Європейська ціна на азіатський газ для України - по-московськи...

Свого часу Україна була газовим донором СРСР і стала після закінчення Другої світової війни провідною газовидобувною країною Європи(!)... Наприклад, у 1976 році в Україні було видобуто 68,7 млрд. куб. м. газу...

Цими днями в Україні розгорілися гострі дебати по газових відносинах з Росією. Приводом для загострення пристрастей стали недавні заяви прем`єр-міністра Юлії Тимошенко, зроблені на засіданні Комітету з питань закордонних справ Європарламенту. Вона тоді запропонувала Європейському Союзу побудувати новий газопровід «White Stream» («Білий потік») - з Туркменістану через Азербайджан у грузинський Супса, а потім по дну Чорного моря через Крим у напрямку ЄС.

Крім того, Тимошенко підтвердила свої наміри виключити вже найближчим часом зі схем газових постачань до України посередницьку фірму «РосУкрЕнерго» і поставити під час її майбутнього візиту до Москви питання про значне підвищення ставки за транзит російського газу до Європи українською територією.

«Разом з іншими країнами ми повинні створювати нові транзитні коридори для газу. «White Stream», поза сумнівом, зробить внесок у диверсифікацію і знизить рівень напруженості в регіоні», - таку мотивацію пізніше навела Юлія Тимошенко в інтерв`ю виданню «Frankfurter Allgemeine» (Німеччина). Також вона відзначила,  що, починаючи з 2006 р., Росія підняла ціни на газ в 3,5 раза. «З іншого боку, ціни на транзит, які Росія платить за свій експорт до Центральної Європи, залишилися майже без змін. Ми не повинні дотримуватися подвійних стандартів. Якщо вже Росія хоче встановити ринкові ціни, то вони повинні поширюватися на всі товари і послуги - у тому числі і на транзит і зберігання газу в наших сховищах. Я виступаю за ціноутворення на газ і транзит, засноване на формулах», - пояснила Тимошенко.

Шквал критики, який обрушився після цього на прем`єр-міністра з боку опозиції, має три головні напрями. По-перше, у Туркменістану, який є основним постачальником газу до України, мовляв, недостатній рівень видобування газу для заповнення нової труби. По-друге, виключно завдяки «РосУкрЕнерго» у країну надходить газ за найменшою ціною - в порівнянні з іншими державами. По-третє, якщо Київ наполягатиме на підвищенні транзитної ставки, то Москва настільки збільшить вартість газу, що Україна від цього тільки програє.

Ці контраргументи здаються, на перший погляд, дійсно, досить вагомими. Але, якщо подивитися збизька, можна побачити чимало слабких місць.

«Білий потік» зацікавив ЄС

Так, у прямому ефірі «Інтера» екс-міністр палива і енергетики Юрій Бойко розповів про газові можливості Туркменістану. За словами Бойко, у цій державі видобувається 67 млрд. куб. м. природного газу на рік. Власне споживання Туркменістану - 12 млрд. куб. м., експортується до України -  42 млрд., решту забирає Іран, а з майбутнього року частина газу піде ще 1 до Китаю.

Тому для нового газопроводу на Україну нібито нічого не залишається. До того ж, Юрій Бойко нагадав про заяву МЗС Туркменістану про те, що згідно з міжнародною практикою офіційні повідомлення про проекти будівництва міжнародних трубопровідних систем надходять від держав, енергоносіїв, що є виробниками, після проведення відповідних переговорів і консультацій з іншими зацікавленими сторонами. А Україна з ними порадитися не зволила.

Всі  цифри, наведені екс-керівником Мінпаливенерго, а нині депутатом фракції Партії регіонів, відповідають дійсності. Проте він не сказав головного - Ашхабад величезними темпами нарощує видобуток газу і перед ним зараз стоїть дуже гостріша проблема пошуку додаткових способів транспортування. Тому уряд цієї країни може тільки вітати  додаткові можливості в цьому плані, а на заяву українського прем`єр-міністра МЗС Туркменістану відреагував лише для проформи і досить м`яко.

Уряд Ашхабада навіть не приховує своїх амбітних планів. Національна стратегія розвитку нафтогазової галузі Туркменістану передбачає доведення рівня видобутку природного газу до 2010 року до 120 млрд. куб. м., з яких 100 млрд. планується експортувати. До 2020 року видобуток повинен скласти 175 млрд. куб. м., з них на експорт розраховується постачати 140 млрд., в 2030-му - 250 млрд. куб. м. і 200 млрд. блакитного палива відповідно. Реалізовуючи цю стратегію, Ашхабад веде останнім часом активні переговори з Росією, Китаєм, країнами ЄС і США щодо розвитку нових трубопровідних проектів. Остаточно вирішено питання тільки щодо будівництва газопроводу потужністю 30 млрд. куб. м. до Китаю («White Stream» планується приблизно з такою ж пропускною спроможністю). Очікується, що туркменський газ піде в Піднебесну вже в 2009 році.

Отже, уряд Туркменістану, швидше за все, вельми охоче розгляне пропозицію України, якщо така надійде. Крім того, швидко збільшують об`єми видобування блакитного палива й інші прикаспійські держави. У зв`язку з чим заява Юрія Бойка про нереальність заповнення нової труби (а на її будівництво може піти до 5 років і більше) не відповідає дійсності. До того ж, як днями стало відомо, ЄС вже продемонстрував свою зацікавленістьпроектом, який озвучила Юлія Тимошенко.

«РосУкрЕнерго» - гуд бай?

Про заслугу посередницької компанії «РосУкрЕнерго» в тому, що Україна має відносно невисоку ціну на імпортний газ (у 2008 році - $179,5 дол. за 1 тис. куб. м., в 2007-му - $130, в 2006-му - $95), говорити просто смішно. Але, що цікаво, саме на цьому наполягали свого часу глава «Нафтогазу» Олексій Івченко, потім Юрій Бойко, і схожі тези неодноразово озвучував Президент Віктор Ющенко.

Хоча ситуація гранично проста. РУЕ і від самогопочатку не виконував ніяких важливих функцій - його завдання полягало лише в оформленні паперів і розподілі нечуваних прибутків, які захищені, до речі, від великого оподаткування в Росії чи Україні шляхом реєстрації фірми в кантоні Швейцарії (який має статус офшору). Після того ж як «Газпром» викупив на 20 років уперед весь експортний туркменський газ, функції РУЕ і взагалі звузилися до мінімуму.

Якщо видалити зі схеми постачань цю непотрібну (паразитуючу) структуру, то за рахунок «заощаджених» 50% одержуваного нею прибутку можна, певна річ, знизити ціну на газ для України. Для довідки: за офіційним повідомленням «Газпрому», фірма «РосУкрЕнерго» закінчила 2005 рік з чистим прибутком у 21,368 млрд. рублів (0,742 млрд. доларів), а її половина належить українській стороні (45% - Фірташу). У 2006 і 2007 року ціни на газ підвищувалися, прибуток посередника, треба розуміти, зростав пропорційно. До того ж, з 2006 року РУЕ активно вторглася ще і у внутрішній газовий ринок України.

Для того, щоб позбавитися непрозорої структури «РосУкрЕнерго» - і це всім зрозуміло - потрібна лише воля вищого керівництва Росії і України.  Ціна ж на газ для України внаслідок такого кроку за законами економіки може тільки знизитися. І, як повідомила минулої суботи Юлія Тимошенко, на останньому засіданні РНБО було таки ухвалено рішення про відмову від послуг РУЕ.

Ринкові ціни для України - не означає «європейські»...

Питання про зменшення ціни на газ для України або про збільшення транзитної ставки для Росії (Юлія Тимошенко заявляла про необхідність підвищення тарифу за прокачування 1 тис. куб. м. на 100 км. з теперішніх $1,7 до $9,32), звичайно ж, непросте. Але Київ має досить переконливі підстави для висунення таких вимог Москві.

Головний аргумент - суто комерційний. Якщо у зв`язку зі сприятливою кон`юнктурою (зростанням світових цін на газ) Росія має додаткові доходи від постачань свого газу до Європи, то слід ділитися і з партнером, завдяки якому такий експорт блакитного палива здійснюється. Адже, якби не було української газотранспортної системи з її унікальними газосховищами, Москва не змогла б постачати до Європи 120-130 млрд. куб. м. на рік свого газу, як це відбувається зараз. Значить, не мала б десятків мільярдів доларів надприбутків.

Якщо цього очевидного і безперечного економічного аргументу недостатньо, то можна навести ще один - вже іншого роду. І нагадати Росії, що свого часу Україна була газовим донором СРСР, і стала після закінчення Другої світової війни провідною газовидобувною країною Європи(!).

Тоді було створено цілу мережу газопроводів, що забезпечували паливом не тільки Україну, але й Росію, Молдову, Білорусь, Литву, Латвію. Також український газ постачали за кордон: до Чехословакії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Польщі і Австрії.

Наприклад, у 1976 році в Україні було видобуто 68,7 млрд. куб. м. газу (за останні роки -  приблизно по 20 млрд.), що приблизно відповідає сьогоднішньому рівню річного споживання.  Загалом же в Україні за 1944-1995 роки було видобуто близько 1,6 трлн. куб. м. природного газу. При сьогоднішньому українському імпорті в 50 млрд. куб. м. - це запас більш ніж на 30 років. Але, певна річ, цей газ йшов і до Росії, і в інші республіки СРСР, і на експорт. Про якийсь стабілізаційний фонд для УРСР (як зараз у РФ) не могло йтися в принципі. Вважалося, що потім Україна одержуватиме газ, нафту і інші ресурси з Сибіру і Далекого Сходу. Освоювати родовища на околицях Росії посилали, до речі, українців - як кваліфікованих фахівців у цій галузі.

Звичайно ж, Москва хоче, щоб Київ платив їй у майбутньому (і якомога скоріше) за газ «європейську» ціну, як вона вже переконала в необхідності цього Білорусь і Молдову (з ними підписано договори про поетапний перехід до такої ціни протягом декількох років).  Проте двох вищенаведених обставин, думається, достатньо для того, щоб Росія облишила ці свої мрії відносно України.

Якщо ж Кремль наполягатиме на високих цінах на газ для України, то Київ має право встановити таку ставку за транзит російського газу до Європи, яка забезпечить відчутну компенсацію українських втрат. На що новий уряд України недвозначно  Кремлю зараз і натякнув.

Причому, Росії нічим заперечити Україні на це. Зупинити прокачування газу на Європу не можна фізично - не кажучи вже про багатомільярдні збитки для Москви у такому випадку. Демонстративно-скандальне перекриття газових вентилів у перші дні січня 2006 року під Курськом - це був блеф. На який, на жаль, Київ тоді «клюнув».

«Глибокодумні» ж думки російських політиків, які, втім, підтримують і деякі їх українські колеги, про те, що європейська ціна за російський газ для України, це плата за незалежність (у сенсі – що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду) - або від незнання ситуації, або від лукавого...

Юрій Глухов

УНІАН в Google News