Сумніви, чи дійсно в могилі останки Кузнєцова, виникли кілька десятків років тому / архівні фото, надані Андрієм Козицьким

Агент НКВС чи німецький офіцер: хто похований на Пагорбі Слави у могилі Миколи Кузнєцова

10:30, 06.11.2021
11 хв. 4293

Суперечки довкола поховання у Львові радянського диверсанта Миколи Кузнєцова точаться давно. Низка громадських організацій навіть вимагала отримати дозвіл на ексгумацію останків та провести експертизу, аби уникнути будь-яких провокацій та актів вандалізму, вигідних російській пропаганді. Проте ряд істориків схиляються до думки, що в могилі на Пагорбі Слави похований зовсім не Кузнєцов. Звідки такі припущення і що робити з останками, з’ясовував УНІАН.

За офіційною версією, Микола Кузнєцов – радянський розвідник, агент НКВС та Герой Радянського Союзу – загинув 8 березня 1944 року у селі Боратин на Львівщині разом зі своїми поплічниками – Іваном Бєловим і Яном Камінським. За однією з версій, Кузнєцов сам підірвав себе гранатою, за іншою – загинув у бою. Його останки знайшли у Боратині у вересні 1959 року, провели опізнання і з почестями перепоховали у Львові на Пагорбі Слави 27 липня 1960 року. Практично тоді ж і виникли сумніви, чи дійсно в могилі останки Кузнєцова.

"Ще з моменту перепоховання тривали розмови про те, що у Львові лежить не Кузнєцов. Про це говорив тодішній директор Львівської картинної галереї, Герой України Борис Возницький. Він свого часу писав, що бачив похоронну процесію, яка везла на лафеті гармати на Пагорб Слави, труну нібито Кузнєцова, і він вже тоді знав, що там похований не Кузнєцов", - розповідає УНІАН львівський історик, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка Андрія Козицького.

Перед смертю говорив німецькою

Науковець протягом останнього часу працював над монографією "Львівські замахи", яка уже за кілька тижнів має з’явитися у продажу. І один із розділів книги він, власне, присвятив замахам, які у Львові вчинив Микола Кузнєцов.

"Працюючи з матеріалами, я переглянув документи з галузевого державного архіву СБУ, які стосувалися Кузнєцова. Там є шість томів колишньої справи КДБ, яка стосується саме пошуків могили Кузнєцова і його опізнання. Переглянув я і радянську літературу, і архівні документи, і знайшов там велетенську кількість нестиковок", - каже Козицький.

Одна з них – що Кузнєцов на окупованій Німеччиною території ходив у мундирі офіцера німецької армії, тож у Львові він мав бути в офіцерському мундирі гауптмана – капітана Вермахту. А у могилі в Боратині, там, де знайшли тіло нібито Кузнєцова, була людина у мундирі солдата або унтер-офіцера німецької армії.

"Погони офіцерів і солдатів німецької армії в часи Другої світової війни настільки радикально відрізнялись, що сплутати їх неможливо, - каже історик. - Ще одна нестиковка – ті, хто бачив останні хвилини життя людини, яку вважають Кузнєцовим, сходяться на тому, що важкопоранений від вибуху гранати чоловік згадував про маму і говорив німецькою. Відомо, що людина перед обличчям смерті, швидше за все, буде говорити рідною мовою, а у тієї рідною мовою була саме німецька. Хоча в деяких матеріалах помітно, що самі ж працівники КДБ, маючи чітку вказівку представити ексгумоване тіло в Боратині як Кузнєцова, уникають того, якою мовою він говорив".

Зуби були на місці

Окрім того, перед ексгумацією співробітники КДБ звернулися до родичів Миколи Кузнєцова – його брата Віктора і сестри Лідії - з питанням, чи мав він якісь особливі прикмети, наприклад, переломи, бо під час ексгумації потрібно було на щось опиратися, щоб опізнати кістяк людини.

"Брат пригадав, що ще бувши молодим, Кузнєцов мав характерний прикус – його ікла були висунуті вперед. Сестра згадувала, що він комплексував через це і десь у 1926-1927 роках вирвав ці ікла. Брат не пам’ятав, чи зуби були видалені. Але якщо справді їх вирвали, то у верхній щелепі черепа мало залишитися 14 зубів. Насправді у верхній щелепі під час ексгумації було нараховано 15 зубів, обидва ікла на місці і вони не висунуті вперед", - зазначив Козицький.

Також історик пригадує, що бачив матеріали експертизи академіка Герасимова (Михайло Герасимов – радянський та російський антрополог, історик-археолог та скульптор, розробник методики відновлення зовнішнього вигляду людини на основі скелетних залишків, – УНІАН), яка є досить сумнівною. По-перше, череп був розколений на більш ніж 15 частин, бракувало кілька великих фрагментів. Тож його довелося склеювати, як розбиту вазу. Причому деталі, які зникли, а це в районі очниці, змушують думати, що форма може бути невідповідною тій, яку людина мала при житті.

Архівні фото, надані Андрієм Козицьким

"Така форма черепа не збігається з фото, - каже пан Козицький. - Я показував це одній знаній львівській науковиці, антропологу, вона сказала, що збігу немає. Але висловила припущення, що череп міг деформуватися в землі під тиском ґрунту, таке буває. Хоча Кузнєцов був похований на глибині близько метра, тобто там не було такого сильного тиску ґрунту".

Архівні фото, надані Андрієм Козицьким
Архівні фото, надані Андрієм Козицьким

Куди поділися ще двоє вбитих диверсантів?

Академік Герасимов був надзвичайно авторитетним науковцем, освіченою людиною, але на нього тиснули. Козицький каже, що є опубліковані матеріали, в яких йдеться, що львівський судмедексперт Володимир Зеленгуров, який перевозив до Москви череп нібито Кузнєцова, згадував про те, що сам Герасимов отримав дзвінок від керівних органів Комуністичної партії з проханням пришвидшити експертизу, бо, мовляв, у Львові вже все готове до перепоховання.

"Також треба зазначити, що серед людей, які воювали з Кузнєцовим, були ті, хто дотримувався точки зору, що там похований не він. Це Борис Крутіков, Сергій Стехов – комісар партизанського загону, в якому воював Кузнєцов. Вони згодом згадували, як на них тиснули, щоб погодилися з версією, що Кузнєцов знайдений в Боратині і похований у Львові. І ще важливо – разом із Кузнєцовим мали бути ще двоє членів його диверсійної групи – поляк Ян Камінський та росіянин Іван Бєлов, їх вбили усіх трьох разом. Але їхніх тіл не знайшли. Абсолютно неймовірно, що вбивають трьох людей і одного ховають на місці, а два трупи кудись забирають. Це нелогічно", - каже історик.

Про те, що на Пагорбі Слави похований не Кузнєцов, говорив і багаторічний директор Львівської картинної галереї Борис Возницький. Він свого часу спілкувався з людьми, яких співробітники КДБ допитували наприкінці 50-х років. У 2009 році Возницький опублікував статтю, в якій писав, що Кузнєцов насправді загинув не в Боратині. За словами допитаних людей, КДБ змусив їх говорити про те, що це був росіянин (хто це був?), переодягнений в німецький мундир. А насправді на Пагорбі Слави у Львові лежить німецький солдат.

Нема черепа – нема проблеми

Козицький також не відкидає версії, що могила Кузнєцова на Пагорбі Слави може бути взагалі порожньою.

"Ініціатором перепоховання був Микола Струтинський – людина надзвичайно негативна, брехлива. Він був партизаном, після війни працював у КДБ, навіть певний час був призначений директором музею Івана Франка у Львові. Свого часу він був водієм Миколи Кузнєцова, і йому особисто було вигідно, щоб Кузнєцова знайшли, перепоховали. Про нього згадали, бо він фактично купався у променях слави, відбитих від Кузнєцова", - каже історик.

За його словами, в одному з останніх своїх інтерв’ю Струтинський згадував, що череп Кузнєцова тривалий час зберігався у нього вдома, а потім його нібито хотіли викрасти працівники КДБ.

"Я припускаю, що в такий спосіб він міг страхуватися, що череп в могилі все ж не Кузнєцова. Його туди взагалі могли б не покласти. Бо якщо там черепа нема, то зараз довести, що це не Кузнєцов, можна тільки через ДНК-експертизу. Але якщо є череп, то можна провести нову експертизу за допомогою 3D-моделювання", - каже Козицький.

Окрім того, академіку Герасимову під час експертизи тоді надали 18 фото Кузнєцова, але він зіставив череп чомусь тільки з однією. 

"Це нелогічно, бо з чим більшою кількістю фото порівняти череп, тим буде більша імовірність того, що якісь деталі збіжуться", - каже Козицький.

Після перепоховання Кузнєцова у Львові його брат та сестра написали книжку, у якій згадують, що нібито на тілі покійного були залишки чорного вовняного светра, який Кузнєцов носив під мундиром. Але в актах про ексгумацію теж чомусь нічого немає про светр. Це ще раз говорить, що офіційні дані підтасовували, вважає історик.

Про ексгумацію наразі не може бути й мови

Ще на початку 2000-х років ветерани Єкатеринбурга звернулися з проханням до Львівської міськради перепоховати останки Миколи Кузнєцова в Росії. У 2007 році до Львова навіть приїжджала делегація з Росії, але тоді їм відмовили. А у 2008 році громадянка Росії Маргарита Брюханова, племінниця Кузнєцова, звернулася з таким проханням до місцевих органів влади Львова.

Маргарита Брюханова / фото "АиФ-Урал", Евгений Лобанов

Суди у цій справі тривають донині. Нещодавно Касаційний адміністративний суд зобов’язав міськраду Львова дозволити перепоховання, бо, мовляв, родичі Кузнєцова мають усі необхідні для цього документи та дозволи. Однак мерія Львова вкотре відмовила. За таке рішення одностайно проголосували всі члени виконкому.

"Поки громадяни нашої держави, які перебувають в ув’язненні на окупованих територіях та на територіях Російської Федерації не повернуться додому, дане рішення не буде мати підтримки на виконавчому комітету Львівської міськради. А чи не хоче Росія повернути нам 121 громадянина України, які сьогодні ув’язнені за політичними та релігійними мотивами на території їхньої країни, а також 296 людей, які перебувають у нелюдських умовах на окупованих територіях? Наша позиція однозначна – ми не співпрацюємо з окупантами! І наостанок – позивачкою у цій справі з 2008 року є громадянка РФ Маргарита Брюханова. Хтось колись цікавився, як у неї справи?", - заявив міський голова Львова Андрій Садовий.

Те, що рішення міської влади правильне, вважає й історик Козицький: "Уявіть собі, що під час війни з Саддамом Хусейном Великобританія звертається до Саддама Хусейна з проханням про ексгумацію поховань британських солдатів, які загинули на території Іраку під час Першої світової війни. Такі могили там справді є. Але під час війни, навіть неоголошеної, ніяких контактів з ворогом бути не може. Росіяни просто багато брешуть в цій справі. Я знаю, що ініціатором повернення зі Львова пам’ятника Кузнєцову до міста Талиця на Уралі був тодішній міський голова Львова Василь Шпіцер. Він тоді зателефонував до тамтешнього губернатора Едуарда Росселя, якому сказав, що ми будемо демонтувати пам’ятник Кузнєцову, якщо вважаєте його героєм, можете забрати до себе. Але в Інтернеті є інформація, що Россель провів мало не спецоперацію і "вирвав з рук бандерівців пам’ятник Кузнєцову". Тому під час війни перепоховати останки не можливо".

Також історик зазначив, що з іншого боку Україна була б зобов’язана віддати останки, бо є підписантом Женевської конвенції 1949 року. Згідно з цим документом, якщо солдат похований на території країни, куди він прийшов як загарбник, то вона зобов’язана стежити за його могилою, якщо він помер в полоні, то навіть потрібно віддати його особисті речі родичам. Але для цього треба мати двосторонню угоду.

Козицький наголошує: "Росія, наприклад, має двосторонню угоду з Німеччиною про те, що німецькі і радянські поховання залишаються на місці. Але ми з Росією не маємо жодної угоди про повернення російських військових. До того ж Кузнєцов ніколи не служив у війську, він не мав військового звання, а був лише спецагентом. Тобто хороший адвокат міг би наполягати на тому, що Україна не зобов’язана виконувати це рішення Женевської конвенції щодо останків Кузнєцова".

Мирослава Бзікадзе

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся