівецького хлібокомбінату. Того самого, що за підсумками останнього скандалу навколо підвищення цін на хліб заявив про намір захищати в суді свої інтереси. На комбінаті працюють близько 400 осіб. За добу виготовляється 100 тонн хлібовиробів. Так от, якщо кожному співробітникові підприємства до його зарплати «накинути» 500 доларів (не гривень!) в місяць, чого, мабуть, на комбінаті не траплялося жодного разу за всю його історію, вартість одного кілограма «хлібовиробів» у середньому має зрости на 35 копійок!

Так, бізнесмен повинен мати прибуток. За умови, що цей прибуток виправданий і вкладається в рамки закону. Але це – справа не уряду і не опозиції, а Антимонопольного комітету і прокуратури. І «соціальність» продукту в даному випадку – ні при чому. Якщо вже ми свого часу вирішили жити при капіталізмі.

Журналісти

Треба чесно визнати, медійники не менше за інших винні в тому, що навколо хлібної теми вирують такі пристрасті.

Ми чудово знаємо, що таке цензура, а також і те, що до переважної більшості «перекошених» матеріалів вона не має ніякого стосунку. Просто газетна шпальта, ефірний час тощо – не гумові, і впихнути всі точки зору в один матеріал фізично неможливо.

Але це не пояснює і вже тим більше не виправдовує повної відсутності в матеріалах з хлібної тематики хоч би яких спроб систематизувати інформацію. Що виходить в результаті? Судіть самі: підсумування панічних криків щодо підвищення цін на борошно за все ті самі 5 років (зрозуміло, із зазначенням джерела інформації і, зрозуміло, тільки тих, які вдалося виявити в результаті не дуже ретельного пошуку в Інтернеті) приводить до просто чудового підсумку. За період з 2002 по 2007 роки вартість однієї тонни борошна зросла на... 2025 гривень! І це при тому, що максимальна, названа на сьогодні ціна, нагадаємо, – 2150 гривень за тонну.

Думається, коментарі зайві.

Олена Перегуда

УНІАН в Google News