Туристи піднімаються на Піп Іван Мармароський / фото Mariya Hovda

Гуцульські Альпи: мальовничі Мармароси на кордоні з Румунією

Наближається сезон відпусток. А, отже, треба вже починати щось планувати, аби набратися якнайбільше вражень і з новими силами повернутися до роботи. УНІАН.Туризм пропонує вам згадати про гори, де можна максимально відпочити від міської метушні та насолодитися «підкоренням неба».

Туристи піднімаються на Піп Іван Мармароський / фото Mariya Hovda

Коли ти на вершині гори – втомлений, але задоволений – розглядаєш краєвиди навколо, сидячи на якомусь камені, – це неймовірні відчуття! На щастя, нам зовсім не обов’язково їхати за цим кудись дуже далеко, адже у нас в Україні є свої рідні та близькі Карпати, де багато доступних гір для підкорювачів-аматорів. Сьогодні ми розповімо вам про мальовничі Мармароські гори.

Найдавніші гори Карпат

Мармароси нагадують Альпи / фото Mariya Hovda

Мармароси – найдавніші гори Карпат на кордоні України та Румунії. Вже це мало би вас зацікавити. А якщо додати, що це ще й дуже красиві гори, то ви точно захочете їх побачити. Мармароські гори також називають Гуцульськими Альпами через помітну відмінність ландшафту та клімату від іншої частини українських Карпат. Чимось вони й справді нагадують Альпи - скелясті схили та розлогі полонини дуже подібні до альпійського пейзажу.

Читайте такожПлани на свята: річки та гори Івано-Франківщини

Як кажуть географи, геологічна будова Мармаросів є унікальною для Карпат – вони є не лише кордоном між Україною та Румунією, а й природною межею між Південними і Східними Карпатами. Тут росте багато рідкісних рослин. А ще вас можуть зацікавити льодовикові кари, зокрема, Попа Івана Мармароського, про підкорення якого розповімо трохи далі.

Геологічна будова Мармаросів є унікальною для Карпат / фото Mariya Hovda

Коли найкраще йти на Мармароси

Похід на Мармароси можна планувати на травень. Але треба знати, що у цей період тут ще холодно вночі та можуть падати дощ або сніг, тому комфортних і сухих стежок ще не буде. Туристи, які часто сюди піднімаються, розповідають, що навіть у середині травня пробиралися снігом по коліна.

Читайте такожВесняний відпочинок: за травневим квітом - на Хортицю та інші ідеї для подорожі на довгі вихідні

Проте кінець весни – це пора масового цвітіння крокусів, що надзвичайно красиво! Сніг ще не повністю зійшов зі схилів, а між ним вже пробиваються квіти. Крокуси можуть рости настільки щільно, що утворюють фіолетові килимки. Є й білі крокуси, але зустрічаються вони тут дуже зрідка. Тому, якщо ви зберетеся на цвітіння крокусів, бажаю вам натрапити на них.

Якщо пощастить, навесні на схилах можна побачити рідкісну рослину – нарцис вузьколистий. Вона росте на висоті 1000-2000 метрів над рівнем моря. Кажуть, що єдиний виняток з цього правила – Долина нарцисів на Закарпатті.

Рододендрон називають «червоною рутою» / фото Mariya Hovda

У червні в Мармаросах цвіте рододендрон. Червоні та малинові квітки вкривають шпилясті кам'яні схили. Ще рододендрон називають «червоною рутою». Але пам’ятайте, що ця рослина занесена до Червоної книги України. Також влітку дозрівають чорниці, якими вкриті тутешнісхили. Смакота!

Бувалі підкорювачі гір називають червень найбільш оптимальною порою для походу на Мармароські гори. Бо ще не дуже спекотно і навколо багато квітів. А в липні розпочинається сезон дощів з грозами. Але, скажу вам, з погодою часто не вгадаєш, як добре все не плануй. Ми, наприклад, хотіли спланувати наш похід якраз на цвітіння крокусів, але все руки не доходили отримати дозвіл на перебування у прикордонній зоні (про нього розповім нижче), тому зібралися лише на кінець серпня. Та не прогадали. Погода сприяла, рододендрон ще знайшли і чорниць було багато.

Читайте також50 відтінків Яремче: "політ" над Прутом та "кипіння" в чанах

Ми піднімались на Піп Іван Мармароський, який є найвищою горою масиву з висотою 1936 метрів. Форма його вершини нагадує піраміду, а північні та східні схили круті. До речі, у Карпатах є два Попи Івани. Туристам навіть пропонують маршрут від Попа до Попа, який триває десь тиждень. Кажуть, що за радянських часів картографи щось поплутали, тому є ще один Піп Іван – Чорногіський. Від багатьох ви можете почути, що справжня назва цієї вершини Чорна Гора. Вона є одним із шести двотисячників Чорногори та має висоту 2028 метрів.

До речі, про назви. У горах ми зустріли місцевого історика, якому захотілось з нами поговорити і відкрити істину на деякі речі. Отож, ніяких попів у Карпатах не було, тому й гори так не могли називатись. За його словами, ті самі радянські картографи не розуміли місцевої горівки. А коли їм казали Попіван – що означає півень попіває (співає), вони записали так, як почули. Така ось історія.

Як отримати дозвіл на перебування у прикордонній зоні

Туристичний шлях Мармароськими горами проходить вздовж державного кордону України з Румунією. Мармароський масив (ще його називають Рахівські гори) є частиною прикордонної території, тому для перебування у цій місцевості потрібно отримати спеціальний тимчасовий дозвіл. Тут немає нічого складного, хоча нам спочатку здавалося, що то буде проблемно.

Читайте такожБездонне, романтичне чи таємниче: топ-7 унікальних озер України, куди варто поїхати за яскравими враженнями

Що ж потрібно зробити, аби отримати дозвіл? За 5-7 днів до початку походу слід написати листа на ім’я командира Мукачівського прикордонного загону, в якому вказати всіх учасників походу, їхні паспортні дані, описати маршрут і термін перебування (дата початку і закінчення походу). Зразок листа легко можна знайти в інтернеті. Єдине, завжди перевіряйте актуальність прізвища начальника того загону на сайті Держприкордонслужби, аби не написати на дядечка, який уже не працює там. Лист потрібно надіслати факсом або поштою. Ми серйозно взялися до справи, тому надіслали листа ще за два тижні до походу, аби точно бути певними, що дозвіл отримаємо. І вам раджу так зробити, якщо зберетеся.

Також усі радять за кілька днів до походу зателефонувати на прикордонну заставу в село Ділове та перепитати, чи дали дозвіл. Бо саме на заставі ВПС «Ділове» в перший день походу ви маєте його отримати. Як це виглядає на практиці. Підходите зранку до прикордонників, через браму передаєте їм паспорти всіх учасників походу, а також роздруковану копію заяви-листа, яку потрібно мати з собою. За деякий час прикордонник винесе вам перепустку, а якщо у вас лише дівоча група, то ще й пожартує, що там на горі його колеги надійно охоронятимуть ваш спокій. Правда, дорогою ми не зустріли жодного прикордонника, і ніхто не перевіряв, чи є у нас документи. Проте ми спокійно піднімалися на гору, бо знали, що маємо всі необхідні дозволи.

До речі, перед тим ми ще прочитали, що дозвіл на перебування в прикордонній зоні видають лише за наявності в групі GPS-навігатора, мапи та детально спланованого маршруту. З приводу цього ми дуже хвилювалися, бо з мап у нас була лише примітивна роздруківка маршруту – планували йти за маркуванням, плюс лише на один день. Але ніхто такого не перевіряв.

Також, за правилами, під час перебування на Мармаросах керівник групи має щоденно звітувати про місцезнаходження та стан групи, відправляючи SMS-повідомлення (номери мобільних телефонів вказані на перепустці).

Як дістатися на Мармороси або Довга дорога до кордону

На Піп Іван Мармароський є кілька варіантів маршрутів. Вони можуть починатись із Рахова, Костилівки або з Ділового. До Рахова їдуть автобуси з Івано-Франківська та Ужгорода. Як варіант – можна доїхати до Рахова потягом з Києва, Харкова чи Львова. Також добратися до Ділового і Рахова можна з Солотвиного, куди курсують потяги з Києва та Львова. Звідти до Ділового і Рахова їздять автобуси. Костилівка знаходиться між Раховом та Діловим.

Читайте такожСтаровинні замки, соляні печери чи співаючі тераси: 5 ідей для романтичного уїк-енду в Україні

Ми вирішили йти на Піп Іван із села Ділове. Цей маршрут, до речі, найпопулярніший. На дорогу туди витратили майже цілий день. Їхали зі Львова до Івано-Франківська автобусом 3 години. Тоді у Франківську пройшлися містом до іншої автостанції, звідки відправляються маршрутки в сторону Ділового. З собою мали рюкзаки середнього розміру, тому йти було комфортно. А далі – понад 5-ти годинна епопея у малій маршрутці у спеки, через затори та серед доволі цікавих людей.

За графіком маршрутка мала їхати 4 години, але в районі Яремче ремонтували дорогу, тому ми багато часу втратили у заторах. Було настільки жарко, що подруга не витримала і каже до водія: відчиніть, може, двері, бо тут нема чим дихати. А він: я не можу, бо вони не тримаються. ))) Тоді вона встала і сказала: я їх відкриватиму і триматиму на вулиці, коли ми стоятимемо. ))) Повірте, навіть такі спогади потім веселитимуть вас не один рік за горнятком кави і згадками про походи з друзями. Воно того варте! Зупинилися ми у придорожньому мотелі. Прийняли душ, поїли у місцевому кафе, обговорили плани на наступний день і лягли спати в очікуванні походу.

Піднімаємось на Мармарош або Однією ногою в Румунії

Однак з ранку на нас чекав невеличкий сюрприз. Виявляється, той мотель був на в’їзді в село за кілька кілометрів до центру, де потрібно було забрати дозвіл у прикордонників і де починається маршрут на гору. Нічого, трошки не вгадали. Зате дорогою туди ми натрапили на пам'ятний знак, що позначає географічний центр Європи, який встановили австрійці в 1877 році. Саме Ділове невеличке – всього близько 2,6 тисячі мешканців (стара назва - Трибушани).

Полонина Лисича, а за нею Піп Іван Мармароський / фото Mariya Hovda

Про те, що перед початком маршруту потрібно забрати свій дозвіл на прикордонній заставі, я вже говорила. А далі - вперед і вгору. Маршрут починається із центру села біля мосту через річку Тиса. Перейшовши його, треба обійти церкву справа. Дорога через 1 кілометр заведе до контрольно-пропускного пункту Діловського лісництва. А далі йдемо вздовж Білого потоку, який виведе до підніжжя вершини. Маршрут добре промаркований (червоно-біле маркування), тому у вас не мало б виникати проблем. Відстань з Ділового до вершини гори приблизно 22 кілометри. Кажуть, що за день можна дійти до полонини Лисича, якщо постаратись, а там вже зупинитися на ночівлю. Але в наших з друзями походах у гори є одна особливість.

Читайте такожЧарівні джерела Трускавця: секрети найбільшого оздоровчого курорту України

Піднявшись на майже всі двотисячники українських Карпат, обійшовши Горгани, Бескиди, Свидовецький масив та інші гори, ми ще жодного разу не ночували там у палатках. Тому і цей похід планували на день. Встигнемо, подумали ми. І таки встигли, бо себе знаємо. Але то доволі складно, майте на увазі. Частіше туристи ходять з ночівлею, аби неквапно роздивлятись все навколо.

На маршруті є місця для відпочинку з альтанками та лавочками. Через десь 10 кілометрів дорога повертає вліво і починається серпантин довжиною приблизно 5 кілометрів. Він закінчується перехрестям, де наліво - полонина Щевора, направо - полонини Берлебашка, Лисича та Піп Іван Мармароський. Саме на цьому перехресті вашим очам відкриються перші неймовірні краєвиди. Там ми зробили невеликий привал, щоб трохи намилуватися красою. На полонині Лисича стоїть вівчарська хатина, будинок для туристів та хатина Карпатського біосферного заповідника. Тут зручно зупинятися на ночівлю.  

Кажуть, що місцеві водії знають свою справу / фото Mariya Hovda

Майте на увазі, що до полонини можна під’їхати на позашляховиках чи УАЗах. То непоганий варіант, якщо у вас небагато часу, а особливо витримки, коли хочеться встигнути побачити все. Ми розглядали такий варіант, аби назад повертатися машиною, попередньо взяли контакти людей, але бажання деяких членів нашої команди встановити рекорд з кількості пройдених за день кілометрів взяли гору. Плюс, то трохи екстремальний підйом чи спуск. Побачивши, як їдуть ті машини там, де, здавалось, немає ніякої дороги, як вони долають рови та ями, я була рада, що йду своїми ногами. Але дехто каже, що це лише здається небезпечним, і наголошує на професіоналізмі місцевих водіїв.

Найважчим у поході до найвищої вершини Мармарос є набір висот / фото Mariya Hovda

Далі з полонини йде стежка на Піп Іван Мармароський, відстань до якого близько 2,5 кілометри. Здавалось, так мало залишилося, але... Найважчим у поході до найвищої вершини Мармарос є набір висоти, бо Ділове знаходиться всього на 300-350 метрів над рівнем моря, а висота Попа Івана Мармароського, нагадаю, 1936 метрів. Виходить, що різниця висот близько 1600 метрів по вертикалі. І ви справді відчуєте цей підйом.

Читайте такожМурашки по шкірі: топ-5 занедбаних місць України, від яких захоплює дух (відео)

Останні сотні метрів – найважчі. Ти вже ледве пересуваєш ногами, враження, що коли вирівняти спину, то тебе потягне донизу (хоча насправді підйом зовсім не такий крутий). Хапаєшся за якусь траву, щоб легше було просуватись далі. А коли колежанка з останніх сил сказала: «Йо-ма-йо, скільки то ще йти. Де ж нарешті та вершина», я від сміху мало не покотилася назад, бо всім тілом розуміла і відчувала про що вона. Під її словами міг підписатися кожен, хто йшов поряд.

Але в наступну хвилину ми зібралися та впевнено пішли доверху, навіть швидше, ніж до того. З новими силами та ентузіазмом. Відкрилося якесь десяте дихання. Інших варіантів просто не розглядали. Бо те, що відчуваєш на вершині, та краєвиди, які відкриваються твоїм очам, варті тих зусиль!

Такі краєвиди відкриваються з гори Піп Іван Мармароський / фото Mariya Hovda

Я чула багато розповідей, що Мармароси красиві, але лише там ви зрозумієте, наскільки вони гарні. На вершині гори стоїть залізобетонний стовп. В кількох метрах від нього, в південному напрямку, починається територія Румунії. Тут по хребту й проходить кордон між двома державами. Можна трохи роздивитися румунські гори і навіть зайти на хвилинку до сусідів в гості.

По хребту проходить кордон між Україною та Румунією / фото Mariya Hovda

А ми помилувалися краєвидами, перекусили на горі, трошки відпочили і назад 22 кілометри. Сказати, що прийшли втомлені - то нічого не сказати. Без сил, з мозолями у частини групи, зате повні вражень.

***

Ціле літо попереду. Плануйте маршрути, складайте рюкзаки і вперед та вгору за враженнями. Хто ще не був у горах, повірте – воно того варте! А ще краще – перевірте. І не обов’язково вибирати складні гори - можна простіші. Бажаю сили та витримки для підкорення вершин!

Мирослава Шульгевич

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter