"Все майно згоріло, обладнання... "Джекпот", але ми не склали руки. Якщо не боятися, то сенс працювати у Харкові є", - харківська підприємиця Офелія Єршова

Подружжя підприємців Андрій Афанасьєв й Офелія Єршова, які жили у сумнозвісному будинку на Салтівці, який був вщент зруйнований, не втекли, а створили нову компанію – вони розповіли УНІАН про свою справу і те, як жити, а не виживати бізнесу у Харкові.

Їхній будинок на Салтівці зараз показують всім поважним закордонним гостям як символ російської агресії проти Харкова, який росіяни "кошмарять" без упину. Харківська підприємиця Офелія втратила там не лише житло, але й свій попередній бізнес. Але незламні харків’яни не можуть сидіти без діла, тому жінка зі своїм чоловіком вже започаткували нову справу, яка "виросла" з необхідності.

Це подружжя – не єдиний успішний кейс харківського підприємництва під час війни. Та, готуючи велику історію про мужніх харків’ян, які під російськими бомбами і ракетами не бажають залишати своє рідне місто та уперто будують, створюють, працюють, відроджуючи свою "малу Батьківщину", в буквальному сенсі, з попелу неначе Фенікс, щодня – ми в УНІАН буквально закохались у цих щирих і працьовитих людей, тому вирішили, що їх історія заслуговує окремої розповіді.

…Коли у Харкові у 2022 році були проблеми з харчами, вони робили тушонку для себе, друзів та як допомогу військовим і цивільним. І їхній продукт людям так сподобався, що у 2023 році подружжя оформило своє заняття у повноцінний бренд.

Пані Офелія та її чоловік Андрій в інтерв’ю УНІАН розповіли, як у час скрути та постійних обстрілів вони наважились на заснування нової компанії, що додає їм сил, та з якими проблемами на сьогодні доводиться стикатися харківському бізнесу.

Ви - подружжя підприємців, які не побоялися розпочати новий бізнес у прифронтовому Харкові. Чому, попри всі загрози, ви прийняли таке рішення?

Офелія: Ми розуміємо всі ризики Харкова. Але хочемо працювати саме тут. Харків – наш дім. Це наше місто. Тому вирішили не сидіти склавши руки, а запустити новий бізнес. Так, ми боїмося. Але робимо. Чекати на свій "ідеальний" момент можна все життя. Й не дочекатися.

Це ваш перший бізнес?

Офелія: Бізнес для нас не нова галузь. Основний бізнес у мого чоловіка Андрія - будівельний, але справи там зараз не дуже. Я теж маю досвід підприємництва. Я дизайнер одежі і мала власне ательє. Але свій бізнес втратила з початком війни й опинилася без роботи.

Вирішили змінити напрям й зайнятися продуктами харчування – тушонка, паштети. Спочатку їх робили для себе, а потім зареєстрували офіційно як бізнес. Ми так працюємо вже рік і багато чого досягли.

Андрій: Я у бізнесі загалом вже років п’ятнадцять. Переважно у будівництві. Але з тушонкою все почалося наприкінці 2022 року. Під час війни ми почали заготовляти її собі. Бо такий був час. Дружина тоді сказала, що потрібно купити автоклав для цього. Я запропонував купити автоклав побільше, бо, можливо, знайомі теж захочуть і собі тушонку.

Офелія: І вони захотіли. Ще й як! Бо домашня дуже відрізняється від магазинної.

Андрій: Спочатку для себе та друзів робили. У тому числі й для тих, хто на фронт поїхав. Всім дуже сподобалося й вони попросили ще. Були навіть готові купляти партіями. Так в нас клієнти з’явилися раніше, ніж компанія. Ну я й кажу: "А давай робити це як бізнес!". Тим більше, що ми вже давно до цього приглядалися, ще до повномасштабної.

Офелія: Зараз проблем з продовольством вже немає у місті, але ми встигли поволонтерити у 2022 році. Передавали на армію тушонку.

І ось, протягом 2023 року наше маленьке виробництво вийшло на такі обсяги, що ми вирішили оформити торгову марку "Пані Шеф". Бо якщо вже цим займатися, то займатися серйозно. Зараз вона досі у процесі реєстрації, бо цей процес складний, але бізнес працює.

Держпродспоживслужба вже перевірила та схвалила наші паштети, тушонку й готові обіди. Очікуємо на реєстрацію іншої продукції. Наприкінці 2023 року почали готувати цех під розширення виробництва. Його ми запустимо вже до кінця весни.

Ви створили цей бізнес з власних коштів чи за допомогою кредиту або гранту?

Офелія: Це завдяки гранту. Держава у нас повірила, і вже у грудні ми отримали гроші, які одразу ж вклали у майбутній цех. Обладнання потрібно багато, бо працювати плануємо одразу по шести напрямах. Окрім згаданих тушонки, паштетів та готових обідів будемо ще продавати заморожену продукцію (котлети та подібне), в’ялені продукти та джеми.

Андрій: Свої кошти теж вкладали. Але з будівництвом справи йдуть погано. Без гранту було б складно.

А чим саме ви займаєтесь у будівництві?

Андрій: Раніше працював з мозаїкою, але цей бізнес зупинився після 2015 року – теж через війну. Потім з хлопцями займалися мармуром, а вже перед "великою" війною ще й широкоформатною плиткою. Це був новий тоді напрям у декорі будинків, і ми непогано росли. Робили стільниці і взагалі все, де можна залучати плитку.

Я створив власний цех на 10 осіб та ще 6 бригад працівників по Харкову. Цех і досі функціонує. Це наше поки що основне джерело прибутку. Але зараз людям не до прикрас. Якщо порівнювати 2023-й з 2022 роком, то динаміка замовлень впала, бо у 2022-му ми ще завершували проєкти, які розпочали до війни. Нових замовлень все менше.

Скільки зараз замовлень у порівнянні, наприклад, з 2021 роком?

Андрій: Зараз десь відсотків 10 від того, що було. А може й менше. Це ж не звичайна плитка - вона досить дорога. А у людей менше грошей.  

Офелія: Тому ми й вирішили зробити диверсифікацію активів. Створити альтернативу. Ми хочемо зберегти обидва бізнеси.

Андрій: У складний період завжди потрібно мати якийсь запасний варіант для заробітку. Це нікому не завадить. Ще краще – три бізнеси. Всі щоб у різних галузях. Тим більше, якщо є надійні партнери. А мені з дружиною легко робити нові бізнеси [сміється].

Офелія, ви казали, що теж займалися бізнесом?

Офелія: Так, у мене було ательє. Шили одяг. Але під час війни ми зупинили роботу. Я повністю свій ФОП закрила, коли отримали грант у 2023 році. У 2022-му багато мого обладнання та матеріалів було знищено, коли наш дім на Салтівці зруйнували.

Кажуть, що ви мешкали у тому самому домі, який став символом російського терору на Салтівці у Харкові. Це правда?

Офелія:Саме так, це дім моїх батьків. Ми тільки-но встигли 3 березня мою маму вивезти звідти, а вже 5 березня стався "приліт". Ця шістнадцятиповерхівка стала найвідомішою, на жаль, у Харкові. Зараз мешкаємо у квартирі Андрія, у центрі міста.

Андрій: Квартира була на 11 поверсі, а прилетіло якраз між 10 та 11 поверхами. Прямо до нас.

Офелія: Прямо у тамбур прилетіло. А мама завжди ховалася саме там, бо вважала це найбезпечнішим місцем. Дуже не хотіла виїздити. Вірила, що це все ненадовго, й що тамбур врятує. Але прямо туди влучили два ФАБи - дві авіабомби російські. Звісно, все майно згоріло. Зокрема й одежа з мого ательє, і обладнання все, яке я туди привезла на зберігання. "Джекпот", як-то кажуть. Але ми не склали руки й створили новий бізнес.

Там декілька людей загинуло. Серед постійних мешканців ми точно знаємо про одного знайомого. Але були ще загиблі, які там постійно не проживали. Ми не всіх знали. Потім серед мешканців робили перекличку і з більшістю контакт підтримуємо. В нас є досі домовий чат у вайбері.

Ви не запрошували на роботу або в якості партнерів інших мешканців цього будинку?

Офелія: Зв’язок ми підтримуємо. Але всі тепер живуть по різних районах Харкова, містах та навіть країнах. Тому до бізнесу не залучали. Проте, ми запрошуємо інших ВПО.

Втрата домівки це катастрофа. Більшість ваших сусідів після цього полишила Харків та поїхала деінде чи залишаються у місті?

Офелія: Десь шістдесят відсотків мешканців будинку залишаються у Харкові або області. Ще частина у Полтаві, Дніпрі або інших українських регіонах. Більшість мешканців дуже люблять своє місто й не бажають нікуди їхати. Але особисто ми майже не бачимось.

Вам влада якось допомагала після втрати будинку? Вам обіцяють нове житло?

Офелія: Центральна влада - ні, а місцева виділила всім охочим місце у гуртожитках. Причому пропонували різні варіанти для різних сімей, на вибір. Повідомили, що будинок не підлягає відновленню. Ми деякий час жили у Дніпрі, але повернулися. Нас тягнуло додому.

Мешканці будинку лише зараз почали отримувати сертифікати про пошкоджене майно. Половина вже отримала, а іншій досі не дають. До того ж центральна влада перерахувала коефіцієнти щодо відшкодування й ті, що подали заяви першими, отримують менші відшкодування, ніж ті, хто забарився. Багато зайвої плутанини. Сертифікати видають, але про нове житло мова поки що не йде.

Те, що ви втратили квартиру, якось вплинуло на отримання вами гранту?

Офелія: Ні, бо я про це навіть ніде не згадувала. Та й грант ми отримували на Андрія, а не на мене.

Тобто, ви втратили житло і попередній бізнес, у Харкові досі багато загроз, але, попри все це, ви вирішили, так би мовити, "перезапустити" життя у нових умовах – новий бізнес, нова мета у житті?

Офелія: Я вже втратила квартиру й свою справу. Ми не знаємо, що буде далі. Але сидіти й нічого не робити, лише з ранку до ночі тремтіти – ми так не можемо. Не дай Боже, знов доведеться кудись виїжджати. А може й не доведеться. Невідомо, що буде. Ми не хочемо сидіти й думати про те, чого може й не відбутися. Ми хочемо жити, а не виживати. Ми хочемо працювати. Хочемо робити те, що подобається нам і нашим покупцям.

Андрій: До мене часто знайомі чи друзі заходять, бачать мій цех і питають, чи не боюся я працювати. Бо стільки загроз довкола. А я відповідаю, що скільки можна боятися? Неможливо боятися весь час. Ми адаптувалися до нових умов і бажаємо працювати, а не просто гаяти час. Треба менше думати та вагатися, а слід просто брати й робити. Можливості для цього є.

Офелія: Звісно, ми ризикуємо. Й невпевненість є. Бо прилетіти може знов. Але так вже склалося, що чекати кращого моменту можна дуже довго. А життя минає. Що нам ще робити? Шукати інше місце? Ні, ми не будемо. Ми патріоти свого міста. І в нас на Харків багато планів щодо нового бізнесу.

Якщо не секрет, що це за плани?

Андрій: В разі успіху ми хочемо "Пані Шеф" перетворити на цілу мережу. Хоча наразі в нас лише двоє працівників, окрім нас з дружиною. Але ми мріємо розвиватися. Збільшувати штат будемо потім, коли всі реєстрації пройдемо. А нам знадобиться ще 5-6 працівників, щоб цех повноцінно запрацював.

Офелія: В Україні дуже важко й довго оформляти бізнес у харчовій промисловості. Під кожне нове приміщення потрібно отримувати нові документи. Ми зараз, нарешті, на етапі завершення ремонту цеху й його оформлення. Тоді подивимось, як підуть справи.

Андрій: В нас вже є деякий перелік клієнтів і партнерів. Вже є попередні домовленості з торговельними мережами. Тому ми налаштовані оптимістично.

Вважається, що новому виробнику отримати місце у магазинах дуже складно через безліч конкурентів. Чи відчуваєте ви вже конкуренцію?

Офелія: Конкуренція на ринку харчових продуктів завжди велика. А особливо у сегменті тушонки. Бо є не лише власні виробники, але й імпорт. З початку війни до країни завезли просто шалені обсяги тушонки не найкращої якості. Часто як "допомогу" завозять. Через це відбувся шалений демпінг цін. Тушонки на ринку так багато, що її відпускна ціна часто вже нижче собівартості.

Андрій: Ми розуміємо, що на цьому висококонкурентному ринку буде важко. Особливо конкурувати з великими виробниками. Але ажіотаж впав, і ми хочемо "взяти" якістю. Покупець вже більш перебірливий. Я одразу сказав, що якщо робитимемо, то лише таку, як я їв у дитинстві, домашню – великі шматки м’яса і нічого зайвого.

Через те ми й вирішили спочатку робити її собі. Бо я взагалі не пам’ятаю, коли я їв справжню нормальну тушонку з магазину. Навіть в роки до війни. Яку банку не відкриєш, то там або жир один, або субпродукти. Сої багато, консервантів. Ну що це таке, щоб в Україні не можна було купити справжньої тушонки і доводилось її робити самому?

Для справжньої тушонки достатньо стерилізації. Ніяких консервантів бути не повинно. І вона буде роками стояти. Так робили наші бабусі-дідусі. Наші знайомі, які нашу тушонку куштували і порівнювали з магазинною, стали нашими першими клієнтами.

Офелія: Ще коли ми робили лише собі, Андрій якось приходить й каже: "Нам замовили 30 банок тушонки зі свинини й стільки ж з яловичини, і паштети ще". Уявіть просто – одна людина собі десь у "схрон" замовила по 30 банок кожного виду тушонки! Так, про всяк випадок. Після всіх втрат та проблем, які в нас були через війну, ми з такою радістю та ентузіазмом почали ту партію робити! Так цей бізнес для нас й почався. Зараз ми виробляємо три види тушонки й паштет.

Тобто, ви займаєтеся одночасно будівництвом і тушонкою… Чи не думали будувати міні-бункери у форматі "all inclusive"? Так би мовити, "пакетне рішення" з захистом і тушонкою? А якщо серйозно, то як ви готуєтеся до наявних загроз? Можливо, виробництво розташоване десь у підвалі, з власним генератором?

Офелія: Ні, бункери поки що не будуємо, але вже є знайомі, які будують [сміється].

Андрій: Розташований цех не під землею, але ми підготувалися до всього, що у наших силах. Так, генератор є, який дуже виручає. Всі заходи безпеки враховані. Є навіть військові аптечки. Хоча, все ж, це не бункер.

Офелія: В наш час дуже важлива мобільність. Щоб в разі чого швидко перевезти виробництво. Тому в нас все обладнання не стаціонарне, а пересувне. Все розраховано так, щоб в разі чого ціле виробництво завантажити у одну фуру й вивезти у безпечне місце. Але ми сподіваємося, що такого не буде.

А як ви в цілому оцінюєте бізнес-клімат в Україні та безпосередньо у Харкові? Є багато скарг підприємців на податки, перевірки та інші проблеми.

Андрій: Не скажу, що зараз у Харкові вести бізнес легко, але й не настільки складно, як до війни. Підтримка відчувається. Якби ще без обстрілів…

До війни я ніколи й не думав про гранти, наприклад. А виявляється їх отримати цілком реально. Дуже багато програм нових з’явилося для підтримки саме малого та середнього бізнесу у місті. Але мало хто про це все знає. Знайомі казали, що можна навіть отримати пільговий кредит під 1 відсоток річних. Я кредити ще не брав, але до війни таких ставок точно не було.

Офелія: Ми будемо працювати за будь-яких умов. Але було б правильно, якби прифронтовим регіонам зробили не лише грантову допомогу, але й якісь пільгові умови по податках. Бо якщо порівняти Харків і, наприклад, Захід країни, то умови будуть геть інші. Нам потрібно витрачати кошти на додаткові заходи безпеки, на генератори.

Одні лише тривоги чого варті. Бо на час тривоги потрібно зупиняти виробництво чи продажі і всіх виводити. А у нас на день буває тривог по шість годин. Якщо весь цей час не працювати, то це уявіть які збитки? А зарплатню платити треба й податки вимагають вчасно. Складненька така ситуація виходить в місцевого бізнесу. Але добре, що бізнесу на зустріч все ж йдуть.

Є багато грантів та іншої підтримки. І не лише від держави, але й від донорів іноземних. Часто деякі кричать, що "у Харкові не дають гранти". Це не так. Але до них потрібно краще готуватися і пропонувати реальний бізнес-план. І потрібно шукати саме ту програму, яка підходить під вашу бізнес-модель. А програм безліч.

Який саме грант ви отримали? На що ви робили акцент, щоб вмовити комісію надати вам гроші?

Офелія: У лютому минулого року ми подали заявку на програму "єРобота", показали свій бізнес-план і отримали кошти. Щоб грант отримати, людина повинна чітко розуміти на що йому ці кошти. Чітко це все прописувати у бізнес-моделі. Й завжди виходити з реальних потреб своєї аудиторії. Бо іноді як почитаєш бізнес-плани, то просто у шоці будеш.

Гроші просять інколи на, умовно, апарат для чухання лівої п’ятки. Ну хто дасть грант на те, що не є реалістичним? Але якщо підійти з розумом до складання заявки, то гроші дадуть. Це я кажу з власного досвіду. А якщо не дадуть тут, то можна спробувати іншу програму.

Андрій: Щоб отримати підтримку, а потім щоб бізнес був успішним, потрібно працювати виключно з тим, на чому ви розумієтеся. Ми довго вивчали, наприклад, харчову галузь. Спочатку зробили свій продукт для себе, потім дали його скуштувати друзям, і лише потім почали шукати грант та оформляти бізнес.

Коли Офелія писала наш бізнес-план під грант, то ми абсолютно чітко розуміли, що нам потрібно, в яких кількостях, і скільки це буде коштувати. Додам, що це був наш перший грант. Ми ніколи на них не подавалися і думали, що це важко й ніхто нам грошей не дасть.

Офелія: Вони високо оцінили те, що ми вже не новачки у бізнесі. Також комісії сподобалося, що в нас є реалістичні цілі на три роки наперед. Тобто, що ми будемо працювати з розумінням того, куди прямуємо. Кожен бізнес повинен "закривати" конкретний "біль" клієнта. Кожен! І ми на цьому робили акцент.

Чи  немає у вас проблем з сировиною чи з закупівлею обладнання? Не лише через війну – багато хто скаржиться, що їх обладнання, наприклад, "застрягло" на польському кордоні…

Андрій: Проблем не було, бо ми встигли закупити його ще до блокади кордону. А загалом це проблема. Багато знайомих підприємців від цього постраждали.

Офелія: А сировина в нас тільки українська. Більше того – лише харківська, з нашої області. Ми спеціально підтримуємо своїх. Ми це й у гранті писали – що, підтримуючи нас, вони підтримують ще й інших харківських підприємців. На даний час в нас два постачальники, які теж отримують свій заробіток, створюють робочі місця.

А є щось, що заважає вашому невеличкому бізнесу розвиватися?

Офелія: Звісно, є. Якщо зі свининою та курятиною все добре, то з яловичиною у Харкові й Україні загалом дуже великі проблеми. Є побоювання, що українська яловичина взагалі може зникнути як така. Залишиться лише щось у вкрай малих об’ємах, десь у бабусь на ринках.

Росіяни знищили у Харківській області багато ферм, вбили безліч корів. На початку війни вони розбомбили "Агромол". А це велике підприємство. Цілі стада знищені. Після обстрілів на полі було розкидано частини тіл тварин… Це було жахливо! Звісно, що це вплинуло на галузь.

Тому є певний дефіцит цього м’яса. Принаймні на Сході. Через це воно найдорожче. Наприклад, свинина у малому гурті коштує в середньому десь 150 гривень за кілограм, а яловичина у приватних продавців буде вже більше 200 гривень. А ось з курятиною взагалі ніяких проблем немає.

У соцмережах часто можна побачити побоювання, що в Україні, або конкретно у Харкові, буде голод. Що ви на це можете відповісти?

Андрій: Йде війна, і може статися що завгодно. Тому краще мати запас харчів. Але прямо зараз ні про який голод у Харкові мови не йде. Зараз все нормально.

Офелія: Росіяни вже завдавали ударів по фермах та харчових виробництвах. Можуть це знов повторити. Тому прогнозувати щось складно. Але станом на сьогодні у Харкові все є. Повний асортимент продуктів, як і в інших регіонах. Фермери та харчові підприємства вже адаптувалися до нових умов.

Ми ж харків’яни. Ми до всього пристосуємося, всьому навчимося. Блекаути та інші перепони то вже таке – нова реальність, до якої всі звикли. А ось щодо більш можливих ударів росіян саме по галузі продовольства ніхто поки що не може прогнозувати.

Якщо подивитися новини чи заяви політиків, то складається враження, що у Харкові вже взагалі якась випалена пустеля, а ви кажете "та все нормально"…

Офелія: Ми всі звикли. Загаданий "Агромол", наприклад, теж відновив роботу. І всі ми так – попри втрати, працюємо далі.

На завершення, чи можете ви щось побажати або порадити іншим підприємцям, які за цих умов теж хочуть відкрити бізнес у Харкові?

Андрій: Якщо не боятися, то сенс працювати тут є. Смілива людина не та, яка нічого не боїться, а та, яка боїться, але все одно робить. І отримує собі гарний результат.

Офелія: Ми ще у 2022 році й не думали, що під час війни почнемо новий бізнес. І що нам ще й грошей під це дадуть. Ми оцінили всі "за" та "проти", пішли на цей ризик і віримо у краще.

Пораду початківцям дам таку – будьте уважні й придивляйтеся до всього, що є довкола вас. Не бійтеся шукати щось нове і ризикувати у бізнесі, але продумуйте кожен крок наперед, чітко усвідомлюйте що вам потрібно й адаптуйтеся до обставин. У Харкові є не лише загрози. Нові умови дають сміливим й нові можливості. А можливостей тут багато.

Андрій Попов

УНІАН в Google News