Голова Фонду Розвитку Української Музики Роман Муха: Нав’язування Україні музичних чартів з Москви – те саме, якби ХАМАС нав’язував би чарти Ізраїлю

Голова Фонду Розвитку Української Музики Роман Муха розповів УНІАН про проблеми українського музичного ринку, чому музика не може бути поза політикою, чи існують в Україні альтернативи Моргенштерну та як відвойовувати культурний простір у Росії.

Яким має бути український музичний ринок, щоб називатися самодостатнім? 

Правду кажучи, ми ще на стадії формування українського музичного ринку - відвойовуємо його у Росії. Бо до подій на Майдані, до російсько-української війни вони почували себе у нас привільно. І те, що наші музиканти хаотично пробивалися на радіостанції та збирали зали, не означало, що ми мали музичний ринок. 

Свій музичний ринок означає, що маємо виробництво (студії, музиканти, аранжувальники, композитори, автори), канали комунікації (радіостанції, музичні телеканали, стрімінгові платформи) і споживача, який має запит на український продукт.  Наприклад, у сфері виробництва у нас є талановиті вокалісти, музиканти, аранжувальники. Але немає грошей на створення музичного продукту (середня вартість запису однієї пісні – 1-2 тис доларів) і менеджменту.

Менеджер – це управлінець, який знає індустрію, як управляти виробництвом та дистриб'юцією музичного продукту. Такі люди повинні заробляти гроші з цього процесу. Але звідки їм заробляти, якщо музичний ринок не створений.

Українській музичній сфері не вистачає грошей на створення продукту / фото pixabay.com

Цих менеджерів і не було? Чи вони поїхали з України?

В основному, не було. Ті, які є, тільки частково задоволені або змінили діяльність. Нові приходять та розуміють, що грошей на ринку немає, тому йдуть в інші сфери. Не маючи грошей на виробництво та менеджмент, музиканти два-три роки б'ються зі своїм продуктом в усі двері, а потім опускають руки. Це культурні втрати нашої країни. 

Ви раніше говорили, що десь 200-300 хітів втрачаємо щороку через комплексні проблеми індустрії.

Саме так. Через відсутність менеджменту, піару, грошей на виробництво. Так само є проблеми з каналами комунікації. Музичні радіостанції переважно належать людям, які не особливо підтримують українську музику й культуру. 

За словами експерта, через проблеми музичної індустрії Україна втрачає сотні хітів / УНІАН

Будь-яку українську чи україномовну українську музику?

Для мене українська – це україномовна. Існує шаблон, мовляв, музика «поза межами», інтернаціональна. Музика - так. Але в пісні завжди є мова. Якщо артист виробляє в Україні російськомовну пісню, ця пісня належить російському культурному центру.

Насправді якби не квоти, ми б вже втратили культурне поле. Саме квоти дозволили існувати жанру української поп-музики. До Майдану української поп-музики, за рідкісними виключеннями, не існувало. Хоча був український рок, фольк, андеграунд, експериментальні електронні проєкти.

Зараз нам вистачає українських поп-гуртів?

Ні. У нас люди можуть спожити в десять-двадцять разів більше музики, ніж пропонується зараз. Потенціал колосальний, якби канали комунікації підтримували.

Коли кажу про не підтримку, маю на увазі конкретні приклади. Історія з моєї практики: у грудні в Фонді Розвитку Української Музики провели конкурс молодих виконавців. Планували обрати одного переможця, але серед 150-ти заявок було, як мінімум, 30-50 вартих ефіру пісень. Тому наші музичні експерти, загальновідомі продюсери, музиканти підтримали ще десятьох виконавців (зважали на радіоформатність пісень). Для них ми записали музичні студійні демо-відео. Кліп переможця та десять студійних музичних відео розіслали на радіостанції. Це були стандартні радіо-хіти. Але радіостанції, особливо великі холдинги, пісні в ефір не брали.

Можливо тому, що ви пропонували нових, невідомих виконавців?

Серед них були виконавці, які рік-два працюють.

І як це пояснюють на радіостанціях?

У  музичних редакторів чи продюсерів є набір шаблонних відповідей – «не формат», «музична рада не затвердила», «фокус-група не прийняла». Це маніпуляції та відмовки. Кажу як людина з радіобізнесу з чуттям на хіти. На телеканалі «М2», де я був продюсером, ми давали виконавцю шанс попасти в ефір, якщо трек якісно записаний. Як наслідок, з 2016 року до 2020 року «М2» вдвічі виріс у рейтингу. Тобто, аудиторія хоче слухати українську музику.  

Далі є проблеми зі стрімінгами (четвірка основних - Apple Music, Spotify, YouTube, Deezer). Як думаєте, де знаходяться регіональні офіси стрімінгових платформ?

В України є проблеми з найбільшими стрімінговими музичними сервісами / фото Microsoft

В Росії.

Так, у Москві. Це приблизно те саме, якби музичні редактори, які визначають чарти для Ізраїлю, сиділи в штаб-квартирі ХАМАС. Звісно, для стрімінгів – це просто бізнес, але ми з Фондом розвитку української музики збираємося виносити питання на обговорення. Американці, наші стратегічні партнери, які підтримують нас політично, мають увійти в наше становище. Бо це теж політика. Ми говоримо про нав'язування споживацьких смаків країною-агресором. Не може Москва нав'язувати музичні чарти Києву. Вже мовчу про те, що наша молодь тягнеться в культурний російський центр.

Чого хочете від стрімінгів?

Програма максимум – щоб відкрили офіс у Києві. Програма мінімум – перенесли регіональні офіси з Москви у неворожу для нас країну. У Варшаву чи Вільнюс. Це питання треба розхитувати. Нехай суспільство підключається, громадські організації. До речі, нас вже підтримали Український Інститут, Фонд «Відкрий Україну». 

Буде якесь колективне звернення?

Будемо робити колективне звернення та шукати виходи на людей, які можуть вплинути на ситуацію. Мабуть, це процес на роки. Але ми повинні щось з цим робити. Зважаючи, наскільки впливовим фактором на сьогодні є потокові стрімінгові платформи. 

Поговоримо про третій сегмент, потрібний для самодостатнього ринку – запит споживача на український продукт. Які проблеми назвете?

Уявіть ситуацію: їде в машині 20-річний молодий українець і слухає умовну Алєгрову чи Успєнскую. Здавалося б, дивно. Адже пік їх популярності давно минув. Чому це слухає молода людина та транслює з вікон машини? Естрада та шансон – це пізній Радянський Союз та 90-ті роки. Ця музика звучала в сім'ях, на пікніках, днях народженнях, діти росли, слухаючи її. Як правило, музичні смаки людини формуються до 20-25 років. Далі музика йде з людиною ціле життя, слухач транслює її та не хоче відкривати нового. Тобто споживчий інтерес до музики формується інерційно.

Мовна полігамність – це ще одна проблема в споживчих смаках. Оскільки у нас величезна частина населення російськомовна, то по звучанню, по вихованих з дитинства музичних гармоніях російська музика їм ментально ближче. Коли виходить російський хіт, російськомовна людина швидше на нього відгукнеться.

Звісно, російськомовні українці так само сприятливо і відкрито ставляться до хороших українських хітів. А в таксі Львова може звучати російський шансон, і україномовні українці не придадуть цьому значення. Змінювати смаки масової аудиторії – довгий процес.

Роман Муха пояснив, чому українці слухають "умовну Алєгрову чи Успєнскую" / УНІАН

Маємо пропонувати власну альтернативу під споживацькі смаки?

Маємо пропонувати альтернативу, так само як повинні відвоювати простір у російського культурного простору. Адже наші люди слухають і англійську музику. Світовий шоу-біз (англомовна англійська, американська музика) домінує в нашому інформаційному просторі, бо більшість радіостанцій крутять саме англомовні хіти. Люди до них звикли, тому хочуть чути українською мовою «щось таке». Наші артисти це відчувають і не хочуть переспівувати російський шансон (хоча, є й такі). Тим більше по вібраціях наша музика ближча до європейської та американської музики. Вона більш сучасна, відповідає трендам. Це може бути синтез трендовості і фольку (як зробили Go_A).

Наші люди достатньо креативні, щоб запропонувати ринку пропозицію. Питання в споживчих сформованих смаках, які міняються повільно, та в підтримці медіа. Зараз немає ЗМІ, який би покрив відразу всю аудиторію, розірвану по різних платформах. Хтось слухає «Радіо шансон», хтось – «Радіо Культура», ті – «Радіо НВ», а ті - Apple Music.

Уточніть, наш україномовний шансон нам не потрібен?

Чому ж? І він є. Слухачі «Радіо Шансон» чують український шансон, кілька десятків артистів створюють таку музику.

Ви згадали, що молодь тягнеться до російського культурного центру. Є думка, що наші музиканти часто роблять контент не цікавий підліткам. Вони потребують провокацій, і саме тому слухають умовного Моргенштерна. Що думаєте?

Контенту мало, але він є. Втім, медіа його не підтримують, тому про нього ніхто не знає.

Також треба розуміти особливості явища підліткової субкультури. Це культура зграї, тому прийнята авторитетами цих спільнот культура поширюється на всю спільноту. Підлітки перебувають у віці психологічного бунту проти батьків, фальшу школи, шукають щось таке, що б «чіпляло» в плані бунту. Російський реп тонко «зчитує» ці настрої та пропонує їм власну ілюзію бунту.

У цьому плані Росія наслідує Радянський Союз. Адже коли в СРСР зрозуміли, що не можуть протистояти впливу західної культури на молодь (широта емоційної палітри західної музики впливала, молодь вже серйозно не сприймала виступи партійних діячів), при комсомольських організаціях були створені рок-гурти за підтримки держави. Ми відчували, що це «трохи не те». Проте вони з'явилися. У Радянському Союзі була потужна школа спецслужб, ці специ лишилися в Росії. І те саме зроблено в Росії з репом, бо реп – це сьогоднішній рок. 

Проблема в тому, що наші підлітки виховуються на цьому, слухають цих артистів, готові платити гроші на концертах. Гроші знову поїдуть у Москву. Цей процес хтось повинен зупинити. Для цього має бути комплексне рішення, підтримка держави.

Продюсер вказав на проблему російського репу в Україні / УНІАН

Треба підтримувати український реп?

Має бути комплексна підтримка. Громадськість, держава, бізнесмени мають усвідомити, що вони або захищають свій культурний простір, або позбавляються його. Без цього усвідомлення та підтримки ми приречені втратити свій культурний простір. 

Які ризики для розвитку українського музичного ринку становлять гастролери з Росії? Так, їх зараз менше, але українці, за можливості, купують квитки.

Оскільки ми не розв'язали питання з підтримкою української музики каналами комунікації, а російський культурний продукт заходить в українське середовище, то люди будуть купувати квитки. Нікуди від цього не дітися. На цей час обмеження російських гастролерів – абсолютно виправданий крок. Це питання національної безпеки, охорони свого культурного та економічного простору.

Чи сприяють концерти світових «зірок» в Україні розвитку ринку? Чи є з цим якісь проблеми?

З закордонними «зірками» у нас особливих проблем не було. Згадаємо фестивалі та концерти до пандемії, коли до нас приїжджали круті «зірки» першого ешелону. Тому нам треба повертатися на докарантинний рівень.

Звісно, вони впливають на наш ринок. Дають позитивні приклади, як робити шоу, розвивають естетичні смаки українців. Так, забирають частину грошей, але одне з одним пов'язано. Але ми з заходом не воюємо. Вони нас не обстрілюють… 

Також я не чув у західному поп-продукті деструктивні меседжі. В основному, їх пісні транслюють світлі речі - святкуй життя, кохай, люби. А «руський мір» – це про середньовіччя, про насильство, про несправедливість. Коли дитина слухає російський реп, розуміючи кожне слово і агресивну подачу – це інша історія. Маємо говорити про це, адже музика формує світогляд людини. Це не просто пісні – це меседжі, повідомлення.

Концерт гурту Imagine Dragons в Києві, 2018 рік / Фото: Юрій Грязнов

Зважаючи на комплекс проблем, які настрої на українському музичному ринку? 

Оптимізм підірваний карантинними заходами, пандемією. Деякі гурти припинили своє існування. Інші не розуміють, що робити далі.

Дехто міняє рід діяльності, йде в будівельники чи в маркетологи. Шукаючи засоби виживати, артисти таксують. Деякі музиканти, які позиціонують себе як артисти сцени, вимушені співати у кавер-групах або виступати на весіллях, як музиканти. Їм соромно. Маскуються, бідні, одягом, але виходу в них немає. 

Звісно, музиканти не можуть не творити музику, бо талант просить самовираження. Це примушує людей повертатися до творчості, і це єдине, що нас рятує. Втім, без розв’язання проблем сегменту виробництва, каналів комунікації, споживацьких настроїв і уподобань, далеко не просунемося. 

Ви колись говорили, що без культури немає нації. Чи усвідомлюють це люди, які створюють контент для музичного ринку та формують культурну політику? Тобто, не споживачі.

Ті, хто створюють контент, хочуть самореалізуватися. Ті, хто володіють ЗМІ, мають дві мети – заробити гроші та впливати на культурне виробництво і формування культури. Що в голові у чиновників, не знаю.

Саме тому ми з друзями створили Фонд Розвитку Української Музики. Ми більш мобільні, ініціативні. Якщо об'єднаємо достатнє коло однодумців, зможемо впливати на процеси. І ми вже це робимо. 

Чи є якась фінальна мета існування Фонду? Коли можна буде його закрити?

Наші цілі такі – створити свою повноцінну музичну індустрію замкнутого циклу. Щоб всі три сфери (виробництво, канали комунікації та запит споживачів) замкнулися в одну й живили одна одну. Створити культурний центр, який буде притягувати громадян нашої країни та сусідніх. До речі, зараз до нас на конкурс декілька артистів з інших країн прислали пісні українською мовою. Наприклад, з Білорусі.

Якщо у нас буде потужна культура, своя індустрія, до нас будуть тягнутися і чехи, і словаки, і білоруси, і, можливо, поляки та росіяни. В минулому вони теж створювали україномовні хіти («Моральний кодекс», Б’янка, у Малініна є цілий український альбом).

Тому кінцевої мети у нас немає. Працюємо для створення культурної індустрії, підтримки та вирощування наших артистів та музикантів. Уявіть, що ви посадили виноград, а потім його поливаєте, обрізаєте… Він дає плоди, а ви робите вино і всі ваші друзі задоволені. 

Ірина Петренко

Ірина Петренко

УНІАН в Google News