Отець Андрій – перший з капеланів, який отримав посвідчення учасника бойових дій  / фото ngu.gov.ua

Перший капелан з УБД, протоієрей Андрій Кулицький: На передовій невіруючих немає

На минулому тижні в Головному управління Нацгвардії України вперше вручили посвідчення учасника бойових дій капелану. Ним став протоієрей Андрій Кулицький, військовий священник львівського навчального центру НГУ. В інтерв’ю УНІАН він розповів про атеїстів в окопах, роботу з військовими різних конфесій та психологічні навички капеланів.

Отець Андрій – перший з капеланів, який отримав посвідчення учасника бойових дій  / фото ngu.gov.ua

Отче Андрію, в будь-яких новинах про вас не вказується, до якої церкви ви належите. Тож питаю у вас.

Можна я не буду відповідати на це запитання? Мені здається, що це вже буде якась реклама церкви. Я служу Богові. Церква – це що таке? Це не храм – це спільнота. Будь-яка спільнота встала на молитву – я, ви, ваші брати журналісти, наші бійці - і ось ми вже церква Христова, яку Господь оберігає.

Ви – перший капелан з УБД. Відчуваєте через це якусь додаткову відповідальність?

Звичайно. Це велика відповідальність. Відчуваєш велике піднесення, але й стараєшся зробити все, щоб не дай Бог, не скомпрометувати цей статус. 

Коли я прочитала новину, про те, що вам дали УБД, то в коментарях натрапила на такий: «…який він учасник бойових дій, адже віра не дозволяє брати зброю до рук». Що б ви відповіли автору цього коментаря та іншим, хто може вважати так само?

Я думаю, це написав хтось засланий, як то кажуть. Як думаєте, чому снайпери «прибирають» найпершими командирів і капеланів? Справа командира – організаційна. А капелан, в першу чергу, підтримує бойовий дух бійців, не дає розкиснути та думати про дезертирство, проганяє страх, підбадьорює. Хрест – це є надзвичайно потужна і страшна зброя, і вони [вороги] про це знають.

Як військо буде воювати, якщо всередині воно деморалізоване? Нехай навіть є зброя і все інше… І, навпаки, навіть, якщо військо не має достатньо зброї, але воно стійке, то в будь-якому випадку воно буде сильніше. Завдання капелана робити військо саме таким.

Поясніть, що відрізняє військового священика від звичайного? І чи будь-який священник може бути військовим?

Кожен священник є насамперед людиною, правда? А в кожній людині заложено той чи інший талант від Бога. У когось одне краще виходить, в когось – інше.

Чесно кажучи, я ніколи над цим не замислювався, але я знаю, що це моє – бути військовим священником. Всі знайомі священники навколо кажуть, що я для того народжений: «Це - твоя стихія». Мені приємно і просто спілкуватися з військовими, я їх поважаю, вони мене поважають. Не впевнений, як це по-іншому пояснити, це вже божий пріоритет – визначати, хто на що гожий. 

Від початку військових дій ви з Нацгвардією неодноразово виїздили на Донбас. Коли поїхали вперше і  чому?

Вперше поїхав десь наприкінці 2014 року. Загалом, в мене десь півроку АТОшного стажу. Знаєте, як кажуть, добрий пастух піклується про своїх вівців. І там, де його паства, там і пастор повинен бути. Останній раз був на передовій в цьому році на Великдень.

фото УНІАН

Ви проходили військову підготовку?

Так, тактичну медицину.

Скільки вона тривала?

Приблизно тиждень, можливо, трошки більше. Вивчав ази – як першу допомогу надати, турнікет накласти. Звичайно, ще й перед тим підчитував, дивився передачі навчальні, щоб бути максимально корисним.

Починаючи з березня цього року, ви офіційно є військовим священиком навчального центру Нацгвардії на Львівщині. Але ще до призначення на посаду ви працювали там на волонтерських засадах. Що змінилося після набуття офіційного статусу?

Знаєте, коли людина є волонтером, то це одне, а коли вже офіційно на посаді, то, звісно, вже впевненіше себе почуваєш, самооцінка піднялася, бо ти комусь потрібен.

Я займаюся забезпеченням релігійних, духовних потреб особового складу. Хтось, можливо, має якісь запитання, хоче поговорити про релігію, про життя. Когось щось інше турбує. Я з ними розмовляю, намагаюся відповісти на всі запитання, задовольнити потреби в релігійних обрядах, ось, наприклад, пояснюю, чому треба хреститися. Тобто, намагаюся бути корисним.

А де саме ви, зазвичай, буваєте на сході?

До офіційного призначення просто їхав туди, де потрібна була допомога. А тепер це вже, переважно, Нацгвардія. Хоча надаю різну допомогу, куди треба, туди їдемо.

Про які населені пункти йдеться?

Не знаю, чи коректно говорити конкретно, тож я не буду давати цю інформацію. Якщо загалом, то був в секторі «Д» (район дій на Донбасі вздовж кордону з Росією, – УНІАН), в секторі «М» (район дій на Донбасі довкола міста Маріуполь, – УНІАН).

/ фото ngu.gov.ua

Нацгвардія першою серед військових структур ввела інститут капеланства. Чи потрібен він сьогодні, коли, в принципі, вже всі й так розуміють, хто і що має робити?

Людина, як ми знаємо, складається з двох сутностей - з матеріальної і духовної. Одною ногою стоїть в духовному світі, а іншою – в матеріальному. Релігія – це основа, бо якщо духовно-моральний стан буде твердий, то і морально-психологічний стан буде твердий, і навпаки. Тому, думаю, що потрібен.

На початку свого капеланства, під час перших поїздок в АТО, чи доводилося вам стикатися з певним скептицизмом з боку бійців, упередженнями стосовно священників?

Дякувати боку, ні. Навпаки, коли приїздив, всі бійці були дуже задоволені, радо чекали, настрій у них підіймався і бойовий дух.

Розкажіть, як ви організовуєте роботу з військовими інших конфесій?

Як ви знаєте, капелану забороняється будь-яка агітація тієї чи іншої конфесії, упереджене ставлення до будь-якої конфесії. Капелан приїжджає [в АТО] задовольняти духовні потреби, а не проповідувати ту чи іншу церкву. 

Був випадок, коли на передовій давав хрест цілувати, а бійці чемно відмовилися і сказали, що вони мусульмани. Я кажу, то добре, то ваше діло, примушувати ми не маємо права, ніхто нікого не силує. А вони потім запитали, чи можна ще прийти? Мені було дуже приємно, сказав, звісно, приходьте. 

Я їм навіть пропонував подзвонити до їхнього мули в Київ, аби вони поговорили, бо я маю його телефон, але тоді ми так і не дзвонили, бо був ризик, що нас могли засікти на радарах.

Так що, з цим проблем і упереджень немає.

Чи правда, що в зоні бойових дій капелани майже не служать традиційні служби, а, зазвичай, більше просто розмовляють із бійцями. Тобто капелани більше виконують функції психологів, ніж церковників?

Ні, служба також служиться. Бійці чекають настанову, проповідь. Але, звичайно, потребують і психологічної підтримки. Насправді, кожен священник є психологом, адже в семінарії вивчають психологію. Священник повинен знайти ключ до людини, допомогти їй виявити певні власні негаразди. За всіма порадами йдуть куди? До священника. Так само і у війську. 

Бійці приходили до вас із чимось таким, із чим чомусь не йшли до командира?

Бувало різне. Всі ми люди живі. Справа не тільки в тому, командир чи не командир. Я вам так скажу: ось ви відчуваєте, що одній людині можете щось розповісти, поділитися з нею, а з іншою не будете про це говорити. А чому так, ви не можете пояснити. Просто ви так відчуваєте.

ВСУ действительно продвигаются вперед на Донбассе / фото УНІАН

Як щодо заповіді «Не вбий». Чи доводилося пояснювати, що з нею робити?

Це таке дуже болюче запитання... Ми нікого не вбиваємо – це нас приходять вбивати, а ми себе захищаємо. Якщо ми не будемо себе захищати, то будемо грішити. Ми зобов’язані захистити себе, свої сім’ї.

Які рядки із Біблії ви найчастіше цитуєте там, у зоні бойових дій?

Дві заповіді любові. Возлюби Господа свого всім серцем своїм, всією душею своєю, всією думкою своєю. І ближнього свого, як себе самого. Це є дві основні заповіді.

Є такий вислів – не буває атеїстів в окопах під вогнем. Це так?

Я, якщо приїздив в АТО, то завжди їхав на другу, на першу лінію, бо там, я потрібен найбільше. Тож, так. На передовій невіруючих немає.

Ви підтримуєте зв'язок із бійцями після їхньої демобілізації?

Так, телефоном спілкуємося, дзвонять часто.

/ фото УНІАН

Чи часто доводиться потім бійців вінчати, дітей їхніх хрестити…

Буває, і це дуже приємно. Я і на передовій шлюб давав. Одна пара дуже хотіла обвінчатися, бо вони не знали, що буде далі. Він був, здається, кулеметник, а вона – зв’язківець. Сьогодні, дякувати Богу, живуть гарно, вже діточок мають, все добре.

Що найважче для вас у роботі капелана?

Страх помилитися, або щось не так зробити… А все інше - все добре.

Чи доводилося вам сповіщати родичів про загиблих?

Дякувати Богу, ні.

Коли ви капеланствуєте і стаєте ближчі до певних хлопців, чи мучать вас потім питання на кшталт: «Чому саме він поранений чи мертвий…?»

Знаєте, людина ходить під Богом, на все воля Божа, і всі ми в Божих руках, нічого не поробиш. Втім, звичайно, я навчаю їх, щоб були уважні. 

Капелани піклуються про інших, але чи вистачає часу попіклуватися про себе? Чи відчували ви, що вже сил нема і більше не приїдете на передову?

Чесно вам скажу, ні. Знаєте, Господь – це є джерело благодаті. Людина не може змерзнути, сидячи біля вогню. Тим більше,  коли вона бере той жар від вогню, і несе його кудись. Господь – той жар, а я переношу його. Тому я не можу «замерзнути» чи ще щось в тому дусі, молитва зціляє і допомагає.

/ фото ngu.gov.ua

Чи були ви поранені?

Осколки над головою літали, але Бог милував.

Що ви думаєте про священників, які підтримують терористів, нерідко не гребують взяти зброю до рук?

Господь за добро нагороджує, а за зло – карає. І якщо людина приходить вбивати, грабувати, загарбувати, то вона буде покарана.

Поділіться власними спостереженнями про цю війну, про наших військових і їхні цінності…

Я переконаний, що наші воїни – молодці. Вони знають, що за ними правда, адже вони на своїй землі. Стоять мужньо, відважно, всі до одного – з власної волі, а не по примусу. І це мені дуже тішить душу.

Прямо всі як один із власної волі?

Принаймні, я не зустрічав інших. І ви самі знаєте, що, у нас ніхто нікого не примушує йти прямо під кулі. Якщо людина не хоче, вона знайде сто відмазок, але відмовиться. Я ж зустрічав тільки патріотів, які знають, чому і за що вони стоять.

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter