30 тисяч втікачів: чи можна розв’язати проблему СЗЧ

Збройним силам не вистачає людей. І одна з поширених проблем української армії – втікачі. УНІАН поцікавився, що спонукає військовослужбовців на СЗЧ й дезертирство, та чим це завершується.

Відпустіть мене у відпустку

Проблема самовільного залишення військових частин в Україні набуває загрозливих масштабів. За статистикою Офісу генерального прокурора, лише за перше півріччя 2024 року правоохоронці по всій Україні відкрили майже 29,8 тис і нових кримінальних справ щодо втечі військовослужбовців. 18,6 тис з них - за статтею про самовільне залишення військової частини. І ще 11,2 тис за більш суворою статтею - "дезертирство".

Цікаво, що ця кількість вже перевищила показники за весь 2023 рік - тоді розпочали 24,1 тис нових розслідувань - і понад утричі більша за показник 2022 року (9,4 тисячі справ).

В цілому, з початку 2022 року було порушено понад 60 тисяч кримінальних проваджень проти солдатів, які пішли у самоволку, та дезертирів. Виходячи з того, що за даними президента України Володимира Зеленського, у війську служить понад 800 тисяч осіб, отже, втік кожен 14-й. Та, за словами військових, реальні цифри ще більші.

Втім, далеко не всі кримінальні провадження завершуються оголошенням підозри конкретному військовослужбовцю.

"В більшості випадків ДБР проводить профілактичні розмови з тими, хто самовільно залишив частини, щоб вони повернулися. На практиці це виглядає так: "Повернешся до своєї військової частини - ми не будемо відкривати кримінальне провадження", – розповідає адвокат Юрій Демченко.

А що ж зі справами, які пішли до суду?

Причини тривалої відсутності солдата у військовій частині різні і далеко не завжди вони мають можливість повернутися у визначений законодавством строк. Так, на початку повномасштабного вторгнення один з бійців, що служив у Херсоні,  за версією слідства, самовільно (не надавши підтвердження поважності причин) залишив місце служби на дев’ять місяців, оскільки, за його словами, допомагав виїхати родині на підконтрольну Україні територію. Після повернення з вже окупованого росіянами Херсону, боєць, за версією обвинувачення, мав можливості повернутися до нового місця служби у місті Миколаїв. Проте не зробив цього.

Прокурор та солдат вже начебто домовилися, що боєць визнає провину та на два роки відправиться до "дисциплінарного батальйону".  Однак суд зауважив, що військовослужбовець, з огляду на окупацію росіянами Херсона, просто не мав можливості вчасно виїхати звідти.

Одним з популярних мотивів для СЗЧ стала відпустка. Приміром, в одній зі справ в Єдиному реєстрі судових рішень, йдеться про історію військовслужбовця, який попросив у командира додаткових десять днів відпустки через хворобу дружини. Але актуальних документів на підтвердження своїх слів не надав. Не отримавши бажаного звільнення, пішов у самоволку на два місяці. Повернувся сам. І після повернення до частини продовжував виконувати бойові завдання.

Проте, попри позитивні характеристики від побратимів та визнання своєї вини, суд відправив чоловіка за грати на п’ять років. З приміткою, що, за бажанням, боєць може повернутися на службу, якщо на це погодиться ще й прокурор.

Ще один військовий не був у відпустці три роки. Мовляв, незамінний. При цьому, боєць не міг навіть перевестися в іншу частину – в цьому йому постійно відмовляли. Врешті, після тривалого очікування, чоловік вирішив погуляти визначені законодавством десять днів і, за цей час домовитися про переведення в обхід офіційних процедур. На жаль, як свідчать матеріали справи,  перша за три роки відпустка "обійшлася" бійцю у п’ять років позбавлення волі.

Хочу на фронт

"Він хоче на фронт?" - рядки Миколи Хвильового немов ожили у Переяславському районному суді Київської області. Тут під суд потрапив мобілізований, який втік з тилової посади у військовій частині, бо... хотів на фронт.

Як зазначається у матеріалах справи, солдат залишив військову частину ще торік, і лише навесні поточного року був затриманий. На суді військовослужбовець провину визнав і розкаявся. Пояснив, що набридло бути пасивним військовослужбовцем, хотів бути причетним до важливіших справ безпосередньо на фронті. Втім, згадок про відповідні звернення до командирів стосовно переведення в матеріалах справи немає. Тож суд оцінив "фронтові мрії" у п’ять років позбавлення волі.

Схожа ситуація – у солдата-контрактника, який два роки переховувався від служби, бо злякався за своє життя. В суді чоловік пояснив, що в грудні 2021-го року після проходження строкової військової служби підписав контракт. Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України був направлений у зону активних бойових дій. Звідти втік і два роки переховувався. Лише у травні 2024-го року добровільно з’явився до військової служби правопорядку і повідомив, що хоче повернутись на службу. Та суд це бажання не вдовольнив. Вирок – п’ять років позбавлення волі.

Ходять у самоволку не лише чоловіки-військові. В Комінтернівському районному суді Одеси слухалась справа, в якій жінка- військовослужбовиця воліла служити разом зі своїм чоловіком. Для цього, щоб перевестися в інший підрозділ, подала 16 рапортів. Однак командування не стало зважати на амурні справи. Тоді боєць пішла шукати чоловіка, не спитавши дозволу. За два тижні спробувала повернутись до своєї військової частини, однак командування відмовило через внесення жінки до списку СЗЧ.

Суд, вивчивши всі обставини справи, призначив покарання: службове обмеження для військовослужбовців на строк два роки з відрахуванням із суми грошового забезпечення десяти відсотків в дохід держави.

До речі, зі справ у Єдиному реєстрі судових рішень, можна зробити висновок, що на перших місцях серед причин "втечі" з війська – складність переведення в інший підрозділ та безпосередньо конфлікти з командуванням.

На перший раз - амністія

Вал кримінальних провадження стосовно СЗЧ та дезертирства, небажання багатьох війців-втічкачів повертатися через страх ув’язнення, або незадовільні, на їхню думку, умови служби в умовах, але все ж таки велику потребу поповнення Збройних сил, змусив народних депутатів шукати рішення. Ним став законопроєкт №11322, ухвалений 20 серпня.

Документ передбачає можливість повернення до служби військовослужбовців (в разі згоди командира відповідного підрозділу), які вперше самовільно залишили частину або скоїли дезертирство.

Самі військові на цей закон реагують неоднозначно. Так,  боєць із позивним Алекс, загалом підтримуючи зміни, зазначає, що перешкодою на шляху до повернення бійців, які хочуть служити, може стати бюрократія.

"Але я радий, що пацани можуть повернутися в інші бригади, бо толкових пацанів в СЗЧ вистачає", - вважає він.

Натомість командир другого штурмового батальйон 3-ї Штурмової бригади Дмитро Кухарчук, погоджуючись, що є проблеми з компетентністю окремих командирів, переконаний, що "це не привід легалізувати СЗЧ".

"Боротися треба з причиною, а не з наслідками. Основна причина – відсутність морально-психологічної складової в системі підготовки солдатського, сержантського, офіцерського складу… Все що є сьогодні – профанація",- зазначив військовий, пропонуючи використати західний досвід підготовки.

Також варто зазначити, що разом з пряником (амністією для бійців, що пішли в СЗЧ) готується і батіг – перетворення військової служби правопорядку на військову поліцію, яка отримає оперативно-розшукові функції. На думку авторів цієї ідеї, це сприятиме наведенню дисципліни. Але чи справді це стане ключем до розв’язанні проблеми? Поки що здається, що ні. А, щоб дійсно знизити кількість СЗЧ, певно, варто прислухатись до порад досвідчених командирів-практиків з тієї ж 3-ої штурмової.

Ярослав Конощук

УНІАН в Google News