Капітан збірної України з карате Станіслав Горуна: "Нам передалися козацькі гени. Українці, не маючи умов, - лідери у спорті. Іншим так не вдалося б"

Капітан збірної України з карате Станіслав Горуна в інтерв’ю УНІАН розповів, чи очікує сюрпризів у двобоях зі своїми основними суперниками, чому не отримував офіційного запрошення змінити громадянство і представляти інші збірні, та чи може щось вивести його з рівноваги.

Менше тижня залишається до старту Х Всесвітніх Ігор, які 20 липня відкриються у польському Вроцлаві. Ці змагання, що проходять один раз на чотири роки, називають «олімпійськими іграми з неолімпійських видів спорту».

Українська збірна братиме участь у Всесвітніх Іграх як самостійна команда вже всьоме в своїй історії. Наші спортсмени змагатимуться у 20 видах спорту, і практично в кожній дисципліні ми розраховуємо на медальні здобутки – не дарма з 80 атлетів, що отримали ліцензії на участь у Іграх, більше половини (44 спортсмени) мають в активі престижні нагороди чемпіонатів світу та Європи у своїх категоріях.

Трохи неочікувано, навіть для більшості учасників нашої делегації, з’явився у команді і свій «джокер». Потужне підсилення українська збірна отримала за лічені дні до від’їзду у Вроцлав: останню, 80-ту ліцензію на Всесвітні Ігри отримав один з провідних каратистів світу, львів’янин Станіслав Горуна. Можна не сумніватися, що для українських вболівальників він буде однією з головних надій на здобуття медалей.

Власне, прихильникам карате Станіслава Горуну зайвий раз представляти не треба. Багаторічний лідер чоловічої збірної України, багаторазовий чемпіон країни, бронзовий призер чемпіонату світу і двічі – срібний призер першостей Європи, володар титулу «Спортсмен року-2014» від Міністерства молоді та спорту – всього не перелічити. Втім, всі ці лаври, як зазвичай буває, – лише верхівка айсберга, а цікавіше зазирнути вглиб. Що УНІАН охоче і зробив, взявши інтерв’ю у капітана збірної України і одного з кращих каратистів планети. Інший бік життя Станіслава Горуни виявився не менш цікавим, ніж його спортивні бої.

Станіславе,  коли ви дізналися, що їдете на Всесвітні Ігри? Чи було це несподіванкою для вас?

Дізнався одночасно з усіма, коли новина з’явилася в Інтернеті. Я в цей час був за кордоном. У цей же день зідзвонився з представниками нашої федерації і дізнався подробиці. Виявилося, що один з учасників змагань на майбутніх Іграх травмувався. Українська федерація швидко відреагувала, написавши листа у Всесвітню федерацію карате, і нам дали дозвіл.

Горуна каже, що підсвідомо був готовий до поїздки на Всесвітні Ігри / фото WKF

Мабуть, довелося терміново вносити зміни у свій графік. Не буде проблем зі спортивними кондиціями?

Підсвідомо я був готовий, що поїду на Всесвітні Ігри – якщо не як спортсмен, то як вболівальник,  підтримати наших дівчат – Аніту Серьогіну і Катерину Криву. Вони єдині повинні були представляти українське карате на цих змаганнях. На ці дати я спеціально нічого не планував... А що стосується форсування форми, то дуже доречною для мене стала поїздка у Гонконг, звідки повернувся кілька днів тому. Федерація карате Гонконгу звернулася до мене за допомогою у підготовці місцевої збірної до Азійських ігор. Я відгукнувся і не шкодую – іншим спортсменам допоміг з практикою, і сам постійно тренувався, підтримував форму.  

Чи можна порівняти Всесвітні Ігри за престижністю, наприклад, з чемпіонатами світу та Європи?

Змагання World Games проводяться раз на чотири роки – це додає їм ваги і престижності. Всесвітні Ігри не дарма називають «неофіційною Олімпіадою». До речі, карате буде представлене на Всесвітніх Іграх в останній раз, тому що вже з 2020 року цей вид спорту з’явиться в олімпійській програмі. Хоча особисто для мене всі турніри, в яких беру участь, важливі.      

Чи братимуть участь у Іграх ваші основні конкуренти, які входять до топ-десятки світового рейтингу?

Так, склад учасників дуже сильний. Знаю, що підтвердили свою участь майже всі найсильніші – перший номер рейтингу американець Томас Скотт, діючий чемпіон Європи італієць Луїджі Буза, бронзовий призер останньої першості континенту Ерман Ельтемур з Туреччини. Зрештою, всі ми між собою добре знайомі, кожен давно вивчив манеру дій суперника. Підготувати якісь тактичні сюрпризи буде складно.

Хто ваш найпринциповіший суперник? Можливо, Луїджі Буза, який двічі перегравав вас у фіналах чемпіонатів Європи – у 2014-му та у 2017 роках?          

Так, він, мабуть, один з найбільш неприємних опонентів. Цікаво, що я у нього теж вигравав чимало, наприклад, у Прем’єр-лізі. Але у найважливіших двобоях, як ви правильно помітили, перевага поки що на боці Луїджі. Обидва рази – і у 2014-му, і у 2017-му – від перемоги у фіналах мене віддаляли якісь мінімальні нюанси…

У карате, як і в інших видах спорту, є негласна спортивна культура / фото УНІАН

Як взагалі складаються стосунки між топ-спортсменами у звичайному спілкуванні? Чи є серед ваших візаві такі, яким навіть руку зайвий раз тиснути не хочете?

У карате, як і в інших видах спорту, є негласна спортивна культура. Коли хтось її порушує - неправильно себе поводить або брудно грає, то після двобою з таким [суперником] не дуже хочеться розмовляти і підтримувати дружні стосунки. Ось, наприклад, зовсім не склались у мене взаємовідносини з нідерландцем Рене Смаалем – у бою він веде себе підло. Коли на турнірах нам доводиться змагатися між собою, то я завожуся з-півоберта! Мій тренер Антон Нікулін у таких випадках дозволяє мені випускати пару (посміхається). Головне – не порушувати правила двобою. Моя спортивна агресія, зазвичай, мені допомагає: голландцю ще жодного разу не вдалося у мене виграти.

А були ситуації у житті, коли прийоми карате доводилося застосовувати не лише на татамі, але й поза ним? 

Це спірне питання – наскільки ті прийоми з технічної точки зору відповідали правилам карате, але взагалі так, бувало (сміється). І навіть не один раз. Не буду уточнювати, які саме це були ситуації – мова йде, звичайно, про стосунки між чоловіками. Відразу уточню, що все закінчувалося добре. Ну, принаймні добре для мене... 

Цей вид спорту має давню історію і так само глибоку філософію. Родоначальник карате Фунакосі Гітін вважав, що справжній каратист не повинен бути легко втягнутим у бійку, а свій майстерний удар може використати один раз за все життя, і цей єдиний удар означав – «життя або смерть»… Наскільки важлива для вас філософська і інтелектуальна складова карате?

Звичайно, дуже важлива. Справжній чоловік і справжній спортсмен ніколи не застосовуватиме бойове мистецтво для того, щоб завдати шкоди комусь слабшому за себе. І я цим принципам ніколи не зраджував. Карате – це універсальний вид спорту, якому я завдячую своїм і фізичним, і інтелектуальним розвитком. З одного боку, він навчив мене дисципліні, дав виховання і тверду життєву позицію. З іншого, карате вчить швидко приймати рішення і не піддаватися страху.

Можете назвати себе відомою людиною?

У світі карате – так.

Ви говорили, що багато подорожуєте. Інші федерації робили спроби вмовити вас змінити громадянство і виступати за їхні країни?

Десь подібні розмови були, але все залишалося лише на рівні чуток. Прямих пропозицій не надходило, і я, в принципі, розумію – чому. Тому що у світі карате приблизно всі знають мою позицію: за жодну іншу збірну, крім української, я виступати не збираюся. Not my style.

Горуна розповів, що носить оселедець близько трьох років / фото із ФБ

Вас завжди легко впізнати на татамі завдяки патріотичній зачісці. Як і коли вирішили носити оселедець?

Ношу його близько трьох років. Перед цим десь рік зважувався, виношував ідею. Потім прийшов до перукаря, сказав – зробіть так і так... Після цього ще десь близько року вирощував оселедець до потрібної довжини. Зараз моя зачіска відповідає моєму внутрішньому сприйняттю.

Взагалі цікавитесь темою козацтва? Можливо, вивчаєте історію Запорізької Січі?

Ні, до цього руки не доходять. Але я гордий тим, що ми маємо таких пращурів. Думаю, що нам частково передалися їхні гени – в плані сили, спритності, винахідливості. Тому українські спортсмени майже в будь-якому виді спорту є успішними, незважаючи на відсутність належних умов для підготовки. У когось іншого за таких умов нічого б не склалося, а українці все одно серед лідерів…

Майже рік тому Міжнародний олімпійський комітет прийняв історичне рішення, прийнявши карате в олімпійську програму на Ігри в Токіо-2020. Наскільки збільшилась у зв’язку з цим ваша спортивна мотивація?

Коли я дізнався, що карате включений до програми наступної літньої Олімпіади, то, по-перше, у мене з’явилася нова ціль – вдало виступити на цих Іграх. А по-друге – в середині наче все розклалося по полицях. Стало зрозуміло, чого я хочу і чого прагну. Вибудувався плані дій на наступні чотири роки (тепер їх залишилося три). Я розумію, що потрапити у Токіо для мене цілком реально і буду робити все для того, щоб досягнути цієї мети.

Система відбору на Олімпіаду вже відома?

Поки ні. Міжнародна федерація карате лише внесла пропозиції на розгляд МОК. Там буде цілий перелік нормативів, які треба виконати, але головне – триматися в топі рейтингу, виступати на якомога більшій кількості турнірів. Цікаво, що після історичного рішення МОК кількість спортсменів на змаганнях різко почала зростати, ажіотаж почався шалений. Тож і надалі конкуренція у нашому виді спорту збільшуватиметься.         

У професійному боксі вже з’явилася своя Ліга чемпіонів (у ній бере участь українець Усик) – турнір з великими гонорарами для спортсменів, увагою мільйонів уболівальників. Рівень цікавості зашкалює… На ваш погляд, у карате можна було б реалізувати щось подібне?

Звичайно, це також було б цікаво. Шукати нові формати, щоб зацікавити більше фанатів, – це непогана ідея. Деякі кроки в цьому напрямку робить Казахстан. Чув, що там вже начебто організували змагання каратистів, які проводять бої у боксерському рингу. Але це палка з двома кінцями. Зміни в правилах ведуть за собою відхід від традицій і витоків. Карате як вид спорту може змінитися до невпізнаваності, а мені б цього дуже не хотілося. Хоча будь-яку популяризацію нашого виду я, звичайно, буду підтримувати.

Для багатьох читачів буде сюрпризом, що лідер збірної України з карате Станіслав Горуна має юридичну освіту і за спеціальністю є адвокатом…

Юридичний факультет я закінчив у Львівському національному університеті Івана Франка. Зараз я практикуючий адвокат, спеціалізуюся на адміністративному праві. Вдень працюю, ввечері йду на тренування. Напередодні важливих змагань проводжу з тренером по два тренування на день – вранці та ввечері. Але роботу юристом ніхто не відміняв…      

Як вдається поєднувати, на перший погляд, такі неспівставні речі?

Це з одного боку вони – неспівставні. А з іншого – таке поєднання допомагає психологічно переключатися, розбавляє загальний фон. Працювати різнопланово, відчувати різноманіття – це насправді круто. Хоча часто буває, що концентрація і увага розсіюються. Це подвійне навантаження, і від тебе вимагають результату і тут, і там. Але я в такому режимі працюю вже шість років. За цей час вже втягнувся…

Зрозуміло, що життя в активному спорті не вічне. Своє майбутнє пов’язуєте з юриспруденцією чи спортом?

Наразі для мене в пріоритеті залишається карате, де ставлю перед собою головні цілі – завоювання золота на чемпіонатах світу та Європи, Всесвітніх Іграх і, дай Боже, на Олімпіаді. Робота адвокатом – це для мене заробіток. На жаль, виключно спортом серйозно заробляти в Україні важко… А що буде у майбутньому – поки не загадую. Життя точно підкаже…   

Юрій Трохимчук

УНІАН в Google News